01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.10.2011 № 16/076-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом:
ОСОБА_1 - представник, дов. № 1/11 від 01.01.2011;
від відповідача за первісним позовом: не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"
на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2011
у справі № 16/076-11 (суддя Христенко О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармасофт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"
про стягнення 64 293,81 грн.
за зустрічним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-ЛТД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармасофт"
про визнання договору поставки недійсним
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 розгляд апеляційної скарги у справі № 16/076-11 відкладено на 17.10.2011.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 № 01-23/3/1 змінено склад колегії суддів.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2011 у справі № 16/076-11 первісний позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 58 006,43 грн. основного боргу, 3 491,93 грн. пені, 2 119,59 грн. інфляційних, 675,86 грн. 3% річних, 642,94 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що в порушення своїх договірних зобов'язань відповідач за первісним позовом не оплатив вартість отриманого товару у повному обсязі та не довів належними доказами неотримання товару за вказаними накладними тією особою, що зазначена у довіреностях; позивач за зустрічним позовом звертався до відповідача за первісним позовом з претензією № 1 вих. № 558/11 від 05.04.2011 про сплату заборгованості, пені, інфляційних та 3% річних, яка залишена відповідачем за первісним позовом без реагування; оскільки заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних та 3% річних є обґрунтованою, документально підтверджується і, відповідно, підлягає задоволенню; оскаржуваним договором від 22.04.2010 № 12/10 чітко визначено його предмет, а саме: зазначено, що постачальник передає, а покупець приймає товар, відповідно до замовлень на поставку, у видаткових накладних визначено кількість, асортимент, одиниці виміру та ціну кожної партії товару, загальна кількість, асортимент та ціна товару складається з кількості, асортименту та ціни вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару, також оскаржуваним договором визначено порядок розрахунків та строк дії договору, і тому доводи позивача за зустрічним позовом щодо непогодження сторонами у належній формі предмета договору від 22.04.2010 № 12/10 господарський суд вважає безпідставними; позивачем за зустрічним позовом не дотримано вимог ст. 33 ГПК України.
В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом просить рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2011 у справі № 16/076-11 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити та задовольнити зустрічний позов.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник вказує на те, що судом першої інстанції належним чином не з'ясовано, якими письмовими доказами підтверджується розмір заборгованості, а також не встановлено факту поставки та отримання товару згідно із видатковими накладними, які є в матеріалах справи, оскільки видаткові накладні, як невід'ємні частини договору, було підписано зі сторони позивача невідомою особою, яка не є уповноваженим представником останнього, а зі сторони відповідача видаткові накладні було підписано особою (ОСОБА_2), яку за довіреністю не було наділено повноваженнями на погодження кількості, асортименті та якості поставленого товару, а також не надано повноважень на підписання документів, як додатків до договору від імені відповідача за первісним позовом, крім того, видаткові накладні не були засвідчені печатками сторін, що в свою чергу суперечить вимогам законодавства та договору.
На думку заявника, судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі було порушено норми чинного законодавства України, зокрема: ст. 19 Конституції України, ст. 265 ГК України, ст.ст. 530, 692 ЦК України, ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 33 ГПК України.
Як вважає скаржник, належними доказами сум заборгованості можуть бути тільки банківські виписки з поточного рахунку позивача за первісним позовом.
Скаржник посилається на те, що судом не було взято до уваги неоформлення відповідачем за первісним позовом заявок для формування окремих партій товару.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88 не вимагається обов'язкове скріплення документу печаткою; витяги із особового рахунку позивачем за первісним позовом надавались до матеріалів справи; відповідачем за первісним позовом надсилались заявки на постачання партії товару за допомогою електронних засобів зв'язку.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача за первісним позовом, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача 58 006,43 грн. основного боргу, пені у розмірі 3 491,93 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 675,86 грн., збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 2 119,59 грн. та судових витрат.
З урахуванням положень ст. 60 ГПК України відповідач подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсним договір поставки № 12/10 від 22.04.2010, укладений між позивачем та відповідачем.
Як вбачається із матеріалів справи, 22.04.2010 між позивачем за первісним позовом та відповідачем було укладено договір поставки № 12/10, відповідно до п. 1.1 якого позивач за первісним позовом, за договором постачальник, зобов'язується передати у власність відповідача, за договором покупця, а відповідач за первісним позовом прийняти та оплатити товар - лікарські засоби та вироби медичного призначення, асортимент, кількість та ціна якого зазначені в погоджених сторонами заявках на товар, які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору поставки № 12/10 поставка товару здійснюється окремими партіями; загальна кількість, асортимент товару, а також одиниці виміру для кожного виду товару, що поставляється за договором, складається з кількості, асортименту та одиниці виміру для кожного виду товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару.
Згідно із п. 3.3 договору поставки № 12/10 заявка на поставку відповідної партії товару та її погодження може підтверджуватись шляхом обміну сторонами повідомленнями за допомогою електронних або факсимільних засобів зв'язку, або телефонограмами, але в будь-якому випадку сторони зобов'язуються не пізніше 5 робочих днів з моменту погодження заявки на поставку товару оформити таку заявку в простій письмовій формі відповідно до вимог законодавства України.
Пунктами 3.8, 3.9, 3.11 договору поставки № 12/10 встановлено, що доказом передачі товару відповідачу за первісним позовом є видаткова накладна з відміткою відповідача за первісним позовом про його отримання; передача товару уповноваженій особі відповідача за первісним позовом здійснюється позивачем за первісним позовом на підставі довіреності на отримання товару, виданої відповідачем за первісним позовом на ім'я такої уповноваженої особи з посиланням на номер і дату даного договору; у видатковій накладній обов'язково вказується номер та дата укладення цього договору, а також асортимент, кількість та загальна вартість отриманого відповідачем за первісним позовом товару
Згідно із п.п. 5.6, 5.7 договору поставки № 12/10 вартість кожної партії товару обчислюється, виходячи з кількості одиниць та асортименту товару у відповідній партії, що вказується у видатковій накладній на кожну окрему поставку партії товару; загальна ціна договору визначається як сумарна вартість всіх окремих партій товару, поставки яких підтверджується видатковими накладними або товаросупровідними документами.
23.04.2010 та 12.11.2010 між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом підписано додаткові угоди №№ 1, 2 до договору поставки № 12/10 від 22.04.2010 про надання знижки та розрахунок коригування для зменшення дебіторської заборгованості.
На виконання вимог договору поставки № 12/10 позивач за первісним позовом передав у власність відповідача за первісним позовом товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: № 340 від 08.11.2010 на суму 25 889,67 грн., згідно із яких відповідачем за первісним позовом повернуто частину товару, згідно із накладними на повернення № 458996-0 від 19.11.2010 на суму 947,76 грн. та № 36058-0 від 21.02.2011 на суму 307,23 грн. (а.с. 22-23); № 361 від 19.11.2010 на суму 22 257,80 грн. (згідно із актом № 4 від 01.12.2010 про надання торгівельної знижки та розрахунку коригування для зменшення дебіторської заборгованості, підписаного обома сторонами), знижка складає 2 180,75 грн. (а.с. 25); № 383 від 30.11.2010 на суму 13 294,70 грн., усього на суму у розмірі 58 006,43 грн., з врахуванням наданої знижки та повернутого відповідачем за первісним позовом товару.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується зазначеними вище видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, типова форма № М-2, № 15334 від 08.11.2010, № 15828 від 19.11.2010, № 16092 від 01.12.2010, виданих на ім'я начальника відділу приймання ОСОБА_2.
Слід зазначити, що видаткові накладні № 340 від 08.11.2010 № 361 від 19.11.2010 та № 383 від 30.11.2010 підписані зі сторони відповідача за первісним позовом ОСОБА_2, також міститься відтиск штампу наступного змісту: "ТОВ "ВВС-ЛТД" склад медпрепаратів приймальний відділ".
Згідно із ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Порядок використання доручень регулюється Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 12.06.1996 № 293/1318, а саме пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Відповідно до п.п. 6.2, 6.3 договору поставки № 12/10 оплата товару за цим договором здійснюється відповідачем за первісним позовом з відстроченням платежу на строк 30 календарних днів з моменту поставки товару; надання позивачем за зустрічним позовом відповідачу рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов'язковим; відповідач за первісним позовом здійснює оплату товару шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Згідно із ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 672 ЦК України, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми; якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: 1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; 2) відмовитися від усього товару; 3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; 4) прийняти весь товар; у разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми; товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього; якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем; якщо продавець не вжив необхідних заходів щодо погодження ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору купівлі-продажу застосовувалася щодо аналогічного товару.
Відповідачем за первісним позовом було повернуто лише товар за накладними на повернення № 458996-0 від 19.11.2010 на суму 947,76 грн. та № 36058-0 від 21.02.2011 на суму 307,23 грн.
Доказів того, що поставлений позивачем за первісним позовом товар, який не відповідав заявками відповідача за первісним позовом або здійснювався без заявок відповідачем за первісним позовом у розумний строк повернуто позивачу за первісним позовом, не надано, крім того, у видаткових накладних міститься асортимент, кількість та ціна кожної партії товару.
Позивач за первісним позовом у претензії № 1 від 05.04.2011, надісланій відповідачу за первісним позовом, про сплату заборгованості за поставлений товар, відшкодування збитків та сплату пені за порушення умов договору, повідомив, що заборгованість станом на 04.04.2011 за поставлений згідно із договором поставки № 12/10 від 22.04.2010 товар складає 58 006,43 грн. та вимагав сплатити в строк до 20.04.2011 суму основного боргу, пені, три проценти річних від простроченої суми та збільшення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Відповіді на претензію позивача за первісним позовом відповідачем за первісним позовом не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем за первісним позовом у розмірі 58 006,43 грн. за поставлений останнім товар згідно із умовами договору поставки № 12/10.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 58 006,43 грн. заборгованості за поставлений товар згідно із умовами договору поставки № 12/10, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У статті 549 ЦК України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 10.3 договору поставки № 12/10 сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати товару відповідач за первісним позовом сплачує позивачу за первісним позовом пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який пеня має бути сплачена, від несплаченої суми, за кожний день прострочення.
При перерахунку суми пені, апеляційний господарський суд вважає суму пені у розмірі 3 491,93 грн., правильною.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем за первісним позовом виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, доданий до позовної заяви, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 119,59 грн., а також 3 % річних в сумі 675,86 грн.
Предметом зустрічного позову є вимога про визнання договору поставки № 12/10 недійсним, на підставі ст. 215 ЦК України, у зв'язку з невідповідністю договору поставки № 12/10 вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 207 цього ж Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства; при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи; судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства; зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Дослідивши умови договору поставки № 12/10, укладеного між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом, можна дійти висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, якість, ціна, строки поставки і оплати, термін дії договору, інші умови), їх зміст та форма договору не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.
Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога позивача за зустрічним позовом про визнання договору поставки № 12/10 недійсним, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
В матеріалах справи наявні копії видаткових накладних №№ 340, 361, 383 (а.с. 21, 24, 26) та довіреностей №№ 15334, 15828, 16092 (а.с. 124-126) із яких вбачається, що зазначені документи оформлені згідно із вимогами чинного законодавства України, тому твердження відповідача за первісним позовом про те, що судом першої інстанції не встановлено факту поставки та отримання товару згідно із видатковими накладними не відповідають матеріалам справи.
Із матеріалів справи не вбачається порушень судом першої інстанції ст. 19 Конституції України, ст. 265 ГК України, ст.ст. 530, 692 ЦК України ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 33 ГПК України.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, оскільки відповідач за первісним позовом заперечує розмір заборгованості, то саме останній, будучи покупцем, зобов'язаний надати докази оплати товарів. Щодо витягів із особового рахунку позивача за первісним позовом, то такі документи є наявними у справі, а відповідач за первісним позовом доказів здійснення платежів у рахунок оплати товарів, одержаних за вищевказаними накладними, не надав до матеріалів справи.
Слід вказати на те, що і в акті № 4 від 01.12.2010, складеному сторонами, зазначено про факт постачання товарів за накладними №№ 340 та 361, та даний акт є невід'ємною частиною договору поставки № 12/10.
Як вже зазначалось, на видаткових накладних №№ 340, 361, 383 окрім підпису ОСОБА_2 міститься відтиск штампу відповідача за первісним позовом, що не є порушенням порядку оформлення зазначеного документу, адже відсутні нормативно закріплені вимоги щодо обов'язкового скріплення підпису відтиском саме печатки.
Позивачем за первісним позовом надано до матеріалів справи копії заявок, які надавались електронною поштою, разом із тим, наявність або відсутність заявок відповідача за первісним позовом, не впливає на обов'язок останнього своєчасно оплатити одержаний товар.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2011 у справі № 16/076-11 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 16/076-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя
Судді
19.10.11 (відправлено)