01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2011 № 58/141
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - 1 - Перчук Ю.В.,
від відповідача - 2 - Громський О.Л..
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел» на рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2011 року (головуючий суддя - Блажівська О.Є., судді: Ващенко Т.М., Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія енергетичних технологій
«Енергоальянс»
Публічного акціонерного товариства «БМ Банк»
про визнання договору поруки недійсним, -
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.07.2011 року в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел» відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Біофуел» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2011 року та задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел» в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2011 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Біофуел» відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 29.09.2011 року.
В зв'язку з клопотанням представника позивача, ухвалою від 29.09.2011 року розгляд справи було відкладено на 18.10.2011 року.
В судове засідання 18.10.2011 року з'явились представники відповідачів. Представник позивача в зазначене судове засідання не з'явися, проте від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення та відкладення розгляду справи, з огляду на те, що позивачем докладно викладена та доведена у апеляційній скарзі правова позиція щодо оскаржуваного рішення.
Крім того, позивач, як юридична особа, не був позбавлений права направити в засідання суду іншого представника товариства або керівника товариства.
Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності представника позивача.
Представники відповідачів надали усні пояснення по справі, в яких заперечували проти апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідачів, встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 вересня 2009 року між ВАТ «БМ Банк» (правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк») в особі диктора відділення № 39 м. Чернігів та ТОВ «Біофуел» було укладено договір № 39/02/220909 невідновлювальної кредитної лінії (надалі - Кредитний договір), за яким ТОВ «Біофуел» отримало кошти в кредит у розмірі 160 000,00 грн. під 28 % річних з кінцевим строком погашення не пізніше 21 вересня 2010 року .
Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел» перед банком своїх зобов'язань за вказаним договором 22.09.2009 року між банком та товариством було укладено договір № 39/02/191009/І-1 іпотеки нерухомого майна, 12.11.2009 року було укладено договір № 39/19009/Z-2 застави обладнання, 22.09.2009 року між банком, Товарисвом з обмеженою відплвідальністю «Біофуел» - та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 39/02/220909/Р-1, з ОСОБА_3 - договір поруки № 39/02/191009/Р-2, з ОСОБА_2 - договір поруки № 39/02/191009/Р-З, а 23.04.2010 року між банком та ТОВ «Компанія енергетичних технологій «Енергоальянс» було укладено договір поруки, за яким поручитель поручився в повному перед банком за своєчасне та повне виконання ТОВ «Біофуел» зобов'язання за кредитним договором.
Відповідно до п. 8.5 Кредитного договору позивач надав банку згоду та право отримувати, збирати, зберігати, використовувати, надавати інформацію про позичальника, відомі банку та/або їм особам у зв'язку з укладанням та виконанням даного договору, в тому числі банківську та офіційну таємницю, в тому числі передавати права та обов'язки банку за даним договором третій особі без отримання на це додаткової згоди позичальника, звертатися за інформацією про фінансовий стан позичальника до третіх осіб, які пов'язані з позичальником діловими, професійними, особистими, сімейними та іншими стосунками.
Зданого пункту договору вбачається, що відповідач 2 діяв в межах чинного законодавства, а позивач підписавши кредитний договір надав свою згоду на використання інформації наданої ним при підписання договору, в тому числі банківської та офіційної таємниці.
Тому колегія суддів, дійшла висновку, що відповідача 2 діяв в межах чинного законодавства та не порушив вимог Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Даний кредитний договір є чинним і в судовому порядку сторонами не оскаржувався.
22.06.2010 року ТОВ «Біофуел» отримало претензію, в якій повідомлено про порушення зобов'язань по кредиту та надано строк для повернення в повному обсязі суми заборгованості, яка станом на 22.06.2010 р. становила 154 080,36 грн.
Банком 26.07.2010 року було повторно направлено претензію про невиконання порушеного зобов'язання та про звернення до ТОВ «Компанія енергетичних технологій «Енергоальянс», як до поручителя з вимогою виконати зобов'язання та сплатити заборгованість.
Слід зазначити, що в матеріалах справи є виписки про рух коштів з рахунків позивача для підтвердження існування у нього простроченої заборгованості.
В подальшому, було вчинено виконавчий напис на договорі № 39/02/191009/2-2 застави обладнання від 12.11.2009 року та 16.11.2010 року відкрито виконавче провадження по виконанню вказаного виконавчого документу.
22.12.2010 року на запит ТОВ «Компанія енергетичних технологій Енергоальянс» було надано розрахунок кредитної заборгованості ТОВ «Біофуел» перед банком, яка склала 184 450,81 грн., а 22.12.2010 - 23.12.2010 років ТОВ «Компанія енергетичних технологій «Енергоальянс» було здійснено погашення вказаної заборгованості в повному обсязі і на виконання вимог договору поруки від 23.04.2010 року та ч. 1 ст. 556 ЦК України, банк передав ТОВ Компанія енергетичних технологій «Енергоальянс» за актом прийому-передачі від 24.12.2010 року оригінали документів, які підтверджують зобов'язання ТОВ «Біофуел».
Як вбачається з матеріалів справи, п. 3.1 Кредитного договору встановлено перелік видів забезпечення виконання позивачем його зобов'язань за цим договором перед відповідачем - 2, а саме: застава (іпотека) нерухомого майна, порука ОСОБА_1, порука ОСОБА_3, порука ОСОБА_2, застава майнових прав.
Таким чином, переглянувши позовні вимоги ТОВ «Біофуел» в повному обсязі, колегія суддів вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зідповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
В силу положень ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені іншими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення вільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на буття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин юдо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Щодо доводу апелянта, що укладений договір поруки суперечить вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Виходячи зі змісту положень ст. 4 вище вказаного Закону поручительство є фінансовою послугою, коли порука надається фінансовими установами, юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, для яких така послуга є видом їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, встановлення правових відносин між поручителем та боржником на відплатній основі є обов'язковим. Даний спірний договір поруки є безоплатний та зміст даного договору відповідає Главі 49 параграфу 3 ЦК України. Відповідно до Цивільного Кодексу юридичні особи можуть виступати поручителями незалежно від того, чи є згадка про це і їхніх установчих документах, чи ні. Таким чином, посилання апелянта на норми Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2011 року у справі № 58/141 не підлягає скасуванню.
Судові витрати за подання апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі ст. 49 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофуел» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2011 у справі № 58/141 - без змін.
2. Матеріали справи № 58/141 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді