01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.09.2011 № 11/108
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 дов. від 11.11.2010 року
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: ОСОБА_2 дов. №02/11 від 27.01.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 20.06.2011 року
у справі № 11/108 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Приватного підприємства “СЕМ”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент”
Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕСП Україна”
про визнання недійсним договору
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства “СЕМ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент” та Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕСП Україна” про визнання недійсним Договору купівлі-продажу товарів № 10/07-013 від 26.07.2010 в частині купівлі-продажу бетонолому ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025. рік випуску 1990 з моменту його укладення.
Позов мотивовано тим, що за спірним договором відповідач-1 без погодження з позивачем відчужив відповідачу-2 майно, яке перебувало у позивача в заставі.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі № 11/108 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу товарів №10/07-013 від 26.07.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будрент” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕСП Україна” в частині купівлі-продажу бетонолому ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025, рік випуску 1990. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМ” 42 (сорок дві) грн. 50 грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕСП Україна” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕМ” 42 (сорок дві) грн. 50 грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що розпорядження предметом застави шляхом його відчуження може здійснюватися лише за згодою заставодержателя (позивача), а при укладенні спірного договору такої згоди отримано не було. Отже, оскільки договір купівлі-продажу товарів № 10/07-013 від 26.07.2010 суперечить положенням ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України “Про заставу”, то вимоги позивача про визнання недійсним спірного договору в частині купівлі-продажу бетонолому ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025. рік випуску 1990 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі №11/108, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що договір застави №0928/09 від 28.09.2009 року укладено з порушенням норм чинного законодавства України. Крім цього, суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження по даній справі до вирішення справи про визнання недійсним договору застави.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.09.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволення клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 07.09.2011 року розгляд справи було відкладено на 21.09.2011 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року за клопотанням позивача та відповідача 2 продовжено строк розгляду спору у справі №11/108 на п'ятнадцять днів.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/13 від 19.09.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 11/108 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Чорної Л.В., Іваненко Я.Л. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги відповідача 1 підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі №11/108 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача 1, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2011 р. у справі № 11/108.
Представник відповідача 1 в судове засідання 21.09.2011 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач 1 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 21.09.2011 року за відсутності представника відповідача 1.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
03.12.2007 загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент” за участю Приватного підприємства “СЕМ” в особі директора Семенюка Юрія Миколайовича та громадянина Федеративної Республіки Німеччина Шпенст Ойген було прийнято рішення про виконання виплати дивідендів по результатам роботи за 2006 рік і 9 місяців 2007 року у сумі 5 млн. грн. згідно дольової участі у наступній формі: Приватному підприємству “СЕМ” у розмірі 39 %, що становить 1 млн. 950 тис. грн., та Шпенст Ойген у розмірі 61 %, що становить 3 млн. 50 тис. грн., про що оформлено відповідний протокол.
28.09.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будрент” (заставодавець) та Приватним підприємством “СЕМ” (заставодержатель) укладено договір застави 0928/09.
Відповідно до п. 1 договору застави позивач набув право у випадку невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язань згідно протоколу загальних зборів ТОВ “Будрент” від 03.12.2007 одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент”.
Згідно з п. 2.1 договору застави підставою виникнення обов'язків, що забезпечуються заставою по цьому договору, є протокол загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент” від 03.12.2007 щодо виплати позивачу 1 950 000, 00 грн. заборгованості зі сплати дивідендів.
Відповідно до п. 2.3 договору застави строк виконання обов'язків, що забезпечуються заставою по цьому договору, - до повного погашення заборгованості, але не пізніше 31.12.2009 р.
У заставу, серед іншого (п. 3 договору застави), передано бетонолом ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025, рік випуску 1990 заставною вартістю 150 000, 00 грн.
Узгоджена вартість предмету застави по цьому договору становить 1 950 000, 00 грн. (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 3.3 договору право власності на предмет застави належить відповідачу-1.
Слідуючи заставу, відчуження і передачу іншим особам заставленого майна допускається тільки по згоді заставоодержувача (п.5.3.1 Договору застави).
Відповідно до п. 7.1 договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору, але не пізніше 31.12.2011.
На виконання умов договору застави сторонами 28.09.2009 складений акт приймання-передачі дорожньо-будівельної техніки.
Державна реєстрація застави здійснена 18.05.2010, про що свідчить наявний в справі витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
В подальшому, 26.07.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Будрент” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕСП Україна” укладено договір купівлі-продажу товарів №10/07-013, за яким відповідач-1 продав відповідачу-2 товар загальною вартістю 890292 грн., в тому числі бетонолом ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025, рік випуску 1990, який переданий позивачу в заставу за договором №0928/09.
За актом прийому-передачі від 29.07.2010 на виконання умов договору купівлі-продажу товарів №10/07-013 відповідач-1 передав відповідачу-2 товар, в тому числі бетонолом ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025, рік випуску 1990.
Позивач вважає, що вказаний договір в частині продажу бетонолому ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025, рік випуску 1990 є недійсним оскільки суперечить вимогам чинного законодавства України.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Виходячи з вищевикладеного, укладений правочин, зміст якого суперечить вимогам закону може бути визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частина 2 ст. 586 Цивільного кодексу України передбачає, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Аналогічні положення викладені в статті 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Колегією судддів встановлено, що за договором купівлі-продажу товарів №10/07-013 від 26.07.2010 року відповідач-1 відчужив відповідачу-2 майно, яке перебувало у позивача в заставі.
Однак, відповідно до п. 5.3.1 Договору застави слідуючи заставу, відчуження і передачу іншим особам заставленого майна допускається тільки по згоді заставоодержувача (позивача).
Позивач, як заставодержатель, згоди на таке відчуження не надавав, в той час як і законодавство (ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України “Про заставу”), так і безпосередньо укладений позивачем та відповідачем-1 договір застави (п. 5.3.1) передбачають можливість відчуження предмету застави лише за попередньою згодою заставодержателя.
Посилання відповідачів на невідповідність законодавству договору застави спростовуються наявним в справі рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 у справі №51/270, яким відповідачу - 1 відмовлено в задоволенні позову до позивача про визнання недійсним договору застави від 28.09.2009 №0928/09.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу товарів № 10/07-013 від 26.07.2010 в частині купівлі-продажу бетонолому ВТZ7000 серійний номер 2.ВZ.0025. рік випуску 1990 є обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання
Оскільки відповідно до приписів Закону України “Про заставу” позивач має переважне перед іншими кредиторами право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, правочин з передачі заставного майно відповідачем 1 (заставодавцем) відповідачу 2 без згоди позивача, як заставодержателя, порушує його суб'єктивне право, отже Приватне підприємство “СЕМ” є належним позивачем за даним позовом.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №11/108 від 20.06.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача 1 (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будрент” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2011 року по справі №11/108 залишити без змін.
Матеріали справи № 11/108 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді