"02" листопада 2011 р.Справа № 9/17-3523-2011
За позовом: Державного підприємства "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН";
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер";
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Державна податкова адміністрація у Миколаївській області;
про стягнення 69026,99 грн.;
Суддя Меденцев П.А.
Представники:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: ОСОБА_1 (за довіреністю);
Від третьої особи: не з'явився;
СУТЬ СПОРУ: 05.09.2011р. за вх. №5280/2011 Державне підприємство "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер" (далі -Відповідач) в сумі 69 026,99 грн., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: Державна податкова адміністрація у Миколаївській області.
Позивач на позовних вимогах наполягає, надаючи при цьому заяву про збільшення позовних вимог.
Відповідач у судових засіданнях проти позовних вимог заперечував, відповідно до письмового відзиву, наданого суду 10.10.2011 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
01.01.2011 року між Державним підприємством "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер", був укладений Договір № 149/П-11.
Відповідно до п. 2.1.1. вказаного Договору, позивач по справі, взяв на себе зобов'язання за заявками Відповідача у встановленому порядку, відповідно до діючих Правил плавання, Обов'язкових постанов, Зводу звичаїв порту тощо, своєчасно і якісно виконувати лінійні і портові лоцманські проведення суден, надавати послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги СРРС у зонах дії ЦРРС/ПРРС та надавати право проходження по Бузько-Дністровсько-лиманському, Херсонському морських каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (надалі за текстом - БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а Відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги.
Відповідно до п. 2.1.2. вказаного Договору, позивач зобов'язався надавати Відповідачу для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок позивача та вимог даного Договору.
Пунктом 2.2.3. вказаного Договору передбачено, що Відповідач зобов'язаний робити своєчасну сплату робіт (послуг) відповідно до умов цього Договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.
Відповідно до п. 2.2.4. вказаного Договору, Відповідач повинен сплачувати рахунки у терміни, визначений цим Договором. Пунктом 4.2.2. Договору встановлено, що оплата здійснюється Відповідачем на протязі 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунку.
Відповідно до п. 5.5. Договору, „Агент” несе повну матеріальну відповідальність перед Підприємством за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті України, так і у ВКВ.
Відповідно до укладеного Договору на підставі заявок Відповідача, Позивач у період з 1 березня 2011 року по 30 червня 2011 року, надав послуги з лоцманського проведення та послуги служби регулювання руху суден суднам під агентуванням ТОВ "Одеська морська агенція "Інтерброкер".
Фактичне надання Позивачем послуг підтверджується лоцманськими квитанціями та квитанціями служби регулюванню руху суден.
Для оплати наданих послуг Відповідачу були виставлені рахунки, котрі Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер" оплатило частково, в сумі 115 622,68 дол. США.
Таким чином, заборгованість за цими рахунками станом на день подання позову становить 8 657,05 дол. США, та фактично складає суму податку на додану вартість, нарахованого на канальний збір проходження судна.
На запит, щодо застосування пункту 197.9 статті 197 Податкового Кодексу України, Державною податковою адміністрацією у Миколаївській області, Державному підприємству "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН" надано податкову консультацію (№271/10/15-210 від 07.02.2011р.), якою позивач користувався при обчисленні сум податку на додану вартість.
З вищенаведеного випливає, що Державне підприємство "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер" 8 657,05 дол. США, що за курсом НБУ, станом на 23.08.2011 року становить -69 026,99 грн.
10.10.2011 року за вх. №34732/2011 представник Відповідача надав до суду письмовий відзив на позов, відповідно до якого не погоджується з вимогами Державного підприємства "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН", посилаючись на наступне.
Так як зазначено у позовній заяві, фактично суть даного спору полягає у правильності нарахування податку на додану вартість на канальний збір, оскільки позивач вважає, що податок на додану вартість має нараховуватись на канальний збір з суден, що заходять в порт (виходять з порту) в баласті. Відповідач же з цим не погоджується, та вважає, що ця операція звільнена від оподаткування в силу положень п. 197.9 ст. 197 Податкового кодексу України.
17.10.2011 року за вх. №35665/2011 позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер" заборгованість з канального збору в розмірі 9 731,38 дол. США., що за курсом НБУ, станом на 07.10.2011 року становить -77 592,30 грн.
Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи докази, що представлені сторонами, та їх пояснення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" звертається увага на те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При постановлені рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 28 і 29 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
За змістом ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання виникають із господарських договорів.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладено договір на надання послуг № 149/П-11, згідно з яким, позивач -„Підприємство” зобов'язується за заявками „Агента” надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден (СРРС) у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден (ЦРРС/ПРРС) та надавати право проходження по Бузько-Дністровсько-лиманському, Херсонському морському каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (надалі за текстом - БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а Відповідач -„Агент”, зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги.
Відповідно до ст. 84 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України, у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Розмір портових зборів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1544 від 12.10.2000 року затверджено Положення про портові збори, пунктом 18 якого встановлено, що нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за 1 куб. м об'єму судна за визначеними ставками.
Відповідно до п. 197.9 ст. 197 Податкового кодексу України, звільняються від оподаткування операції з постачання послуг, що надаються іноземним суднам та вітчизняним суднам, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів, їхнього багажу і вантажів та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами.
Відповідно до ст. ст. 133, 134 КТМ України, за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник, або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).
Положення діючого національного законодавства повністю відповідають нормам міжнародних договорів, зокрема, Конвенції ООН з морського права 1982 року, що ратифікована Законом України N 728-ХІV від 03.06.1999 року.
Так, відповідно до ст. 26 цієї Конвенції ООН, іноземне судно, що проходить через територіальне море, може обкладатися тільки зборами в оплату за конкретні послуги, надані цьому судну. При цьому, відповідно до ст. 18 цієї Конвенції, під проходом розуміється плавання через територіальне море з метою, зокрема, пройти у внутрішні води або вийти з них або стати на рейді або у портової споруди.
Судом досліджено, що в порушення ст. 26 Конвенції ООН з морського права, Позивач обкладає іноземні судна не тільки збором в оплату за конкретні послуги, надані цим суднам (канальний збір), а ще й іншим збором - податком на додану вартість.
Таким, чином, нарахування Позивачем податку на додану вартість на суму канального збору - суперечить п. 197.9 ст. 197 Податкового кодексу України та ст. 26 Конвенції ООН з морського права.
Посилання ж позивача на лист третьої особи - Державної податкової адміністрації у Миколаївській області № 271/10/15-210 від 07.02.2011 р., як підставу для нарахування податку на додану вартість на портові збори, не може бути прийнятим оскільки цей лист є індивідуальною консультацією позивача (відповіддю на запит) та може мати наслідки лише для позивача при визначені ним податкового зобов'язання та податкового кредиту по податку на додану вартість.
Також суд зазначає наступне, відповідно до ст. 84 КТМ України, у морському порту справляються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Згідно ст. ст. 85, 91 КТМ України під час перебування у морському порту судно зобов'язане дотримуватися законів України щодо портових зборів, а капітан порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід судна з порту у разі несплати встановлених зборів.
Згідно п. 2 Положення про портові збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1544 від 12.10.2000р. сплата портових зборів у портах здійснюється до виходу судна з порту.
Таким чином, виходячи зі змісту ст. ст. 84, 85, 91 КТМ України, а також п. 2 Положення про портові збори, портові збори справляються у морському порту до виходу судна з нього, тобто за один захід судна до порту, один раз.
При цьому, застосування, зокрема, у пунктах 12, 18 Положення про портові збори терміну „нарахування”, слід розцінювати як процедуру арифметичного обчислення портового збору, а не процедуру „справляння” або „сплати” збору, яка є визначною для оподаткування та яка, згідно змісту ст. ст. 84, 85, 91 КТМ України здійснюється у морському порту під час перебування судна у порту, а не за проходження судна з вантажем або в баласті.
Отже, законодавство України, в тому числі п. 197.9 ст. 197 Податкового кодексу України, не передбачає можливості поділення справляння (сплати) портових зборів на частини, тобто на ту, яка сплачується до заходу (виходу) з порту та після нього.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, як не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок Позивача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. У позові Державного підприємства "ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська морська агенція "Інтерброкер" про стягнення 69 026,99 грн. -відмовити у повному обсязі.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Меденцев П.А.
Повний текст рішення складено 07 листопада 2011 року.