21 вересня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до військової прокуратури Харківського гарнізону, третя особа - Державне казначейство України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами військового прокурора Харківського гарнізону та Державного казначейства України на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2010 року,
У травні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що проходив службу в лавах Національної гвардії України у військовій частині 4103 м. Харкова на посаді заступника командиру полку з тилу.
1 квітня 1996 року військовою прокуратурою Харківського гарнізону відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 86-1 КК України (в редакції 1960 року) та цього ж дня його було взято під варту.
У слідчому ізоляторі його утримували до 30 квітня 1996 року, після чого запобіжний захід було змінено на підписку про невиїзд, який було скасовано 26 лютого 2001 року.
Досудове слідство тривало майже 10 років, постановою прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України від 28 лютого 2006 року кримінальну справу було закрито на підставі п. 2 ст. 213 КПК у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину.
Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив зобов'язати відповідача за рахунок коштів державного бюджету відшкодувати йому 2 835 грн. 43 коп. матеріальної шкоди та 504 845 грн. - моральної шкоди.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 119 грн. 16 коп. витрат, сплачених на відправку кореспонденції та 120 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено.
У поданих касаційних скаргах військовий прокурор Харківського гарнізону та Державне казначейство України просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Суд, стягуючи з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 119 грн. 16 коп. витрат, сплачених на відправку кореспонденції, виходив із документального підтвердження таких витрат. Щодо 120 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, суд посилався на те, що позивач в період з 1 квітня 1996 року до 28 лютого 2006 року був позбавлений можливості організувати життя на свій розсуд, були порушені його нормальні життєві стосунки.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 проходив службу в лавах Національної гвардії України у військовій частині 4103 м. Харкова на посаді заступника командиру полку з тилу.
1 квітня 1996 року військовою прокуратурою Харківського гарнізону відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 86-1 КК України (в редакції 1960 року) та цього ж дня його взято під варту.
У слідчому ізоляторі ОСОБА_3 утримували до 30 квітня 1996 року, після чого запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд, який скасовано 26 лютого 2001 року.
Постановою прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України від 28 лютого 2006 року кримінальну справу закрито на підставі п. 2 ст. 213 КПК у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину.
Відповідно до ст. ст. 1, 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд.
Згідно з чч. 2, 3 ст. 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Таким чином, Законом визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Нормативними актами встановлені відповідні розміри мінімальної заробітної плати, зокрема, за період з 1996 року до 2006 року. Ураховуючи вказані дані, розмір на відшкодування моральної шкоди позивачу не може бути меншим, ніж 15 381 грн.
Визначаючи моральну шкоду в сумі 120 тис. грн., суд відповідних мотивів не навів.
Крім того, судом не враховано положення ст. 12 Закону про те, що розмір відшкодування шкоди (в даному випадку поштові витрати у розмірі 119 грн. 16 коп.) залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного законодавства може оскаржити постанову до суду. Тобто розмір матеріальної шкоди повинен бути визначений не в судовому порядку.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги військового прокурора Харківського гарнізону та Державного казначейства України задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: В.І. Журавель
Є.П. Євграфова
Ю.Г. Іваненко
О.М. Ситнік