< Список >
Іменем України
24 жовтня 2011 року Справа № 5020-724/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Балюкової К.Г.,
К.В. Волков,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.06.2011, Закрите акціонерне товариство "Швейна фабрика імені Ніни Онілової";
відповідача - ОСОБА_4, довіреність №74 від 10.02.2009, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Альошина С.М.) від 09 червня 2011 року у справі №5020-724/2011
за позовом Закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" (вул. Айвазовського, 3,Севастополь,99011)
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_1)
про зобов'язання виконати зобов'язання за договором
Позивач, Закрите акціонерне товариство "Швейна фабрика імені Ніни Онілової", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, про зобов'язання відповідача виконати зобов'язання за договором оренди майна від 01.07.2002, провівши протипожежні заходи шляхом розблокування евакуаційного виходу у цокольному поверсі будівлі по АДРЕСА_2.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов пункту договору від 01.07.2002 стосовно проведення протипожежних заходів. Доводи та обґрунтування викладені у позові.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 09 червня 2011 року у справі №5020-724/2011 відмовлено у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про зобов'язання виконати зобов'язання за договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність обставин на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції.
Підставою для зміни зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.
Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції в рішенні був зроблений неправомірний висновок про укладення між позивачем та відповідачем договору оренди від 01.07.2002, оскільки фактично, відповідач орендує спірне приміщення на підставі договору оренди від 02.01.2002, строк дії якого сім років, а не п'ять років, як зазначено в оскаржуваному рішенні. Також зазначив, що угоди про припинення дії договору оренди від 02.01.2002 або про заміну договору від 02.01.2002 на договір від 01.07.2002 сторонами не підписувалось. Інші доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Лисенко В.А., суддів Гоголя Ю.М., Волкова К.В. та призначена до розгляду 05 жовтня 2011 року.
15 вересня 2011 року від позивача надішли заперечення на апеляційну скаргу.
Розпорядженням від 05 жовтня 2011 року головуючий суддя Лисенко В.А. замінена на суддю Рибіну С.А. та суддя Гоголь Ю.М. замінений на суддю Балюкову К.Г.
У судовому засіданні 05.10.2011 була оголошена перерва до 24.10.2011.
У судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги у повному обсязі.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2002 між Закритим акціонерним товариством "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладений договір оренди (далі -Договір від 02.01.2002, а.с.8-10), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю, а орендар прийняв від орендодавця в строкове платне користування (оренду) на шість років цокольне напівпідвальне нежитлове приміщення колишньої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.
Договір діє з 02.01.2002 до 31.12.2007 та вважається продовженим на такий же наступний строк та на тих же самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку дії договору, ні одна із сторін на заявить про припинення договору (пункт 5.5 Договору від 02.01.2002).
В подальшому, 01.07.2002 між Закритим акціонерним товариством "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладений договір оренди (далі -Договір від 01.07.2002, а.с.11-12), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю, а орендар прийняв від орендодавця в строкове платне користування (оренду) на чотири з половиною роки цокольне напівпідвальне нежитлове приміщення колишньої їдальні фабрики ім. Ніни Онілової, загальною площею 50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до пункту 3.1 Договору від 01.07.2002 орендар зобов'язаний, зокрема, здійснювати протипожежні та санітарні заходи.
Додатковою угодою до Договору від 01.07.2002 сторони пункт 3 доповнили наступним: відповідальність за пожежну безпеку орендованого приміщення несе орендар (а.с.13).
Згідно пункту 5.5. відповідного договору, він діє з 02.07.2002 до 31.12.2006 та вважається продовженим на такий же наступний строк та на тих же самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку дії договору, ні одна із сторін на заявить про припинення договору.
Як стверджує позивач, відповідач в порушення умов Договору від 01.07.2002, не провів протипожежні заходи шляхом розблокування евакуаційного виходу у цокольному поверсі будівлі по АДРЕСА_2, закривши єдиний евакуаційний вихід з будівлі, в якій розташоване орендоване приміщення.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом.
Крім того, судовою колегією встановлено, що позивач 11.05.2011 за вих.№114 повідомив відповідача про припинення дії договору від 01.07.2002 з 01.07.2011 (а.с.107), рішення суду першої інстанції винесено 09.06.2011, таким чином на момент вирішення спору по суті судом першої інстанції, договір від 01.07.2002 був діючим, однак на момент перегляду рішення апеляційною інстанцією договір від 01.07.2002 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку оренди.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 41 Цивільного кодексу УРСР (станом на момент виникнення договірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі укладення договорів оренди від 02.01.2002 та від 01.07.2002.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.03.2011 по справі №5020-308/2011 за позовом Закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про спонукання відповідача виконувати умови пункту 5.6 Договору оренди майна від 01.07.2002 щодо забезпечення харчуванням працівників позивача та здійснення торгівлі продуктами харчування та напівфабрикатів на території площею 6 кв. м., розташованої з лівої сторони від в'їзду у ворота двору по АДРЕСА_2, у задоволенні позову відмовлено.
У відповідному рішенні суд першої інстанції не прийняв довід Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, що Договір оренди майна від 01.07.2002 не є діючим через те, що він не підписувався відповідачем, оскільки судом досліджено оригінал цього договору та долучено до матеріалів справи належним чином засвідчену копію, з яких вбачається, що договір було підписано Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та скріплено її печаткою як суб'єкта підприємництва.
Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, не потребують доказуванню факти встановленні в рішенні господарського суду міста Севастополя від 22.03.2011 по справі №5020-308/2011, а саме встановлений факт дійсності Договору оренди майна від 01.07.2002.
Крім того, відповідачем була також проведена часткова оплата орендної плати за договором від 01.07.2002, що підтверджується матеріалами справи (а.с.98-100).
Згідно статті 220 Цивільного кодексу УРСР (станом на момент виникнення договірних правовідносин) зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами (новація).
За матеріалів справи вбачається, що 01.07.2002 сторони спору уклали договір, предмет якого є ідентичним предмету договору від 02.01.2002.
На підставі викладеного судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони дійшли згоди про заміну зобов'язання за договором від 02.01.2002 на зобов'язання за договором від 01.07.2002, внаслідок чого договір оренди майна від 02.01.2002 втратив силу згідно вимог статті 220 Цивільного кодексу УРСР, а чинним на день розгляду даної справи судом першої інстанції є укладений між сторонами договір оренди майна від 01.07.2002.
У зв'язку з викладеним довід відповідача, що судом першої інстанції в рішенні був зроблений неправомірний висновок про укладення між позивачем та відповідачем договору оренди від 01.07.2002 не підтверджується матеріалами справи та належними доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Не може бути прийнятий судом довід відповідача, що нечинність договору оренди від 01.07.2002 підтверджується рішенням судів по справах №5020-11/014 та №5020-12/561-4/261, з тих підстав, що дійсність Договору оренди майна від 01.07.2002, а також правовідносини, що з нього випливають, не були предметом розгляду у судових справах господарського суду міста Севастополя №5020-11/014 та №5020-12/561-4/261 по яких об'єктом дослідження був договір б/н від 02.01.2002.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні підстави для застосування положень частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо фактів, які встановлені у рішеннях по справах №5020-11/014 та №5020-12/561-4/261.
Крім того, твердження заявника апеляційної скарги, що строк дії договору від 02.01.2002 сім років, а не п'ять років також не підтверджений матеріалами справи та відповідними доказами.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та прикінцевих положень Господарського кодексу України вони застосовуються до відносин, що виникли після набрання ними чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України, положення цих Кодексів застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ними чинності.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Спірні правовідносини виникли з приводу виконання сторонами договору оренди від 01.07.2002 продовжували існувати до винесення судом першої інстанції рішення.
Оскільки правовідносини сторін виникли до набрання чинності Цивільного та Господарського кодексів України, однак продовжують існувати після набрання ними чинності при вирішенні спору судом застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Позивач просив зобов'язати відповідача виконати зобов'язання за договором оренди від 01.07.2002, а саме: провести протипожежні заходи шляхом розблокування евакуаційного виходу у цокольному поверсі будівлі по АДРЕСА_2.
Судова колегія дослідивши матеріали справи встановила наступне.
Пунктом 3.1 Договору від 01.07.2002 встановлено, що орендар зобов'язаний:
- підтримувати приміщення в належному стані, яке виключає його порчу;
- здійснювати своїми силами необхідний поточний ремонт орендованого приміщення;
- вносити орендну плату в розмірі та порядку, встановленому даним договором;
- забезпечити зберігання, зміст та експлуатацію орендованого приміщення;
- здійснювати протипожежні та санітарні заходи.
Додатковою угодою до Договору від 01.07.2002 сторони пункт 3 доповнили наступним: відповідальність за пожежну безпеку орендованого приміщення несе орендар (а.с.13).
01.04.2011 за вих.№89 позивач звернувся до Міністерства надзвичайних ситуацій України в м. Севастополі із заявою про порушення відповідачем правил пожежної безпеки (а.с.18).
30.04.2011 за вих.№19/п-45 Міністерство надзвичайних ситуацій України в м. Севастополі повідомило позивача, що виявлені порушення здійснюють загрозу виникнення пожежі, пошкодженню майна та перешкоджають евакуації людей, приведена у дію постанова про застосування запобіжних заходів (вимкнено та опломбовано щиток електропостачання). За результатами перевірки підприємець притягнутий до адміністративної відповідальності (а.с.19).
Відповідно до статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Проте, у позивача відсутні будь-які докази, які б підтвердили, що відповідач повинен виконати умови договору від 01.07.2002 саме шляхом розблокування евакуаційного виходу у цокольному поверсі будівлі по АДРЕСА_2.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних та допустимих доказів порушення відповідачем умов договору оренди майна від 01.07.2002.
Таким чином, судова колегія визнає, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права України, є законним та обґрунтованим, та підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 судова колегія вважає відсутніми.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 09 червня 2011 року у справі № 5020-724/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя < Підпис > С.А. Рибіна
Судді < Підпис > К.Г. Балюкова
< Підпис > К.В. Волков