01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2011 № 61/120
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача: не з'явились
від відповідача: Бондарчук В.В. керівник
ОСОБА_2 дов. від 09.09.2011 року
від третьої особи: ОСОБА_1 дов. №100/10250 від 06.06.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва
“Трест Південтранстехмонтаж”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 13.09.2011 року
у справі № 61/120 (суддя Івченко А.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва “Трест Південтранстехмонтаж”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрСибінкор-капітал”
третя особа Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України
про визнання утраченою систему реєстру власників іменних цінних
паперів.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва “Трест Південтранстехмонтаж” до Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрСибінкор-Капітал”, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України про визнання утраченою систему реєстру власників іменних цінних паперів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2011 на підставі ст. 79 ГПК України було зупинено провадження у справі № 61/120 до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва пов'язаної з нею справи № 2а-5734/11/267020/91.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2011 по справі № 61/120 ухвалу Господарського суду міста Києва від 2.04.2011 у справі № 61/120 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постановою Вищого Господарського суду України від 10.08.2011 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2011 по праві № 61/120 залишено без змін.
Представником позивача заявлено клопотання про зобов'язання відповідача у десятиденний термін передати реєстр та всі документи стосовно введення системи реєстру уповноваженій особі незалежного реєстратора ТОВ “Веда” та уповноваженій особі емітента ВАТ “Трест Південтранстехмонтаж” у будь-який день встановленого терміну з 8-00 до 17-00 годин (п. 12 розділу УІІІ Порядку передачі реєстру, “Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів” № 1000 від 17.10.2006
Колегія суддів погоджується з тим, що фактично заявлене позивачем клопотання є заявою про зміну предмету позову. При цьому, частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачається, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. В той же час, станом на дату заявленого позивачем клопотання, розгляд даної справи по суті судом першої інстанції вже було розпочато.
Крім цього, представником позивача було заявлено клопотання в якому останній просив заборонити відповідачу проводити будь-які операцій в системі реєстру позивача по передачі прав власності на іменні цінні папери до моменту підписання акту прийому-передачі системи реєстру. Фактично заявлене позивачем клопотання є клопотанням про забезпечення позову.
Дане клопотання позивача про забезпечення позову судом першої інстанції відхилено, оскільки позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів, без вжиття відповідних заходів, також не наведено суду належних доказів, а з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.09.2011 р. у справі № 61/120 в позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позов емітента про визнання утраченою систему реєстру власників іменних цінних паперів без можливості її відновлення власними силами реєстроутримувача не відповідає способам захисту цивільних прав, встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, оскільки по суті є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, а такі факти мають встановлюватися лише при розгляді конкретних спорів про право цивільне.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.09.2011 р. у справі №61/120, прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що між сторонами було укладений договір на ведення реєстру власників іменних цінних паперів. 29.01.2009 позивач звернувся до відповідача з листом № 22, в якому просив скласти реєстр власників іменних цінних паперів станом на 10.02.2009. Проте, станом на час розгляду позовної заяви позивач реєстру так і не отримав. Зазначене стало підставою для звернення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. У своїй відповіді № 12/01/3702 від 12.03.2010 Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила, що за порушення вимог законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку до реєстратора застосовано санкцію у вигляді анулювання ліцензії на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку -депозитарної діяльності: діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, що підтверджується постановою про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів від 03.03.2010 № 138-КП. Проте, як стверджує позивач, винесення постанови про накладення санкції не стало підставою для повернення відповідачем реєстру власників іменних цінних паперів позивачу. Враховуючи це, позивач просить суд визнати утраченою систему реєстру власників іменних цінних паперів позивача без можливості її відновлення власними силами реєстроутримувача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.10.2011 року.
Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/3/1 від 18.10.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 61/120 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Іваненко Я.Л. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
19.10.2011 року позивачем до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було надіслано телеграму, в якій останній просив про відкладення розгляду справи у зв'язку з пізнім отриманням ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Розглянувши наведене клопотання позивача, колегією суддів відхилено з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Згідно ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Доказів щодо отримання ухвали Київського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження з запізненням, позивачем не надано.
Отже, позивач був обізнаний щодо розгляду справи 19.10.2011 року, проте не скористався своїм правом щодо направлення у судове засідання уповноваженого представника.
З огляду на викладене, виходячи з аналізу змісту позовних вимог по даній справі, Київський апеляційний господарський суд відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 13.09.2011 р. у справі № 61/120.
Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 13.09.2011 р. у справі № 61/120.
Представник позивача в судове засідання 19.10.2011 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 19.10.2011 року за відсутності представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
01.10.2005 між Відкритим акціонерним товариством транспортного будівництва “Трест Південтранстехмонтаж” (надалі -позивачем, емітентом) та Товариством з обмеженою відповідальністю “УкрСибінкор-Капітал” (надалі -відповідачем, реєстратором), укладено договір на ведення реєстру власників іменних цінних паперів № 5/05 (надалі -договір).
Відповідно до п. 1.1. договору реєстратор зобов'язується надавати емітенту послуги щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів: обліку та зберігання інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів на підставі законодавства, а емітент зобов'язується здійснювати оплату послуг.
Згідно з актом приймання-передачі документації системи реєстру власників іменних цінних паперів Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва «Трест Південтранстехмонтаж»від 03.10.2005 позивач передав, а відповідач прийняв наступні документи системи реєстру власників іменних цінних паперів позивача:
- реєстр власників іменних цінних паперів Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва «Трест Південтранстехмонтаж»станом на 03.10.2005;
- статут емітента;
- свідоцтво про державну реєстрацію емітента;
- свідоцтво про реєстрацію випуску акцій № 424/20/1/98 від 29.06.1999;
- виписку з протоколу № 11 засідання правління емітента від 15.05.2003;
- довіреність;
- анкету емітента;
- журнал обліку записів в реєстрі;
- журнал обліку виданих, погашених та втрачених сертифікатів іменних цінних паперів;
- чисті бланки сертифікатів акцій.
Реєстратор станом на час укладання договору здійснював професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі ліцензії АА № 558268, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2002.
Листом № 62/08 від 07.08.2008 відповідач повідомив позивача про зміну юридичної адреси, вказавши його нову адресу: 03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 54.
Для проведення загальних зборів емітент звернувся 29.01.2009 з листом № 22 до реєстратора, в якому просив скласти реєстр власників іменних цінних паперів станом на 10.02.2009.
Проте, позивач зазначає, що реєстру останній так і не отримав.
Зазначене вище стало підставою для звернення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. У своїй відповіді № 12/01/3702 від 12.03.2010 Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила, що за порушення вимог законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку до реєстратора застосовано санкцію у вигляді анулювання ліцензії на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку -депозитарної діяльності: діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, що підтверджується постановою про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів від 03.03.2010 № 138-КП.
Винесення постанови про накладення санкції не стало підставою для повернення відповідачем реєстру власників іменних цінних паперів позивачу.
Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд визнати утраченою систему реєстру власників іменних цінних паперів позивача без можливості її відновлення власними силами реєстроутримувача.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною третьою статті 3 Закону України “ Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “ Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті восьмої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Приписами ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у т.ч. юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в т.ч. у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення.
Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства України, позов позивача(емітента) про визнання утраченою систему реєстру власників іменних цінних паперів без можливості її відновлення власними силами реєстроутримувача не відповідає способам захисту цивільних прав, встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, оскільки по суті є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, а юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.
На відміну від норм Цивільного процесуального кодексу України (п. 4 ст. 254 та Глава 37), яким передбачено можливість розгляду судами в порядку окремого провадження справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо підвідомчості таких спорів господарським судам.
Отже, даний спорів щодо встановлення певних юридичних фактів у даних правовідносинах не підлягає розгляду господарськими судами, оскільки предмет спору не відповідає встановленим законом способам захисту прав.
У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 зазначено, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що згідно п. 2 розділу ІХ Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 № 1000 факт утрати системи реєстру може бути встановлено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за результатом перевірки реєстроутримувача та в інших випадках, визначених законодавством.
Рішення про встановлення факту втрати системи реєстру приймається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за результатами розгляду матеріалів перевірки реєстроутримувача, який здійснював ведення реєстру власників іменних цінних паперів, або інших матеріалів, відповідно до яких зафіксовано реальну відсутність системи реєстру у реєстроутримувача та невідновлення її у строки та/або в порядку, визначених в пункті 2 розділу X цього Положення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання утраченою систему реєстру власників іменних цінних паперів є не обґрунтованою, отже судом першої правомірно відмовлено в її задоволенні.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №61/120 від 13.09.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача(апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва “Трест Південтранстехмонтаж” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 13.09.2011 року по справі №61/120 залишити без змін.
Матеріали справи № 61/120 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді