01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2011 № 15/046-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_1 - представник за дов. №783/1/12-11 від 16.08.2011р.;
від відповідача ОСОБА_2 - представник за дов. №90 від 22.04.2011р.;
розглянувши апеляційну скаргу
Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду
Київської області
від 05.07.2011р.
справа №15/046-11 (суддя Рябцева О.О.)
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
до Бориспільського районного підприємства теплових мереж “Райтепломережа”
про стягнення 362974,98 грн.
Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі - позивач) в квітні 2011р року звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Бориспільського районного підприємства теплових мереж “Райтепломережа” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача основний борг в розмірі 295578,56 грн., 22809,21 грн. пені, 32908,07 грн. інфляційних, 11679,14 грн. 3% річних, 3630,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.07.2011р. у справі №15/046-11 визнано недійсним п. 7.10 договору №06/09-827 БО-17 від 23.09.2009р. поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, укладеного між дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Бориспільським районним підприємством теплових мереж “Рай тепломережа”. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 295578,56 грн. основного боргу, 22311,00 грн. інфляційних, 11679,14 грн. 3% річних, 1540,56 грн. пені, 3311,09 грн. державного мита та 215,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. у справі №15/046-11 в частині відмови в задоволенні інфляційних втрат, пені та в частині визнання п. 7.10 договору недійсним. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДК “Газ України” задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2011р. у справі №15/046-11 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. по справі №15046-11 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
04.10.2011р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами 23.09.2009 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. (далі - договір), предметом якого відповідно до п.п.1.1., 2.1. договору є зобов'язання постачальника передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ з 01.10.2009 р. по 31.12.2009р. в обсязі до 1335 тис. (один мільйон триста тридцять п'ять тисяч) куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 300 тис.куб.м., листопад -450 тис. куб.м., грудень -585 тис.куб.м.
Відповідно до п. 4.4. договору приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна і вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником.
Згідно п. 5.1 договору ціна за 1000 куб. м. природного газу - 2182,66 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ -2619,19 грн.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата вартості газу згідно п. 5.1 проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п.11.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 31.12.2009р., а в частині розрахунків за газ -до повного їх здійснення.
21.12.2009 р. між постачальником та покупцем була укладена додаткова угода до договору від 23.09.2009р. № 06/09-827БО-17 поставки природного газу, згідно з якою пункт 2.1. договору доповнено підпунктом 2.1.1. в наступній редакції: “2.1.1. постачальник передає покупцю в період з 01.01.2010р. по 30.04.2010р. газ в обсязі до 1535 тис. (один мільйон п'ятсот тридцять п'ять тисяч) куб. м., в тому числі по місяцях: січень - 485 тис. куб. м., лютий -450 тис. куб. м., березень -400 тис. куб. м., квітень -200 тис. куб. м.”. Пункт 11.1 договору викладено в наступній редакції: “11.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 30.04.2010р., а в частині розрахунків за газ - до повного їх здійснення”.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору та додаткової угоди до нього позивач протягом жовтня - грудня 2009 року та січня - квітня 2010р. поставив відповідачу природний газ на загальну суму 3061023,50 грн., про що свідчать засвідчені належним чином копії актів передачі-приймання природного газу від 31.10.2009р., від 30.11.2009р., від 31.12.2009р., від 31.01.2010р., 28.02.2010р., від 31.03.2010р., від 30.04.2010р., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.
Так, як підтверджується матеріалами справи відповідач частково виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого природного газу, сплативши позивачу 2765444,94 грн. Заборгованість за поставлений природний газ у сумі 295578,56 грн. залишилася відповідачем несплаченою.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене та враховуючи, що заборгованість відповідача перед позивачем за природний газ, поставлений на підставі договору № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. поставки природного газу у сумі 295578,56 грн. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 295578,56 грн. підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться “ланцюговим” методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 “Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін”).
Оскільки зобов'язання з оплати отриманого газу за актом за жовтень 2009р. мало бути виконане до 10.11.2009р. та протягом листопада 2009р. -березня 2010р. відповідач погашав борг, що виникав 10 числа кожного місяця, в наступному місяці, то Київський2 апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що інфляційні втрати за період з листопада 2009р. по березень 2010р. на суми боргу, що існували в той період (менше місяця) стягненню не підлягають.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції з відповідача підлягає стягненню інфляційні за період з - 01.04.2010р. по 30.04.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 324045,98 грн. становить (- 972,14 грн.); за період з 01.05.2010р. по 31.07.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 332578,56 грн. становить (- 3990,94 грн.); за період з 01.08.2010р. по 31.08.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 322578,56 грн. становить 3870,94 грн.; за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 307578,56 грн. становить 8919,78 грн.;
за період з 01.10.2010р. по 31.03.2011р. на суму заборгованості з несплаченого природного газу 295578,56 грн. становить 14483,36 грн., всього в сумі 22311,00 грн.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 11679,14 грн., які нараховані з 11.11.2009р. по 14.04.2011р.
Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, п. п. 7.2, 7.10 договору № 06/09-827 БО -17 від 23.09.2009 р. передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу, встановленого ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 11 числа відповідного місяця. При цьому, позивачем нараховується пеня в період з 14.10.2010р. по 14.04.2011р., протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 7.10 договору.
Згідно п. 7.10. договору неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, згідно ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
З огляду на викладене, слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту п. 6.1 договору, початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 14.10.2010р. по 14.04.2011р., як зазначає позивач.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що п. 7.10 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.
Отже, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови п. 7.10. договору № 06/09-827 БО-17 від 23.09.2009 р. суперечать нормам ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження апелянта, що обраний спосіб нарахування неустойки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства та інтересам сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, оскільки, пункт 7.10. договору суперечить нормам ст. 260 Цивільного кодексу України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд першої інстанції правомірно визнав цей пункт недійсним згідно з ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2011р. у справі № 21/108-10/6).
Відповідно до п. 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тоді як правильно встановлено судом першої інстанції, розмір пені, встановлений спірним договором, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який повинна сплачуватися пеня.
Крім того, як зазначено вище, п. 7.10. договору було правомірно визнано судом першої інстанції недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215, 260, 261 Цивільного кодексу України та ст. 232 Господарського кодексу України, а тому право на нарахування пені у відповідача з'являється з моменту виникнення прострочення у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму пені погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 1540, 56 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р. у справі №15/046-11 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 15/046-11 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді