01.11.2011 року Справа № 33/5005/8045/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Павловського П.П. (доповідача)
суддів: Швеця В.В., Чус О.В.
Секретар судового засідання: Ревкова Г.О.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1., представник, довіреність №б/н від 05.07.11;
від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 01.03.11;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Павлоградхліб”, м. Павлоград на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.11р. у справі №33/5005/8045/2011
за позовом Приватного акціонерного товариства “Павлоградхліб”, м. Павлоград
до відповідача Павлоградської міської ради, м. Павлоград
про визнання права власності
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2011 року по справі №33/5005/8045/2011 (суддя Рудовська І.А.) в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач - Приватне акціонерне товариство “Павлоградхліб” звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2011р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
При цьому, скаржник обґрунтовує свої вимоги тим, що рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що суд ототожнюючи поняття «підтвердження права власності»і «підтвердження правомірності заволодіння»зробив хибний висновок, що акт прийому -передачі на баланс підприємства не є підставою для визнання правомірності (добросовісності) набуття права володіння майном. Звертаючись із вказаним позовом, позивач не видавав акт прийому -передачі від 15.03.01р. та баланс підприємства за правовстановлюючі документи, а цими документами підтверджував факт добросовісного заволодіння спірним майном.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.10.2011р., прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 01.11.2011р. о 10 год. 15хв.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник останнього просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача -без задоволення.
В судовому засіданні 01.11.11р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач звернувся із позовною заявою до Павлоградської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно : магазину № 4, загальною площею 283, 4 кв. м., що знаходиться за адресою : м. Павлоград, вул. Заводська, буд. № 28, з посиланням на те, що у нього відсутні правоустановчі документи на магазин № 4, однак він з самого початку заснування позивача перебуває на його балансі, про що свідчить відповідна довідка (а.с.9). На баланс позивача магазин № 4 було поставлено на підставі акту приймання -передачі від 15.03.2001 р. , згідно якого ТОВ "Криворізький комбінат хлібопродуктів" передав вказане нерухоме майно як внесок до статутного фонду Позивач за засновницьким договором від 15. 03.2001 р. В свою чергу ТОВ "Криворізький комбінат хлібопродуктів" отримав магазин № 4 від ВАТ фірма "Павлоградхліб" як внесок до його статутного фонду відповідно до акту приймання передачі від 05.01.2001 р. При підписанні акту приймання передачі вкладу в уставний фонд по засновницькому договору від 15.03.2001 р. було передано лише технічний паспорт на приміщення магазину по вул.. Заводська № 28 м. Павлоград у 1997 р. При створенні позивача, Виконком Павлоградської міської ради своїм рішенням № 276 від 25.04.2001 р. оформив право власності на все рухоме майно, яке ввійшло до статутного фонду позивача за актом приймання передачі від 15.03.2001р. , окрім магазину № 4 , оскільки на нього були відсутні правоустановчі документи, але з самого створення позивач вільно, безперешкодно і безперервно володів і користувався магазином № 4, підтримував його стан, доглядав за прилеглою територію.
Так, в листопаді 2005р. позивач звернувся до відповідача з заявою про присвоєння права колективної власності і видати свідоцтво на право власності на будівлю складу , що розташована по вул. Заводська, 28 м. Павлоград. Виконавчим комітетом було прийнято рішення від 14.12.2005 р. про відмову позивачу в оформленні права колективної власності на будівлю складу , що розташована за адресою м. Павлоград , вул.. Заводська , оскільки було виявлено відсутність договору № 6 від 9/ІX-91 про безоплатну передачі складу, балансовою вартістю 60788, згідно підтвердження про безоплатне приймання передачі основних і оборотних засобів за вересень 1991 р.
Згідно довідки КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» №21588 від 25.08.2011 р. право власності на будівлю магазину по вул. Заводській , 28 м. Павлоград не зареєстровано.
Згідно ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Виходячи з аналізу зазначених норм, саме власник, який вже набув право власності на законних підставах, може пред'явити позов про визнання його права власності до осіб, які таке право оспорюють та/або не визнають, при цьому, відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України доведення обставин законності набуття права власності, в т.ч. за набувальною давністю покладається на позивача.
Так, відповідно до приписів ст. 344 Цивільного кодексу України позивач має довести за допомогою належних і допустимих доказів, що він є добросовісним володільцем, тобто, що він не знав і не міг знати, що володіє чужою річчю, а також, що він продовжує
відкрито і безперервно володіти цим майном протягом 10 років.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем не подано будь-яких доказів на підтвердження підстав правомірного (не забороненого законом, зокрема, на підставі правочину) набуття права на спірне нежитлове приміщення і добросовісного володіння ним, тобто, що він не знав і за будь-яких обставин не міг знати, що володіє чужим майном.
Судова колегія вважає, що надані позивачем на підтвердження відкритого користування спірним приміщенням акт приймання -передачі від 15.03.01р. та баланс підприємства вірно не прийняті судом першої інстанції в якості належного доказу правомірного набуття права власності, адже, будь-яких документів на підтвердження законності володіння майном позивачем не надано.
Отже, судом першої інстанції вірно визначено, що позивачем не надано доказів про добросовісність заволодіння та саме володіння чужим майном, як то передбачено ст.344 ЦК України, що є підставою для відмови в позові.
Таким чином, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в розумінні ст. ст. 33,34 ГПК України та спростовані матеріалами справи, а судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду винесене за умов повного і всебічного дослідження матеріалів справи і норм чинного законодавства, у повному обсязі відповідає фактичним, належним чином дослідженим обставинам справи, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишене без змін.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Павлоградхліб”, м. Павлоград на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.11р. у справі №33/5005/8045/2011 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.11р. у справі №33/5005/8045/2011 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя П.П. Павловський
СуддяО.В. Чус
Суддя В.В. Швець
Постанова виготовлена та підписана
в повному обсязі 02.11.11р.