іменем україни
19 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого - Ткачука О.С.,
суддів:Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Енеко» про зміну дати прийняття на роботу, дати та причини звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 9 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2010 року,
У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 21 січня 2008 року на підставі поданої 28 грудня 2007 року заяви фактично приступив до роботи охоронником ТОВ ««Інвестиційно-будівельна компанія «Енеко», проте у квітні 2008 року дізнався, що його оформили на роботу у березні 2008 року, його та інших працівників не допустили до виконання обов'язків з охорони об'єкта «Вишгородська-150» і запропонували звільнитись за власним бажанням. У зв'язку із цим 14 травня 2008 року він звернувся до товариства із заявою про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України через порушення роботодавцем законодавства про працю. У липні 2008 року він дізнався про звільнення за прогул, якого не вчиняв, а 8 жовтня 2008 року по пошті отримав трудову книжку.
Вважаючи дії роботодавця незаконними і неправомірними, позивач просив: змінити дату прийняття його на роботу на 21 січня 2008 року замість вказаного у книжці 3 березня 2008 року; змінити причину звільнення зі ст. 40 КЗпП України (прогул) на ч. 3 ст. 38 КЗпП України з датою звільнення 14 травня 2008 року замість 30 квітня 2008 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу в розмірі 6 тис. грн.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 9 лютого 2009 року позов задоволено частково. Змінено дату прийняття ОСОБА_5 на роботу до ТОВ ««Інвестиційно-будівельна компанія «Енеко» на 21 січня 2008 року замість 3 березня 2008 року; змінено дату та причину його звільнення - зі ст. 40 КЗпП України (прогул) на ч. 1 ст. 38 КЗпП України і замість 30 квітня 2008 року на 14 травня 2008 року. Стягнуто з товариства на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 636 грн. 36 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 727 грн. 27 коп.; розподілено судові витрати.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2010 року рішення місцевого суду змінено. Змінено причину звільнення ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України. В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить змінити судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про повне задоволення його позову в частині стягнення грошових коштів.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що ТОВ ««Інвестиційно-будівельна компанія «Енеко» порушило трудове законодавство, не виконувало умови колективного та трудового договору, тому вимога ОСОБА_5 про його звільнення з підстави, передбаченої ч. 3 ст. 38 КЗпП України, є законною. Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо зміни дати прийняття позивача на роботу, дати його звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й компенсації за невикористану відпустку. Підстав для стягнення вихідної допомоги апеляційний суд не знайшов.
Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з такого.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Апеляційним судом установлено, що ТОВ ««Інвестиційно-будівельна компанія «Енеко» відносно ОСОБА_5 порушило трудове законодавство, не виконувало умови колективного та трудового договору, тому суд змінив причину його звільнення з ч. 1 ст. 38 КЗпП України (змінену судом першої інстанції зі ст. 40 КЗпП України) на звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Зазначених вимог закону апеляційний суд не врахував. Правильно встановивши, що є підстави для зміни причини звільнення ОСОБА_5 з ч. 1 на ч. 3 ст. 38 КЗпП України ( в цій частині рішення суду не оскаржено), у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не визначив тримісячний середній заробіток для відповідного стягнення, не провів належних розрахунків.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині стягнення вихідної допомоги судом не встановлені, рішення апеляційного суду в цій частині не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про необхідність стягнення на користь ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 2 травня 2008 року виходячи із зарплати в 2 тис. грн. і компенсації за невикористану відпустку з 21 січня 2008 року виходячи із зарплати в 2 тис. грн. безпідставні, оскільки в цій частині судові рішення відповідають вимогам закону. При цьому судом установлено, що днем звільнення позивача є 14 травня 2008 року, а не 2 травня 2008 року, також судом правильно визначено розмір зарплати для проведення відповідних стягнень. Суд касаційної інстанції в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Прохання касаційної скарги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП України) та моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки такі вимоги в суді першої інстанції заявлені не були, а суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2010 року в частині стягнення вихідної допомоги скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.М. Колодійчук
І.М. Фаловська