01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2011 № 8/195-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників
від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1 дов. б/н від 20.01.2011 року
від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 дов. №1404 від 01.10.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”
на рішення Господарського суду Київської області
від 02.08.2011 року
у справі № 8/195-10 (суддя Скутельник П.Ф.)
за первісним позовом Відкритого акціонерного товариства “Київський вітамінний завод”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”
про стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД”
до Відкритого акціонерного товариства “Київський вітамінний завод”
про визнання недійсним договору
На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Відкритого акціонерного товариства “Київський вітамінний завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” про стягнення заборгованості за Договором поставки від 18.08.2010 року за № 43 на загальну суму 2583558,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач порушуючи умови Договору поставки від 18.08.2010 року за № 43 не повністю здійснив оплату придбаних у Позивача товарів, в зв'язку з чим у Відповідача виникла заборгованість за Договором перед Позивачем на загальну суму 2583558,86 грн., яка включає в себе станом на 20.12.2010 року основний борг у сумі 2552566,01 грн., пеню у сумі 25971,98 грн., 3 % річних у сумі 5020,87 грн.
12.01.2011 року представником Відповідача подано зустрічний позов про визнання договору поставки від 18.08.2010 року за № 43 недійсним. ТОВ “ВВС-ЛТД” ставить під сумнів дійсність договору поставки від 18.08.2010 року №43 та просить суд визнати зазначений договір у судовому порядку недійсним.
Суд першої інстанції дослідивши матеріали зустрічного позову встановив, що останній відповідає вимогам Розділу ІХ Господарського процесуального кодексу України та взаємно пов'язаний із первісним позовом, та ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2011 року було прийнято до розгляду зустрічний позов ТОВ “ВВС-ЛТД” до ВАТ “Київський вітамінний завод” про визнання договору поставки недійсним.
Також, 12.01.2011 року товариством з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” було подано позов до ТОВ “ВВС-ЛТД” та ВАТ “Київський вітамінний завод” про часткове визнання недійсним договору поставки.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов не стосується предмета спору за первісним позовом у справі №8/195-10, в зв'язку з чим ухвалою суду від 12.01.2011 року відмовлено в його прийнятті для спільного розгляду із первісним позовом у справі №8/195-10 та залученні ТОГВ “Аптека ВВС” в якості 3-ї особи із самостійними вимогами на предмет спору у справі №8/195-10.
Однак, суд першої інтенції дослідивши матеріали поданої позовної заяви ТОВ “Аптека ВВС” до ТОВ “ВВС-ЛТД” та ВАТ “Київський вітамінний завод” про часткове визнання недійсним договору поставки від 18.08.2010 року №43, встановив, що остання відповідає вимогами Розділу ІХ, та може бути прийнята судом до провадження в якості окремого позову.
У зв'язку з цим, ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2011 року порушено провадження у справі №8/010-11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до ТОВ “ВВС-ЛТД” та ВАТ “Київський вітамінний завод” про часткове визнання недійсним договору поставки від 18.08.2010 року №43.
Беручи до уваги те, що рішення у справі №8/010-11 може вплинути на вирішення справи №8/195-10, керуючись приписами ст. 79 ГПК України, ухвалою господарського суду Київської області від 12.01.2011 року зупинено провадження у справі №8/195-10 за позовом ВАТ “Київський вітамінний завод” до ТОВ “ВВС-ЛТД” про стягнення заборгованості до вирішення по суті справи №8/010-11.
Рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2011 року у справі № 8/010-11 в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” та до відкритого акціонерного товариства “Київський вітамінний завод” про часткове визнання недійсним договору поставки від 18.08.2010 року за № 43 - відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 року у справі №8/010-11 рішення господарського суду Київської області від 22.04.2011 року у справі №8/010-11 залишено без змін.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.07.2011 року поновлено провадження у справі №8/195-10.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.08.11 р. у справі № 8/195-10 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” на користь відкритого акціонерного товариства “Київський вітамінний завод” заборгованість за договором поставки від 18.08.2010 року за № 43 у вигляді основного боргу у сумі 2 321 166, 47 грн., пені у сумі 25971,98 грн., 3-х процентів річних у сумі 5020,87 грн., державне мито у сумі 25500,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що факти обставин укладення та виконання Позивачем за первісним позовом та Відповідачем за первісним позовом у справі № 8/195-10 договору поставки від 18.08.2010 року за № 43, які встановленні рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2011 року у справі № 8/010-11, доведенню та встановленню знову при розгляді справи № 8/195-10 не підлягають. Висновком судової економічної експертизи від 18.03.2011 року за №1890/2522/11-19, проведеної в ході розгляду справи № 8/010-11, підтверджується, що Відповідач за первісним позовом в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та п.п. 1.1., 5.2., 5.3 Договору частково оплатив поставленні Позивачем за первісним позовом товари, внаслідок чого у Відповідача за первісним позовом перед Позивачем за первісним позовом станом на 11.01.2011 року за Договором наявна заборгованість у сумі 2321166,47 грн. Відповідачем за первісним позовом не надано доказів повного або часткового погашення заборгованості за Договором.
Враховуючи несвоєчасну та неповну сплату Відповідачем заборгованості за Договором, керуючись п. 8.3. Договору, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача за первісним позовом про стягнення з Відповідача за первісним позовом пені у сумі 25971,98 грн. та 3-х процентів річних у сумі 5020,87 грн.
Щодо зустрічних вимог, то відсутні передбачені ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним Договору поставки від 18.08.2010 року за №43, оскільки в ході розгляду справи Позивачем за первісним позовом доведено та Відповідачем за первісним позовом не спростовано факт законності та правомірності Договору поставки від 18.08.2010 року за №43.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2011 р. у справі №8/195-10 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт поставки товару та відповідно факт наявності заборгованості.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 року апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.09.2011 року.
28.09.2011 року представником відповідача за первісним позовом через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про здійснення фіксації судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
За письмовим клопотання відповідача за первісним позовом здійснено фіксацію судового процесу звукозаписувальними технічними засобами.
Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/3/10 від 26.09.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 8/195-10 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Іваненко Я.Л., Чорна Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням клопотання позивача за первісним позовом про відкладення розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 28.09.2011 року розгляд справи було відкладено на 12.10.2011 року.
Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/3/7 від 10.10.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Іваненко Я.Л. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 8/195-10 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Чорна Л.В., Смірнова Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи, колегією суддів ухвалою від 12.10.2011 року розгляд справи було відкладено на 19.10.2011 року.
Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами №01-23/1/3/11 від 18.10.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 8/195-10 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Іваненко Я.Л., Смірнова Л.Г. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
19.10.2011 року представником відповідача за первісним позовом через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про витребування доказів, а саме документів, які б підтверджували повноваження на підписання невід'ємних частин договору поставки № 43 від 18.08.2010р. такими особами: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Дане клопотання відповідача за первісним позовом колегією суддів відхилено, оскільки судова колегія вважає, що для винесення обґрунтованого та об'єктивного рішення по даній справі в матеріалах справи достатньо доказів.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2011 року у справі №8/195-10 скасувати , прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача за первісним позовом, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2011 року у справі №8/195-10.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
18.08.2010 року між відкритим акціонерним товариством “Київський вітамінний завод” та товариством з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” було укладено Договір поставки від 18.08.2010 року за № 43.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупця продукцію у вигляді харчових добавок або лікарських засобів згідно діючих прайсів, кількість, асортимент та ціна якої визначаються у товарно-транспортних накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору та вважаються специфікаціями до Договору , а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити таку продукцію на умовах, передбачених договором .
Відповідно до вимог п.2.1. Договору, Постачальник здійснює відпуск продукції Покупцю окремими партіями на підставі заявок Покупця.
Згідно із вимогами п.2.3. Договору, доказом передачі продукції Покупцю є товарно-транспортні накладні, оформленні належним чином з підписом уповноваженої особи Покупця, відтиском печатки Покупця та довіреність на тримання продукції, з посиланням на номер та дату товарно-транспортної накладної.
Договір у п.п.3.1., 3.2. передбачає, що кількість та асортимент продукції зазначається у товарно-транспортній накладній (-них) на кожну партію продукції. Якість продукції повинна відповідати діючим на момент виробництва вимогам нормативної та аналітичної документації, має бути підтверджена сертифікатом якості заводу виробника.
Згідно із п. 5.2. Договору, Покупець (Відповідач за первісним позовом) зобов'язаний здійснити повну оплату вартості продукції протягом:
- 45 календарних днів з дати фактичної передачі продукції згідно з товарно-транспортними накладними в період, починаючи з дати укладення договору до 31.11.2010 року.;
- 30 календарних днів з дати фактичної передачі продукції згідно з товарно-транспортними накладними в період, починаючи з 01.12.2010 року до дати закінчення Договору.
На виконання зобов'язань за Договором Позивачем за первісним позовом поставлено Відповідачу за первісним позовом продукцію згідно товарно-транспортних накладних від 06.10.2010 року за № 3336 на суму 879 820,03 грн., від 06.10.2010 року за № 3337 на суму 8 517,88 грн., від 06.10.2010 року за № 3338 на суму 31 720,50 грн., від 13.10.2010 року за № 3454 на суму 10 253,63 грн., від 13.10.2010 року за № 3455 на суму 4 5291,25 грн., від 13.10.2010 року за № 3456 на суму 820 464,95 грн., від 20.10.2010 року за № 3602 на суму 6 786,50 грн., від 20.10.2010 року за № 3603 на суму 18 582,00 грн., від 20.10.2010 року за № 3604 на суму 613 168,05 грн., від 28.10.2010 року за № 3744 на суму 127 422,98 грн., загальна вартість якого становить 2 562 027грн.
Для отримання товару Відповідачем за первісним позовом видані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 06.10.2010 року за № 14656, від 13.10.2010 року за № 14830, від 20.10.2010 року за № 14967, від 28.10.2010 року за № 15115 на ім'я ОСОБА_5.
Крім того, матеріали справи містять накладні на повернення від 02.12.2010 року за № 477502 -О на суму 9 348,73 грн., від 06.12.2010 року за № 479884 -О на суму 80,75 грн., від 10.12.2010 року за № 486246 -О на суму 32,28 грн., від 25.01.2011 року за № 16590-О на суму 515,02 грн., відповідно до яких Відповідачем за первісним позовом повернуто Позивачу за первісним позовом, яким прийнято раніше поставлену продукцію в рамках договору на загальну суму 10 012, 78 грн.
Також, Позивачем за первісним позовом надано Відповідачу за первісним позовом додаткову знижку згідно наступних документів: - акти знижки за вересень та жовтень від 01.10.2010 року за № 1 на суму 14 129,69 грн. та від 01.12.2010 року за № 2 на суму 64 233, 85 грн.
21.12.2010 року Відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 150 000,00 грн.
Спір виник у зв'язку з порушенням Відповідачем за первісним позовом умов Договору поставки від 18.08.2010 року за № 43, у зв'язку з чим позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість на загальну суму 2583558,86 грн.: основний борг у сумі 2552566,01 грн., пеню у сумі 25971,98 грн., 3% річних у сумі 5020,87 грн.
Також, колегією суддів встановлено, що в провадженні господарського суду Київської області перебувала справа №8/010-11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека ВВС” до товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” та до відкритого акціонерного товариства “Київський вітамінний завод” про часткове визнання недійсним договору поставки від 18.08.2010 року за № 43.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про незалежність судової влади” від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Статтею 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини” від 18.11.2003 р. №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33 - 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі „Христов проти України” одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу „Брумареску проти Румунії”, п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
В ході розгляду справи №8/010-11 встановлено, що Відповідач за первісним позовом не відмовлявся від виконання Договору. Як вбачається з рішення господарського суду Київської області від 22.04.2011 року у справі №8/010-11 основна заборгованість Відповідача за первісним позовом перед Позивачем за первісним позовом за Договором станом на 22.04.2011 року складає 2321166,47 грн.
Відповідачем за первісним позовом доказів повної або часткової оплати заборгованості за поставлений Позивачем за первісним позовом товар за Договором суду не надано.
Також, в ході розгляду справи №8/010-11 судом призначалась судово-економічна експертиза з приводу дотримання вимог фінансової дисципліни між сторонами при укладені спірного договору та визначення суми заборгованості Відповідача за первісним позовом перед Позивачем за первісним позовом за Договором поставки від 18.08.2010 року за №43, проведення якої доручалось Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції.
За наслідками судово-економічної експертизи у справі №8/010-11, результати якої викладенні у висновку судово-економічної експертизи від 18.03.2011 року за №1890/2522/11-19, зокрема, встановлено, що заборгованість Відповідача за первісним позовом перед Позивачем за первісним позовом складає - 2321166,47 грн.
Також, за результатами розгляду справи №8/010-11 суд прийшов до висновку про відсутність передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для часткового визнання недійсним Договору поставки від 18.08.2010 року за №43.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено що, коли у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Висновком судової економічної експертизи від 18.03.2011 року за №1890/2522/11-19 та рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2011 року по справі № 8/010-11 підтверджується, що Відповідач за первісним позовом в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та п.п. 1.1., 5.2., 5.3 Договору частково оплатив поставленні Позивачем за первісним позовом товари, внаслідок чого у Відповідача за первісним позовом перед Позивачем за первісним позовом наявна заборгованість у сумі 2321166,47грн.
Факт належного виконання Позивачем за первісним позовом умов Договору поставки товарів є встановленим та доведеним.
Відповідачем за первісним позовом доказів повної або часткової оплати заборгованості за поставлений Позивачем за первісним позовом товар за Договором суду не надано.
Проте, відповідач за первісним позовом всупереч ст. 124 Конституції України, ст. 35 ГПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повторно оспорює факти, встановлені у рішенні господарського суду Київської області від 22.04.2011 року по справі № 8/010-11.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума основного боргу Відповідача за первісним позовом перед Позивачем за первісним позовом за поставлену продукцію в рамках договору з урахуванням часткової оплати суми заборгованості Відповідачем за первісним позовом, поверненої Відповідачем за первісним позовом продукції та зарахуванням знижки за поставлений товар на умовах Договору, становить 2 321 166, 47 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 8.1 Договору в разі порушення Покупцем строку оплати продукції згідно п. 5.2. Договору або строку оплати починаючи з дати розірвання Договору в порядку визначеному п. 9.7., Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченної заборгованості за кожний день затримки оплати. Нарахування пені згідно даного пункту Договору здійснюється до моменту фактичного повернення Покупцем Постачальнику неоплаченої продукції або погашення простроченної заборгованості перед Постачальником за поставлену продукцію.
Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 25 971,98 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.
Позивачем вірно здійснено розрахунок 3% річних, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 5020,87 грн.
Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поставки від 18.08.2010 року за № 43, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.
При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Позивач за зустрічним позовом мотивує свої вимоги тим, що в договорі поставки від 18.08.2010 року за № 43 відсутні істотні умови у вигляді інформації щодо предмету договору, а саме асортименту товару і його кількості.
Проте, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 договору Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупця продукцію у вигляді харчових добавок або лікарських засобів згідно діючих прайсів, кількість, асортимент та ціна якої визначаються у товарно-транспортних накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору та вважаються специфікаціями до Договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити таку продукцію на умовах, передбачених договором .
Згідно п.п.3.1., 3.2. договору кількість та асортимент продукції зазначається у товарно-транспортній накладній (-них) на кожну партію продукції. Якість продукції повинна відповідати діючим на момент виробництва вимогам нормативної та аналітичної документації, має бути підтверджена сертифікатом якості заводу виробника.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним Договору поставки від 18.08.2010 року за №43.
Таким чином, вимога позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поставки від 18.08.2010 року за № 43 є необґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, рішення господарського суду Київської області у справі № 8/195-10 від 02.08.2011 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача за первісним позовом(апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВС-ЛТД” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2011 року по справі №8/195-10 залишити без змін.
Матеріали справи № 8/195-10 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді