Копія
Іменем України
Справа № 2а-1203/11/2770
25.10.11 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А.
секретар судового засідання Кисельова А.О.
за участю сторін:
представник позивача, Приватного підприємства "Агиса"- ОСОБА_3, довіреність № б/н від 10.05.11
представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста ОСОБА_4, довіреність № 2156/9/10-039 від 04.07.11
представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста ОСОБА_5, довіреність № 943/9/10-039 від 31.03.11
представник відповідача, Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі - ОСОБА_6, довіреність № 15-32/6914 від 20.07.11
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (суддя Майсак О.І. ) від 08.06.11 у справі № 2а-1203/11/2770
за позовом Приватного підприємства "Агиса" (вул. Гоголя, 20 А, кв. 53, місто Севастополь, 99011)
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37, місто Севастополь, 99011) Головного управління Державного казначейства України у місті Севастополі (вул. Балаклавська, 9, місто Севастополь, 99011)
про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення 1 737 592,70 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.06.2011 адміністративний позов Приватного підприємства «Агиса»задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя № 0000240232/0 від 19.05.2010, стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Агиса»суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 1737 592,70 грн., вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з даною постановою суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.06.2011 скасувати, у позові відмовити.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).
Слід зазначити, що під фактичною сплатою отримувачем суми податку в межах розглядуваної норми слід розуміти здійснення оплати цієї суми постачальникам в складі ціни придбаних товарів (послуг) під час проведення розрахунків за них.
Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
Колегія суддів звертає увагу на те, що приписи пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Таким чином, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 20.08.2009 Приватним підприємством «Агиса»були надані до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя податкові декларації з податку на додану вартість про відшкодування податку на додану вартість(20.08.2009 надано за липень 2009 року на суму 412 206,00 грн.,21.09.2009 за серпень 2009 на суму 1 124 696,00 грн.,20.10.2009 за вересень 2009 року на суму 150 400,00 грн.,16.11.2009 за жовтень 2009 року на суму 70 397,00 грн.,16.12.2009 за листопад 2009 року на суму 30 036,00 грн.,17.02.2010 за січень 2010 року на суму 43 936,00 грн.).
За результатами позапланових виїзних перевірок Приватного підприємства «Агиса»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок: за липень 2009 року, серпень 2009 року, вересень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року були складені відповідні акти та довідки, а саме, було підтверджено відображене позивачем: у податковій декларації за серпень 2009 року бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок підприємства у сумі 1 124696,00 грн., у податковій декларації за вересень 2009 року бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок підприємства у сумі 150 400,00 грн., в податковій декларації за жовтень від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за жовтень 2009 року у сумі 300,00грн. та відшкодування на розрахунковий рахунок підприємства в сумі 70397,00 грн. сумі 30 036,00 грн., в податковій декларації за січень від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за січень 2009 року у сумі 1 593,00 грн. та відшкодування на розрахунковий рахунок підприємства в сумі 43 936,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000240232/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1737 592,00 грн.
Передумовою прийняття рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1737 592,00 грн. став акт від 19.05.2010 №64/23-2/31464590/3050/10 невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Агиса»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по правових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермет-ВС», Приватним підприємством Сервет», Приватним підприємством «Симмет», Товариством з обмеженою відповідальністю «Антарес-М», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримсплав»за липень 2009 року, серпень 2009 року, вересень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, позивачем завищено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2009 року в сумі 93 231,00 грн. Також підтверджено відображене позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2009 року бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок в сумі 412 206,00 грн., в тому числі: по постачальниках, сума податкового кредиту по яких складає менше 5 % для юридичних осіб і менше 3 % для фізичних осіб від загальної суми податкового кредиту -119 133,00 грн.; по постачальниках, сума податку на додану вартість по яких складає 5 % і більше для юридичних осіб і 3 % і більше для фізичних осіб -293 073,00 грн.
Як свідчать матеріали справи між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермет-ВС», Приватним підприємством Сервет», Приватним підприємством«Симмет», Товариством з обмеженою відповідальністю «Антарес-М», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримсплав»були укладені договори: (договір оренди від 31.12.2005 №1-П, відповідно до пункту 4.1 якого розмір орендної плати за користування майном по даному договору розраховується Орендодавцем за кожний місяць в сумі 12 000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість; договір від 01.06.2007№ 01/06, згідно якому Приватне підприємство «Сервет»зобов'язується передавати по мірі накопичування у власність позивача товар- лом та відходи кольорових вторинних металів та сплавів; договір від 27.09.2009 № 2708, згідно якому Приватне підприємство «Сіммет»зобов'язується передавати у власність позивача товар- вуглецевий стальний дом; договір від 04.05.2009 № 45/1-КЛ , згідно якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермет-ВС»зобов'язується передати у власність позивача товар- вуглецевий стальний лом; договір від 02.02.2009 про надання маркетингових послуг, згідно якому позивач поручає, а Приватне підприємство «АнтаресМ»зобов'язується надати позивачу за сплату послуг по проведенню маркетингових досліджень по направленням, які цікавлять позивача та перераховані у даному договорі; 03.12.2008 між позивачем та фірмою ETALLICA CA CO LTD»був укладений контракт № 02/01 та додаткові угоди, згідно якому позивач продає, а фірма CA CO LTD»покупає шихтовий вуглецевий стальний лом; 03.09.2009 між позивачем та фірмою CA CO LTD»був укладений контракт № 02/2 та додаткова угода, згідно якому позивач продає, а фірма CA CO LTD»покупає чорний метал.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку ( підпункт 7.2.1 пункту 7.2 частини сьомої Закону України «Про податок на додану вартість»).
Судом першої інстанції встановлено, що надані податкові накладні: за березень 2009 року, червень 2009 року, липень 2009 року, за вересень 2009 року, які видані позивачу Приватним підприємством «Сервет», за липень 2009 року,за вересень 2009 року, які видані позивачу Товариством з обмеженою відповідальіснтю «Інтермет-ВС», за вересень 2009 року, які видані позивачу Товариством з обмеженою відповідальіснтю «Кримсплав», за жовтень 2009 року, яка видана позивачу Приватним підприємством «Сіммет»вбачається, що податкові накладні містять усі необхідні реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону.
Судом першої інстанції безспірно встановлено, що Приватним підприємством «Агиса»виконані усі передбачені Законом вимоги для формування податкового кредиту.
Судова колегія звертає увагу на те, що відповідач не спростовує дійсності податкових накладних, виданих позивачу: Приватним підприємством «Антарес М», Приватним підприємством «Сервет», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермет-ВС», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримсплав», Приватним підприємством «Сіммет»фактичного виконання умов вказаних договорів та сплату позивачем коштів за отримані товари та послуги.
Твердження заявника апеляційної скарги про неможливість проведення перевірок по ланцюгам постачання до кінцевого виробника товарів (робіт) пов'язане з ненаданням платниками податку документів, ліквідацією платника податку, не знаходженням платників податку за місцезнаходженням не приймаються до уваги апеляційною інстанцією у зв'язку з їх недоведеністю.
Пункт 7.7. Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету, у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку не залежить від сплати даного податку до бюджету постачальником. Пріоритетному застосуванню, щодо норм Закону, регулюючих порядок визначення сум бюджетного відшкодування, мають спеціальні норми пункту 7.7. статті 7 Закону № 168, а не лише термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8. статті 1 цього ж Закону.
Слід зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також, слід враховувати і те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).
Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, -позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Фактів порушення контрагентами позивача свої податкових зобов'язань судом не встановлено, не можливість відповідача встановити кінцевих виробників та посилання на відсутність факту надходження податку на додану вартість у Державний бюджет України не є підставою для прийняття рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування позивачу.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума бюджетного відшкодування з боку позивача визначено правомірно, на підставі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог діючого законодавства на підставі договорів постачання та купівлі-продажу. Відносини позивача з контрагентами з приводу правочинів, на підставі яких заявлено відшкодування з бюджету податку на додану вартість, підтверджено у письмовими доказами у повному обсязі. Зокрема, анулювання свідоцтв контрагентів позивача було проведено вже після виникнення договірних правовідносин, фактичного їх здійснення та проведення розрахунків між позивачем та його контрагентами по ланцюгу постачання. Отже, правильним є висновк суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000240232/0 від 19.05.05.2010.
Необґрунтованими визнаються доводи апеляційної скарги про неправомірне стягнення з Державного бюджету України суми з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 1 737 592,70 грн., оскільки сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, що повсністю відповідає приписам підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що сума від'ємного значення з податку на додану вартість у період з липня 2009 року по січень 2010 року у загальному розмірі складає 1737592,00 грн. Наявність заборгованості відповідачем не заперечується, але на час розгляду справи позивачу не відшкодовано.
Недоречними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на норми підпункту 7.7.2 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які пов'язують фактичну сплату податку та виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування, та не встановлення факту сплати позивачем податку на додану вартість до Державного бюджету України і відсутність доказів, що сума податку заявлена до відшкодування фактично була оплачена постачальником товару (послуг) та спростовуються проведеними відповідачем перевірками за наданими податкового деклараціями за період з липня 2009 року по січень 2010 року.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позивних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України суму з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 1737 592,70 грн., оскільки він базується на наявних у справі доказах та судом дана належна правова оцінка нормам матеріального права.
Судом першої інстанції безперечно встановлена, та підтверджена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1737592,70грн.
Слід зазначити, що обов'язок і порядок сплати податку на додану вартість, поняття бюджетної заборгованості і її відшкодування, визначені Законом України “Про податок на додану вартість”, яким і повинна керуватися державна податкова інспекція при відшкодуванні сум податку на додану вартість, а не підзаконними нормативними актами, оскільки згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права, а керуючись статтею 19 Конституції України органи державної влади і їхні посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Заявником апеляційної скарги не прийнято до уваги, що відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.
Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України № 196 від 24.04.2003 “Про здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам” суми податку на додану вартість підлягають відшкодуванню тільки за умови проведення документальної перевірки і зустрічних документальних перевірок основних постачальників.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами Закону України “Про податок на додану вартість”, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту і не суперечать спеціальному Закону.
За змістом зазначених норм проведення зустрічних перевірок є обов'язком податкових органів, однак законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість в залежність від проведення податковими органами перевірок, а призначення податковим органом перевірки платника податку не може продовжити визначений законом термін відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.
Сума податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року та січень 2010 року в розмірі 1737592,70грн., яка підлягає відшкодуванню, підтверджена вищезазначеними перевірками відповідача-Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя.
Відомості податкових декларацій по податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року та січень 2010 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя у повному обсязі не спростовані у встановленому порядку.
Однак, відшкодування зазначеної суми не здійснено, бюджетна заборгованість по деклараціям за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009року та січень 2010року, що підтверджена відповідачем-Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя складає 1737592,70грн.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстави для відмови у наданні бюджетного відшкодування у відповідача - Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя відповідно до підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в сумі 1737592,70грн. відсутні.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 1737592,70грн.
Способом захисту порушеного права у випадку невідшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості з цього податку.
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Севастополя не доведено обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.06.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.06.2011 у справі № 2а-1203/11/2770 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко
Повний текст судового рішення
виготовлений 31 жовтня 2011 року