Копія
Іменем України
Справа № 2а-16278/10/14/0170
25.10.11 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Кучерука О.В. , Щепанської О.А.
секретар судового засідання Кисельова А.О.
за участю:
представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваяр Крим"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 14.10.11
представник відповідача, Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим- ОСОБА_6, довіреність № 94/10/10-0 від 25.08.11
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кірєєв Д.В. ) від 22.04.11 у справі № 2а-16278/10/14/0170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваяр Крим" (вул. Інтернаціональна, 127, кв. 22, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97403)
до Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 2/40, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97416)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваяр Крим задоволено: визнані противоправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим №0001552302/0, №0001562302/0, №0003211701/0, від 03.09.2010, №0001552302/1, №0001562302/1, №0003211701/1 від 29.09.2010, №0001552302/2, №0001562302/2, №0037541701/2 від 09.12.2010. Вирішено питання про судові витрати.
На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що Державною податковою інспекцією в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим за результатами перевірки та за результатами процедури апеляційного оскарження, передбаченої підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001552302/0, №0001562302/0, №0003211701/0 від 03.09.2010; №0001552302/1, №0001562302/1, №0003211701/1 від 29.09.2010; №0001552302/2, №0001562302/2, №0037541701/2 від 09.12.2010, якими позивачу був нарахований податок на прибуток в загальній сумі 23424,50 грн., у тому числі: основний платіж - 16970,00 грн., штрафні санкції - і 6454,50 грн.; податок на додану вартість в загальній сумі 26274,00 грн., у тому числі: основний платіж- 17516,00 грн., штрафні санкції- 8758,00 грн.; та податок на доходи фізичних осіб в загальній 47293,02грн., в тому числі: основний платіж-15764,00грн., штрафні санкції -31528,68 грн.
Передумовою донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб в зазначених сумах став акт планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваяр Крим»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.02.2008 по 31.03.2010.
Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.9 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого необґрунтовано збільшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за І квартал 2010 року у сумі 120002,00 грн. та у зв'язку з чим було занижено податку на прибуток у сумі 16970,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було занижено податок на додану вартість у сумі 17516 грн.; підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого було донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2009-2010роки у сумі 18538,85 грн.
Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних які компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) і таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності»(пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і, охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Закон України "Про податок на додану вартість" визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідач вважає, що підставою для нарахування податку на прибуток, податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб є неправомірне включення до валових витрат (також списання пального у зв'язку з експлуатацією предмету суборенди-автомобілю) та податкового кредиту з податку на додану вартість сум за витратами, які були пов'язані з експлуатацією в процесі господарської діяльності транспортного засобу (автомобіль ДАФ), орендованого у суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 за договором майнового найму (суборенди) № 15/04 від 15.04.2009. Витрати та податковий кредит з податку на додану вартість не були взяти до уваги відповідачем при проведенні перевірки, так як вказаний вище договір майнового найму не був завірений нотаріально. Підставою нарахування податку на доходи фізичних осіб стали суми, отримані водіями позивача як додаткове благо, а саме, вартість дизельного пального, використаного при експлуатації предмету оренди за договором № 15/04 від 15.04.2009- автомобіля ДАФ.
Як вбачається з матеріалів справи в перевіряємому періоді позивач здійснював операції з придбання товарів (паливо-мастильні матеріали, дизельне пальне, щебінь, пісок) та послуг від вітчизняних постачальників.
Відповідач дійшов висновку про те, що до складу валових витрат по рядку 04.1 декларації з податку на прибуток необґрунтовано відніс витрати, які не були пов'язані з господарської діяльністю платника податку, а саме: сума нарахованого лізингового платежу по договору майнового найму (суборенди) автомобілю марки ДАФ 85 СР 430 №15/04 від 15.04.2009, укладеного з Приватним підприємцем ОСОБА_4
Судовою колегією не визнаються доводи апеляційної скарги щодо виключення з валових витрат сум витрат, які були пов'язані з експлуатацією позивачем в процесі господарської діяльності транспортного засобу, орендованого у Приватного підприємця- фізичної особи ОСОБА_4 за договором майнового найму (суборенди) № 15/04 від 15.04.2009 та доводи щодо виключення сум вказаних витрат з податкового кредиту податку на додану вартість у зв'язку з їх недоведеністю, оскільки базуються ці доводи тільки на укладенні позивачем договору найму транспортного засобу без нотаріального посвідчення та без видачі тимчасового реєстраційний талону позивачу, тоді як первинна документація позивача повністю підтверджує проведення позивачем господарських операцій з предметом найму.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що Цивільний кодекс України не передбачає прямої заборони фізичній особі-підприємцю на виконання господарської діяльності укладати договір найму у простій письмовій формі згідно до частини першої статті 799 Цивільного кодексу України. Вказаний договір суборенди не визнавався у судовому порядку недійсним. Виконання умов даного договору суборенди підтверджується первинними документами позивача, а саме: актами виконаних робіт (послуг), журналів-ордерів та відомості по рах. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»за період з 08.02.2008 -31.03.2010 (про що наведено у акті перевірки), видатковими накладними, виписками банку (Сімферопольська ФАКБ «Форум»), лімітно-забірними відомостями, подорожними листами, товарно-транспортними накладними, реєстрами податкових накладних та податковими накладними, іншими документами.
Слід зазначити, що пункт 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який дає поняття «господарської діяльності»не містить яких-небудь умов або посилань на інші законодавчі акти, зокрема, на Цивільний кодекс України. Отже, визнання паливно-мастильних матеріалів витрачених орендованим автомобілем, використаними не в господарській діяльності тільки тому, що договір на його оренду не був завірений нотаріально, суперечить нормам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Пунктом 1.3. статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що доходом фізичних осіб є будь-який дохід з джерел на території України, одержаний платником податку або нарахований на користь від здійснення будь-яких видів діяльності, в тому числі дохід у вигляді додаткового блага.
Згідно до приписів вказаного Закону України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку ( пункт 1.1. статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ).
Недоречними визнаються апеляційною інстанцією твердження заявника апеляційної скарги щодо заниження податку з доходів фізичних осіб від вартості дизельного пального, використаного при експлуатації автомобіля, який був предметом суборенди. Вартість пального визначена як додаткове благо, яке отримували працівники (водії) позивача, що також суперечить первинним документам позивача на відпуск пального.
Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що водії позивача не отримували додаткове благо у вигляді пального для предмету суборенди (автомобілю), предмет оренди вже передавався водіям із заправленими автомобілями, що підтверджують лімітно - забірні відомості, згідно яких паливо безпосередньо отримував позивач у особі директора, та подорожні листи та інші первинні документи позивача.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що не виник дохід, отриманий платником податку від його працедавця у вигляді вартості пального на орендований автомобіль по договору суборенди та такий дохід не повинен був включатися згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального оподатковуваного доходу того місяця, коли було списано пальне. Отже, відповідачем неправомірно було здійснено донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 18538,85грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даному випадку, формування валових витрат платника, податкового кредиту, визначення бази оподаткування з податку на доходи фізичних осіб було зроблено позивачем на підставі отриманих від контрагенту первинних документів (видаткових та податкових накладних, інших документів).
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень
У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною податковою інспекцією в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим не доведені обставини, на яких ґрунтуються її заперечення, а надані позивачем письмові пояснення, зокрема, про те, що Закони України про оподаткування не ставить право платника податку на валові витрати з податку на прибуток та на податковий кредит з податку на додану вартість в залежність від наявності або відсутності нотаріального засвідчення його господарських договорів, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки судом визнано неправомірним нарахування позивачу податкових зобов'язань, тому проведене відповідачем нарахування штрафних санкцій є неправомірним.
На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 20.08.2010 №1423/23-2/35650245, як доказ встановлення фактів порушення позивачем Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" щодо визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на прибуток в сумі 23424,50 грн., з податку на додану вартість в сумі 26274,00 грн., з податку з доходів фізичних осіб в сумі 47293,02грн.
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань зобов'язань: з податку на прибуток в сумі 23424,50 грн., з податку на додану вартість в сумі 26274,00 грн., з податку з доходів фізичних осіб в сумі 47293,02грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
За таких умов факти порушення позивачем Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб" слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на прибуток в сумі 23424,50 грн., з податку на додану вартість в сумі 26274,00 грн., з податку з доходів фізичних осіб в сумі 47293,02грн., неправомірно.
Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування податкових зобов'язань: з податку на прибуток в сумі 23424,50 грн., з податку на додану вартість в сумі 26274,00 грн., з податку з доходів фізичних осіб в сумі 47293,02грн., що послужило підставою до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, документально не спростував надані позивачем вимоги.
Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").
Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.
У даному випадку визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на прибуток в сумі 23424,50 грн., з податку на додану вартість в сумі 26274,00 грн., з податку з доходів фізичних осіб в сумі 47293,02грн., передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ваяр Крим»грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень, як його втручання у право власності позивача.
У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобов'язання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.
Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.2011 у справі № 2а-16278/10/14/0170 залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис О.В.Кучерук підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко
Повний текст судового рішення
виготовлений 31 жовтня 2011 року