01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2011 № 54/309
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
позивача - не з'явилися;
відповідача - Панченко Н.О., Базиленко О.А.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротех»
на рішення господарського суду
м. Києва від 06.09.2011 у справі № 54/309 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротех»
до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Банк «Синтез»
про визнання договору недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю «Електротех» (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Банк «Синтез» (далі - відповідач) про визнання недійсними Договору кредитної лінії № 231006/1 від 23.10.2006.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.08.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 54/309.
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.09.2011 у справі № 54/309 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду м. Києва позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення даного позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, наслідком чого є безпідставна відмова у позові.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 54/309.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 06.09.2011 без змін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився та не повідомив суд про причини неявки, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги.
Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, суд встановив:
Між акціонерним банком «Синтез», правонаступником якого є відповідач, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електротех» (позичальник) 26.10.2006 було укладено договір кредитної лінії № 231006/1 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати, а позивач зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути в передбачені Договором строки кредит в розмірі 3500000,00 доларів США та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та порядку, визначених цим Договором.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), за умовами якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На думку позивача спір між сторонами виник внаслідок того, що кредитним договором передбачено надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, проведення позивачем дій з виконання своїх обов'язків в іноземній валюті, що суперечить нормам чинного законодавства України та відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання спірного Договору недійсним.
Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.
Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 7 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
До кредитних відносяться операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, розміщення залучених коштів, шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.
Статтею 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
В силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що названі акти законодавства визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті.
Так, ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України та ч. 2 ст. 198 ГК України передбачена можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Акціонерному банку «Синтез» Національним банком України було надана банківська ліцензія № 30 від 25.12.2000 на право здійснення банківських операцій визначених статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в якому вказаний перелік операцій, які має здійснювати Акціонерний банк «Синтез», де зазначено, що банк має право здійснювати залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Таким чином, відповідач укладаючи зазначений договір кредитної лінії з позивачем здійснював зазначену банківську операцію на підставі наданої йому банківської ліцензії та письмового дозволу щодо залучення та розміщення іноземної валюти.
В подальшому сторонами шляхом укладення додаткової угоди № 3 від 27 листопада 2008 року сторонами визначено валютою договору національну валюту України - гривню.
Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є свобода договору.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що істотними умовами кредитного договору, як господарського договору, відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Вбачається, що Договором сторони визначили мету, суму і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, а саме ті умови, які згідно чинного законодавства України вважаються істотними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Позивачем не доведено обставин, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства є підставою для визнання Договору кредитної лінії № 231006/1 від 23.10.2006 недійсним.
Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 06.09.2011.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротех» залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 06.09.2011 у справі № 54/309 - без змін.
2. Матеріали справи № 54/309 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді