Справа № 2-а/1970/1519/11
"27" липня 2011 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі Твердохліб Н.В.
за участю:
представника позивача - Гвоздія В.А.;
представника відповідача - Микитчака В.В.;
прокурора -Свачій М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду місті Тернополі адміністративну справу
за позовом приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері»
до Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 травня 2011 року №85/0000072300 та №84/0000082300, -
Приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері»звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області від 23 травня 2011 року №85/0000072300 та від 23 травня 2011 року №84/0000082300, прийнятих щодо Закритого акціонерного товариства «Галспирт».
Пред'явлення позову Приватним акціонерним товариством «Галіція Дистилері»обґрунтовується тим, що відповідно до протоколу № 1 загальних зборів акціонерів ЗАТ «Галспирт» від «18»квітня 2011 року, загальними зборами акціонерів ЗАТ «Галспирт»прийнято рішення про зміну найменування Закритого акціонерного товариства «Галспирт»на Приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері»та затверджено нову редакцію статут ПрАТ «Галіція Дистилері». 11 травня 2011 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів позивача, відповідно до яких найменування Закритого акціонерного товариства «Галспирт»було змінено на Приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері». З огляду на зміну лише найменування юридичної особи із ЗАТ «Галспирт»на ПрАТ «Галіція Дистилері», ПрАТ «Галіція Дитсилері»є особою, права якої, на її думку, порушено оскаржуваними повідомленнями-рішення і яка є належним позивачем у даній справі.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу, на його думку, неправомірно визначені податкові зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 1839567,00 (один мільйон вісімсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн., в тому числі - 1226378 грн. основного платежу та 613189 грн. -штрафних санкцій (податкове повідомлення-рішення №85/0000072300 від 23.05.2011); неправомірно визначені податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 1471653,00 (один мільйон чотириста сімдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн., в тому числі - 981102 грн. основного платежу та 490551 грн. -штрафних санкцій ( податкове повідомлення-рішення №84/0000082300 від 23.05.2011 року).
Оскаржувані податкові повідомлення-рішення складені за висновками Акту від 29.04.2011 року № 209/23-31274359 про результати виїзної позапланової документальної перевірки Закритого акціонерного товариства «Галспирт»щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку особи та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року та за результатами розгляду скарг позивача, котрі залишені без задоволення податковим органом. На думку позивача оскаржувані повідомлення-рішення прийняті виключно на підставі сумнівів та припущень відповідача, котрі не підтверджуються відповідними належними доказами щодо відсутності наміру у позивача та його контрагентів на створення правових наслідків за вчиненими ними правочинами та зміну стану активів сторін; щодо безтоварності господарських операцій; щодо невиконання позивачем та його контрагентами взятих на себе зобов'язань. Позивач вказує на те, що здійснені ним господарські операції за договорами із ТОВ «НВП - Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД»є реальними і такими, що викликали зміни в структурі активів, зобов'язань та власному капіталі позивача. Так, за договором № Ф/2010/10-10 від 02.10.2010 року, укладеним між позивачем та ТОВ «НВП-Фортуна»позивачем було отримано рекламні послуги, котрі полягають у розміщенні на радіо реклами торгової марки «Грінвіч». Аналогічні твердження позивача і щодо отримання ним юридичних послуг від ТОВ «Ромул ЛТД»за договором №___ про надання юридичних послуг від 29.08.2010 року. Послуги, що надані за договорами з ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД»використані позивачем в його господарській діяльності. Зокрема, за твердженнями позивача, надання рекламних послуг ТОВ «НВП-Фортуна»призвело до росту доходів позивача від продажу його продукції у періоді, в якому такі послуги надавалися. Споживання ж позивачем юридичних послуг ТОВ «Ромул ЛТД»мало правовим наслідком реалізацію права позивача на захист своїх порушених прав в результаті накладення на позивача фінансових (штрафних санкцій), вирішення питання щодо оренди приміщень позивача та інше.
Розрахунки за договорами з ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД» були виконані у повному розмірі грошовими коштами в безготівковій формі через банківські рахунки, будь-яка заборгованість за цими договорами відсутня. Факт надання контрагентами послуг та прийняття послуг позивачем підтверджується відповідними актами приймання-передачі, ефірними справками та податковими накладними. Позивач вважає, що законодавчими нормами не покладений на позивача обов'язок перевіряти статус контрагента, особу його представника, ведення та подання контрагентом податкової звітності, сплату контрагентом податкових зобов'язань, наявність у нього трудових ресурсів, його фактичного місцезнаходження, умов для надання рекламних чи юридичних послуг. Також позивач вказує на те, що ним виконаний законодавчий обов'язок підтвердження факту здійснення господарських операцій із ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Роумл ЛТД», а тому встановлення додаткових вимог із сторони відповідача, котрі чинним законодавством не передбачені, він вважає незаконними і такими, що спрямовані на безпідставне покладення на позивача фінансових зобов'язань із виконання обов'язку платника податків. На думку позивача, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для останнього, а не для позивача. Вважає, що відповідачем обґрунтовується відсутність реальності господарських операцій позивача із його контрагентами на обставинах, котрі або виникли після здійснення таких господарських операцій, або котрі безпосередньо стосуються особи контрагентів і прямим чином не визначають ознак їх господарських операцій із позивачем. Що стосується донарахування відповідачем податкових зобов'язань із податку на додану вартість, то за твердженням позивача, податковий кредит позивача підтверджується належним чином складеними податковими накладними та іншими первинними документами. А тому позивач вважає, що підстав для донарахування податку на додану вартість і штрафних санкцій -немає.
З врахуванням викладеного, позивач вважає, що оскаржувані повідомлення-рішення суперечать приписам чинного податкового законодавства України і призводять до порушення прав позивача, а тому просить суд визнати їх нечинними.
Представник позивача присутній у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, письмових та усних пояснень та доводах.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов. Посилається на те, що в ході проведення позапланової документальної перевірки (акт №209/23-31274359 від 29.04.2011 року) були виявлені ознаки фіктивності контрагентів позивача, відсутності реального здійснення ними господарських операцій, відсутності контрагентів за їх місцезнаходженням, неподання ними податкових декларацій, відсутності персоналу у контрагентів та невідповідності видів діяльності контрагентів предметам укладених із позивачем договорів. Такі ознаки, на думку відповідача призвели до надання податкової вигоди в т.ч. позивачу з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що документально підтверджується даними автоматизованої інформаційної системи реєстру платників податків (АІС РПП) та актами обстеження місцезнаходження (фактичної адреси) контрагентів позивача, відповідями безпосередніх розповсюджувачів реклами та іншими документами (листами державних податкових інспекцій, матеріалами реєстраційних справ, листами). На підставі таких документів відповідачем зроблено висновок про те, що фактичного надання послуг позивачу із сторони ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД»не було, а тому понесені позивачем в рамках таких договорів витрати не можуть відноситись до складу валових витрати позивача, що відповідно призвело до заниження позивачем оподатковуваного прибутку та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. В обґрунтування своїх заперечень проти позову, обґрунтовуючи відсутність реального характеру операцій із ТОВ «НВП-Фортуна», відповідач посилається на відповіді АТ «Онікс»та ТОВ «Компанія ТАВР»щодо нерозміщення ТОВ «НВП-Фортуна»реклами на радіо «Мелодія», радіо «Русскоє радіо - Україна»та радіо «Хіт ФМ», як про це зазначається позивачем. Нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «Ромул ЛТД»відповідач обґрунтовує відсутністю ТОВ «Ромул ЛТД»за його місцезнаходженням, відсутності у ТОВ «Ромул ЛТД»достатньої кількості працівників, відсутності у зареєстрованих видах економічної діяльності ТОВ «Ромул ЛТД»діяльності із надання юридичних послуг та відсутності представництва ТОВ «Ромул ЛТД» у судах інтересів позивача, що на думку відповідача свідчить про ненадання юридичних послуг позивачу. Встановлені відповідачем обставини та ознаки щодо ТОВ «Ромул ЛТД» свідчать про те, що фактично господарських операцій позивача із ТОВ «Ромул ЛТД»не було, що обґрунтовує прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Представник відповідача присутній у судових засіданнях заперечив проти заявлених позовних вимог та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підстав, викладених у письмовому запереченні проти позову та доводах представника відповідача.
Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, дослідивши надані суду письмові докази, проаналізувавши їх на підставі чинного законодавства, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері»є юридичною особою, платником податків, в тому числі платником податку на додану вартість. На момент проведення виїзної позапланової перевірки Бучацькою міжрайонною державною податковою інспекцією Тернопільської області найменуванням ПрАТ «Галіція Дистилері»було -Закрите акціонерне товариство «Галспирт». Найменування позивача із ЗАТ «Галспирт»на ПрАТ «Галіція Дистилері»змінено на підставі рішення загальних зборів акціонерів, що оформлено протоколом № 1 від «18»квітня 2011 року. Державна реєстрація змін до установчих документів позивача в частині змін найменування, проведена 11 травня 2011 року, відповідно до якої найменування Закритого акціонерного товариства «Галспирт»було змінено на Приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері».
Бучацькою міжрайонною державною податковою інспекцією Тернопільської області у період з 16.03.2011 року до 29.04.2011 року проведено виїзну позапланову перевірку закритого акціонерного товариства «Галспирт»щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку особи та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт N209/23-31274359 від 29.04.2011 року.
В акті N209/23-31274359 від 29.04.2011 року зафіксовані наступні порушення:
- п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», № 283/97-ВР від 22.05.1997р. зі змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон № 283/97), ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого призвело до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 року в розмірі1226378 грн.
- абз. 1 п. 1.4 ст. 1, пп. 3.11, ст. 3, абз. 4 пп 7.2.3. п. 7.2., п.п. 7.4.1., п.п 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.05.1997 року за № 168/97 -ВР зі змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон № 168/97), ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 981102 грн., у тому числі за жовтень 2010 року у сумі 831102 грн. та за грудень 2010 року в сумі 150000 грн.
Як вбачається з вищенаведеного акту перевірки за періоди, що перевірялися та підтверджено сторонами у судовому засіданні протягом жовтня 2010 року -грудня 2010 року позивачем було укладено договори та підписано акти приймання передачі наданих послуг з наступними контрагентами:
- договір № Ф/2010/10-10 про рекламно-інформаційні послуги з ТОВ «НВП-Фортуна» від 02 жовтня 2010 року, про розробку для позивача сценаріїв аудіороликів (реклами), їх виготовлення та розміщення в ефірі радіостанцій згідно з погодженими медіа планами (графіками трансляцій) в інтересах позивача. Відповідні медіа плани проведення рекламно-інформаційної кампанії визначені у додатку № 1 та № 2. Надання рекламних послуг за договором № Ф/2010/10-10 про рекламно-інформаційні послуги від 02.10.2010 року підтверджується актами здачі прийомки виконаних робіт (послуг) від 29.10.2010 року на 2391925,00 грн. та від 29.10.2010 року на 2615466,75 грн.
- договір без номера про надання юридичних послуг з ТОВ «Ромул ЛТД» від 29.08.2009р., згідно якого позивачу ТОВ «Ромул ЛТД»надаються юридичні послуги, обумовлені окремо у додаткових угодах, що є невід'ємною частиною договору. 29 серпня 2010 року до договору б/н про надання юридичних послуг від 01.09.2009 року укладено додаткову угоду № 1 про надання юридичних послуг із супроводження перегляду в апеляційному порядку рішення господарського суду Тернопільської області від 21.05.2010 року у справі № 17/22-504 про спонукання продовжити договір оренди № 9 ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 року на новий строк та супроводження належного оформлення продовження договору оренди № 9-ЦМК від 12.12.2001 року між позивачем та Регіональним відділенням ФДМУ по Тернопільській області.
30 вересня 2010 року до договору б/н про надання юридичних послуг від 01.09.2009 року укладено додаткову угоду № 2 із супроводження оскарження в Окружному адміністративному суді м. Києва рішення про застосування фінансових санкцій від 22.09.2010 року.
Виносячи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач дійшов висновків про те, що фактично господарських операцій із ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД»у позивача на підставі відповідних договорів не було. Такі висновки відповідача ґрунтуються на тих обставинах, що ним встановлені.
Однак з такими доводами відповідача не можна погодитись, оскільки вони є необґрунтованими, неповними, недостовірними та такими, що базуються виключно на припущеннях з огляду на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно із ст.67 Господарського Кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Загальними принципами господарювання в Україні, згідно ст. 6 Господарського кодексу України є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п.5.11. Закону N 168/97 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Виключний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат передбачено п.5.3. вказаного Закону.
Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п. 5.1 Закону N 168/97).
Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 Закону N 168/97).
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (п. 5.2.1. Закону N 168/97).
Суд погоджується з висновком позивача, що пункт 5.2 Закону N 168/97 містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків, а отже до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в переліку пункту 5.3 статті 5 Закону N 168/97.
Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 10 червня 2008 року (справа N 21-2044во07) було вказано, що до складу валових витрат належать лише витрати, які прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.
Серед обмежень, передбачених п.5.3. Закону N 168/97 послуги, які було виключено відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні.
За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для невключення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.
Також суд відзначає, що нормами Закону N 168/97 не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв'язку здійснених ним витрат саме у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов'язані із такою підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, на що й вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону N 168/97.
Що стосується посилань відповідача на відсутність реального характеру господарських операцій із ТОВ «НВП-Фортуна»то тут суд зазначає наступне.
Суд погоджується із позицією відповідача про те, що наявність первинних документів за відсутності фактичного здійснення господарських операцій, не свідчить про те, що такі первинні документи є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і є підставою для віднесення витрат до складу валових витрат, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Тому, з метою встановлення та оцінки факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно зокрема з'ясовувати обставини руху активів сторін у процесі здійснення господарської операції, перевірити податковий статус учасників господарської операції, дослідити зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат та господарською діяльністю платника податків.
При цьому суд зазначає, при оцінці доводів про відсутність здійснення господарської операції, повинні аналізуватися докази про господарські відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Судом встановлено, що позивачем на підставі договору № ф/2010/10-10 про рекламно-інформаційні послуги від 02.10.2010 року замовлено та спожито послуги ТОВ «НВП-Фортуна» із розміщення на радіостанціях Шансон, Шарманка, Мелодія, Русскоє радіо -Україна, Хіт-ФМ, Авторадіо реклами Торгової марки «Грінвіч». Здійснення рекламних послуг за договором з ТОВ «НВП-Фортуна»підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 29.10.2010 року на суму 2391925,00 грн., та від 29.10.2010 року на суму 2615466,75 грн., а в загальному на 5037391,75 грн.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, можливе порушення ТОВ «НВП-Фортуна»та позивачем ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України щодо особистого надання послуг свідчить про не реальність такої господарської операції. Предметом договору із ТОВ «НВП-Фортуна»передбачено розробку сценаріїв аудіороликів (реклами), їх виготовлення та розміщення в ефірі радіостанцій згідно з погодженими медіа планами (графіками трансляцій) в інтересах рекламодавця (позивача). Договором та додатками до договору не передбачено обов'язку ТОВ «НВП-Фортуна»розміщення рекламних матеріалів (реклами) на належних ТОВ «НВП-Фортуна»радіостанціях, якщо такі є. Крім цього, Законом України «Про рекламу»передбачено, що цей закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами. Абз. 11 ст. 1 Закону України «Про рекламу»передбачено, що реклама це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Відповідно до абз. 15 ст. 1 Закону України «Про рекламу»розповсюджувачем реклами є особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Як вбачається із змісту договору з ТОВ «НВП -Фортуна»обов'язок розповсюдження реклами, тобто безпосереднього її розповсюдження ТОВ «НВП-Фортуна» на рекламному засобі (радіомережа) не передбачений. Тобто за договором з ТОВ «НВП-Фортуна»можливе уповноваження ТОВ «НВП-Фортуна»третьої особи (наприклад самої радіостанції чи інших осіб) на безпосереднє розповсюдження реклами в ефірі радіостанції не суперечить ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України і узгоджується з ч. 1 ст. 194 Господарського кодексу України, так як послуга визначена договором з ТОВ «НВП-Фортуна»не передбачає безпосереднє розповсюдження реклами рекламістом (ТОВ «НВП-Фортуна») в ефірі радіостанції.
Окрім цього, суд звертає увагу, що порушення господарського зобов'язання не спричиняє безумовну недійсність такого зобов'язання і не свідчить про його нереальний характер.
Не спростовують доводів позивача і посилання відповідача на інформацію надану АТ «Онікс»та ТОВ «Компанія ТАВР»про нерозповсюдження на радіостанціях «Мелодія», «Русскоє радіо - Україна»та «Хіт ФМ»реклами ТОВ «НВП-Фортуна». Зазначена інформація спростовує факт розміщення реклами на радіостанціях ТОВ «НВП-Фортуна», однак в даному випадку суд погоджується з позивачем, що така інформація не виключає факту замовлення та розповсюдження реклами торговельної марки «Грінвіч»третіми особами за дорученням ТОВ «НВП-Фортна»чи за дорученням інших осіб через ланцюжок відповідних договорів. При цьому, що договором з ТОВ «НВП -Фортуна»рекламісту не заборонено долучати до саме розповсюдження реклами позивача третіх осіб. До того ж самостійного виконання ТОВ «НВП-Фортуна»обов'язку із саме розповсюдження реклами не передбаченою. Відповідачем як під час перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, так і в ході судового розгляду справи не доказано відсутність розповсюдження реклами торговельної марки «Грінвіч»на відповідних радіостанціях, що власне є суттю господарської операції, яка повинна аналізуватись при складенні висновків про не здійснення такої господарської операції.
Спростовуються матеріалами справи і доводи відповідача щодо відсутності факту здійснення господарських операцій із ТОВ «Ромул ЛТД»за договором б/н про надання юридичних послуг від 29.08.2010 року та додаткових угод до даного договору № 1 від 29.08.2010 року та № 2 від 30.09.2010 року. Послугами, що надаються виконавцем замовнику, згідно п. 1.2. Договору від 29.08.2010 року є усне та письмове консультування, складання проектів договорів, необхідних документів, представництво інтересів замовника в усіх державних органах. При цьому п. 1.1. Договору передбачено, що юридичні послуги обумовлюються в Додаткових угодах. Додатковими угодами № 1 та № 2 до договору від 29.08.2010 року обумовлено юридичні послуги, котрі надаються ТОВ «Ромул ЛТД»позивачу, а саме визначено послуги із супроводження певних судових справ позивача та супроводження оформлення договору оренди майна позивача. Саме прийняття-передання послуг визначених у додаткових угодах до договору з ТОВ «Ромул ЛТД»передбачено у акті приймання-передачі наданих послуг від 28.12.2010 року до договору б/н про надання юридичних послуг від 29.08.2010 року. Згідно додаткових угод «№ 1 від 29.08.2010 року та № від 30.09.2010 року, а також акту приймання-передач від 28.12.2010 року не вбачається, що ТОВ «Ромул ЛТД»надавало позивачу послуги із представництва інтересів позивача у суді, як це помилково спростовує відповідач.
Так, в судовому засіданні, ні представник позивача ні допитаний свідок ОСОБА_3 не заперечили того факту, що працівники чи інші уповноважені особи ТОВ «Ромул ЛТД» не представляли у судових розглядах справ позивача інтересів позивача. Послуги ТОВ «Ромул ЛТД»полягали у консультуванні представників позивача щодо усних пояснень у судових засіданнях, підготовці необхідних письмових пояснень, клопотань, позовних заяв, супровідних листів, юридичний аналіз проектів певних документів, відповідей та альтернативних проектів додаткових угод до договору оренди, що і підтверджується наданими доказами.
Відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 Кодекс адміністративного судочинства України не доказано, а судом відповідно не встановлено обставин чи фактів, котрі б спростовували реальне здійснення надання юридичних послуг ТОВ «Ромул ЛТД». Під час прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень рішень відповідачем було досліджено документи, котрі свідчать про реальну наявність у позивача судових справ, послуги по супроводженню яких, згідно матеріалів справи, надавалися ТОВ «Ромул ЛТД». А тому доводи відповідача про те, що представники ТОВ «Ромул ЛТД»не здійснювали представництва інтересів позивача у його судових справах є необґрунтованими, не стосуються предмету доказування і не спростовують здійснення позивачем господарської операції із ТОВ «Ромул ЛТД».
При цьому оцінюючи наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій позивача із ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»суд зазначає, що для підтвердження права платника податку на формування валових витрат (п. 1.32, п. 5.1 Закону N 168/97) та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача в тому числі є виробництво дистильованих алкогольних напоїв та виробництво виноградних вин (в тому числі під торговельними марками Бучач та Грінвіч), а також неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Як вбачається із показань свідка ОСОБА_3 діяльність позивача вимагає якомога ширшого розповсюдження інформації про продукти (товар) позивача серед їх цільових споживачів, що досягається за допомогою замовлення та розповсюдження реклами. Позивачем також зазначено про приріст доходів за результатами рекламної кампанії проведеної ТОВ «НВП-Фортуна». Тобто реклама продукції позивача є необхідною для здійснення продажу продукції, що виробляється позивачем, що в свою чергу стимулює таке виробництво.
Це ж саме стосується і використання у господарській діяльності та наявності господарської мети замовлення юридичних послуг ТОВ «Ромул ЛТД», котрі спрямовані були на захист прав позивача, як юридичної особи та суб'єкта господарювання.
Тому з урахуванням таких обставин справи, та відсутності доказів про неможливість позитивного впливу на результати господарської діяльності позивача послуг ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД», суд доходить до висновку про неспростовність наявності господарської мети позивача при укладення договорів із ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»та оплаті відповідних послуг.
Хибними є припущення відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача, котрі мотивуються на фактах відсутності ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»за їх місцезнаходженнями.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Законодавством не передбачено обов'язку позивача перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентами у їх первинних документах, зокрема їх місцезнаходження. Відповідно до наданих позивачем витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на травень 2011 року статус відомостей про ТОВ «НВП-Фортуна» підтверджений, а відомості про ТОВ «Ромул ЛТД»не змінені, але не підтверджені. Суд зауважує, що відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням немає правового наслідку визнання недійсними укладених такою юридичною особою договорів чи визнання її господарських операцій не реальними чи такими, що не здійснювались. До того ж, суд звертає увагу, що обставини відсутності контрагентів позивача були встановлені на момент після здійснення господарських операцій, котрі відповідачем оспорюються.
Не спростовують реальності здійснення господарських операцій і посилання відповідача на пояснення ОСОБА_4, керівника ТОВ «НВП-Фортуна»та на невідповідність видів діяльності ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД»послугам, що вони надавали позивачу.
Згідно ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до ч.3 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, що за відсутності в матеріалах справи відповідних вироків у кримінальних справах, що набрали законної сили, позбавляє як адміністративний суд так і відповідача (суб'єкта владних повноважень) досліджувати, давати оцінку, встановлювати обставини, які мають бути предметом судового розгляду за приписами КПК України.
Тому суд не приймає до уваги письмові пояснення ОСОБА_4, з огляду на їх неналежність та не оцінку фактів викладених у них у встановленому законом порядку. З огляду на це, ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства пояснення ОСОБА_4 не звільняють відповідача від обов'язку доказування тих фактів, які зазначені у поясненнях ОСОБА_4, а саме фактів фіктивного підприємництва ТОВ «НВП-Фортуна»та відсутності реального здійснення ним господарських операцій.
Не відповідають матеріалам справи доводи відповідача про неналежність до видів діяльності ТОВ «НВП-Фортуна»діяльності із надання рекламних послуг. Дана обставина спростовується витягом та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно яких основним видом діяльності ТОВ «НВП-Фортуна»в тому числі є і рекламна діяльність, а останні зміни до установчих документів ТОВ «НВП-Фортуна»внесені станом на 11.08.2010 року, тобто до укладення договору із позивачем. Відносно видів діяльності ТОВ «Ромул ЛТД», то згідно доказів доданих до матеріалів справи серед видів діяльності ТОВ «Ромул ЛТД» серед іншого передбачено і консультування з питань комерційної діяльності та управління. І тут суд додатково зауважує, що предмет та цілі діяльності господарського товариства вказуються в установчих документах господарського товариства. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Ч. 3 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Звідси слідує, що невідповідність виду діяльності, котра провадилась ТОВ «Ромул ЛТД»за договором від 29.08.2010 року, виду діяльності, котрий з-поміж інших видів діяльності вказаних в статуті, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не є достатнім для висновку про те, що такий вид діяльності не передбачений статутом ТОВ «Ромул ЛТД». До того ж, надання юридичних послуг не підлягає ліцензуванню чи патентуванню, а тому в силу ч. 1 ст. 43 ГК України може провадитись будь-яким суб'єктом господарювання, так як це випливає із обсягу цивільної правоздатності юридичної особи. В будь-якому випадку провадження діяльності, не передбаченої установчими документами юридичної особи, не має безумовним наслідком визнання нереальності чи відсутності здійснення господарських операцій, вчинених при провадженні такої діяльності.
Суд не погоджується із припущенням відповідача щодо відсутності персоналу у ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД», що виключає можливість надання послуг позивачу. До таких висновків відповідач дійшов аналізуючи податкову звітність контрагентів позивача, а саме форми 1 ДФ. Тут варто брати до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Форма 1 ДФ, тобто форма податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку фізичних осіб та сум утриманого з них податку, подається юридичними особами один раз на квартал. У формі 1 ДФ вказується кількість осіб, що перебувають у штаті платника податків. При тому, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності регулюються законодавством про працю. Згідно ст. 4 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відтак, форма податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку фізичних осіб та сум утриманого з них податку є документом, що складається в рамках виконання юридичною особою обов'язків податкового агента, тобто на виконання норм податкового законодавства України. При цьому порядок обліку та встановлення трудових відносин підприємства та працівників встановлюється на підставі інших доказів: трудових договорів (наказів про призначення чи звільнення з роботи), контрактів, штатних розписів, тощо.
Тобто форма 1 ДФ та відомості із неї не є належними доказами, на підставі яких встановлюється чи спростовується кількість осіб, що є персоналом підприємства (його працівниками). Тому суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем факту неможливості надання послуг позивачу.
Свідок ОСОБА_3 пояснив, що у періоди, за які проводилася перевірка відповідачем, свідок був директором ПрАТ «Галіція Дистилері», яке здійснює господарську діяльність із виробництва дистильованих алкогольних напоїв та виробництво виноградних вин, а також неспеціалізовану оптову торгівлю продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. ОСОБА_3 пояснив, що основним видом діяльності ПрАТ «Галіція Дистилері»є виробництво коньяків під торговими марками «Бучач»та «Грінвіч». З метою стимулювання продажу продукції позивача, позивач кожного року проводить рекламні кампанії основних товарів позивача, а саме коньяків та торговельних марок, під якими вони виготовляються та продаються. Початок рекламних кампаній припадає на початок осені і триває до середини зими. Свідок ОСОБА_3 пояснив, що пов'язано це із особливостями формування споживчого наміру у цільових споживачів продукції позивача. Рекламні кампанії позивач, зі слів ОСОБА_3, проводяться на телебаченні, радіо, в друкованих засобах масової інформації, за допомогою зовнішньої реклами.
Укладення договору із ТОВ «НВП-Фортуна»зі слів ОСОБА_3 зумовлено необхідністю розповсюдження реклами торговельної марки позивача на радіо. Укладення договору про надання рекламних послуг відбулось за результатами внутрішнього конкурсу позивача. Договір із ТОВ «НВП-Фортуна»була укладено із-за того, що умови запропоновані ТОВ «НВП-Фортуна»були найбільш вигідними: помірна ціна, площа покриття та умови оплати. Претензій до реклами у ТОВ «НВП-Фортуна» зі слів ОСОБА_3 не було. Після проведення реклами обсяги продажу продукції позивача збільшились, що ОСОБА_3 пов'язує саме із рекламою ТОВ «НВП-Фортуна».
Що стосується укладення договору із ТОВ «Ромул ЛТД», то свідок ОСОБА_3 пояснив, що укладення такого договору зумовлено особливістю правових питань, що виникли. Юристи позивача в основному спеціалізуються на спорах про виконання договірних зобов'язань поставки (дебіторська заборгованість). В силу виникнення спорів за участю позивача про застосування до нього фінансових (штрафних) санкцій за загрози втрати приміщення за юридичною адресою, позивач вирішив звернутися за послугами до компетентних осіб. Укладення договору із ТОВ «Ромул ЛТД»здійснювалось за результатами проведення внутрішнього конкурсу пропозицій (оферт) та оцінки істотних умов таких пропозицій. Перевага та рішення про укладення договору з ТОВ «Ромул ЛТД»було прийнято із-за найбільшої вигоди пропозицій ТОВ «Ромул ЛТД». З метою економії коштів та з урахуванням наявності власних трудових ресурсів, позивач та ТОВ «Ромул ЛТД»згоди щодо представництва персоналом ТОВ «Ромул ЛТД»у суді інтересів позивача не досягали, і такі послуги позивачем не оплачувались. За час співпраці з ТОВ «Ромул ЛТД»зі слів свідка ОСОБА_3 позивачу була надана чимала кількість документів, в основному в електронній формі, що полегшує роботу із ними. Юридичні послуги полягали в основному в консультуванні та підготовці проектів судових та інших документів.
За результатами надання послуг ТОВ «Ромул ЛТД»позивач отримав те, на що розраховував, при цьому вдалося досягти економії грошових коштів.
Не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на матеріалах справи, твердження відповідача про невідповідність вимогам первинних документів актів приймання-передачі послуг (робіт) укладених на підтвердження здійснення господарських операцій за договорами із ТОВ «НВП-Фортуна»та ТОВ «Ромул ЛТД».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Вимоги щодо обов'язкових реквізитів первинних документів встановлені приписами ч.2 ст.9 вказаного Закону:
- назва документа (форми);
- дата і місце складання;
- назва підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Звідси слідує, що для визнання документів, оформлених позивачем і його контрагентами, первинними достатньою умовою є дотримання приписів ч.2 ст.9 вказаного Закону, які є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Як вбачається з копій договорів та актів до них, наданих представником позивача у судовому засіданні, останні містять, зокрема, наступні реквізити:
- назва документа;
- дата і місце складання;
- назви підприємств, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції:
«послуги по розміщенню реклами на радіо, торгова марка «Грінвіч», «супроводження перегляду а апеляційному порядку рішення господарського суду Тернопільської області від 21.05.2010 року»… підготовка необхідних пояснень, клопотань, консультування представників замовника щодо надання ними усних пояснень в судових засіданнях, та ін.»
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.
Відтак, суд доходить висновку, що долучені до матеріалів справи акти, що були предметом аналізу під час проведення відповідної перевірки цілком і повністю відповідають ч.2 ст.9 Закону, містять вичерпну інформацію про зміст і обсяг господарських операцій та одиницю їх виміру (послуга). Будь-які додаткові вимоги відповідача щодо первинних документів позивача є незаконними та такими, що суперечать ч.1 ст.19 Конституції України. Суд доходить висновку, що вимоги відповідача щодо відображення в первинних чи інших документах будь-якої іншої додаткової інформації як зазначено вище нічим необґрунтовані, а висновки про невіднесення таких документів до первинних -безпідставні.
Суд виходить з того, що послуга - це певна дія, що приносить користь споживачу. Послуга як продукт праці має споживчу вартість і це визначає її товарний характер, який виражається в здатності бути реалізованою споживачам, як своєрідний товар, відтак, позивач мав можливість використати надані послуги безпосередньо при проведенні основної господарської діяльності, оскільки завдяки наданню і отриманню послуг позивач мав змогу реалізовувати більшу кількість товару та здійснив збереження своєї матеріально-технічної бази та матеріальних цінностей, в результаті чого міг отримати дохід та сплатити за відповідні податкові періоди податок на прибуток підприємств.
Зобов'язання за договорами між Позивачем та його контрагентами виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами приймання-передачі, копії яких залучені до матеріалів справи, а також податковими накладними та виписками з банківських рахунків оглянутими відповідачем під час проведення відповідних перевірок
Оскільки первинні документи, що підтверджують надання послуги повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік»та пункту 2.4. затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, суд приходить до висновку про відсутність підстави для застосування п.п 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого до складу валових витрат не належать витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Суд також зауважує, що згідно з ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавство не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства допущенні його контрагентом, які тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.
На підставі вищенаведеного суд доходить висновку, що договори позивача з ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»мали реальний характер, здійснення господарських операцій за ними підтверджується належним чином складеними первинними документами, що відповідають вимогам законодавства, відповідачем належними і допустимими доказами не доведено недійсності вищевказаних договір чи фактів нездійснення їх, так само як і будь-яких інших підстав, за якими позивач не мав законних підстав включати витрати, понесені у зв'язку з оплатою послуг контрагентів до складу валових.
Відповідно до п. 1.3. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.10.1 статті 10 Закону України “Про податок на додану вартість” особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Як передбачено п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 "Про податок на додану вартість", Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Окрім того, при вирішенні справи суд бере до уваги, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Виходячи зі змісту положень п.п.7.2.3 пп.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України “Про податок на додану вартість” передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Відповідно до змісту 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з п. 9.8 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (із змінами та доповненнями), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Факти надання контрагентами послуг позивачу за правочинами підтверджується належним чином оформленими первинними документами позивача, які були надані відповідачу під час проведення перевірки та дослідженні у судовому засіданні. Зауваження до форми і змісту податкових накладних ТОВ «Ромул ЛТД» та ТОВ «НВП-Фортуна» у Акті перевірки відсутні. Відповідачем в акті перевірки не заперечується, що на момент видачі податкових накладних ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»були включені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, тому на законних підставах видавали податкові накладні.
Помилковість висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат та необґрунтоване віднесення вищевказаних операцій з контрагентами до таких, що не здійснювались обумовлюють неправомірність висновків відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту за договорами з ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»та заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.
Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту, що підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної. Відповідна сума ПДВ позивачем сплачена в вартості наданих послуг.
Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна»податкових накладних, а також віднесення витрат до валових витрат, які здійсненні у зв'язку з наданням послуг ТОВ «Ромул ЛТД»та ТОВ «НВП-Фортуна», за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері»підлягають задоволенню у повному обсязі.
Приходячи до переконання про задоволення позовних вимог та обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зазначити, що встановлені ст.ст. 105 та 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Поставлена позивачем вимога про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень може стосуватися лише нормативно-правового акта, що стосується індивідуального акту, яким в даному випадку і є податкові повідомлення-рішення, то суд вважає, що можна ставити вимоги про визнання протиправним, незаконним, неправомірним і скасування, а тому використовуючи право надане ч.2 ст.11 КАС України, суд частково виходить за межі позовних вимог і вважає, що з метою повного захисту прав та інтересів позивача слід визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції від 23 травня 2011 року №85/0000072300 та №84/0000082300.
Згідно з ч.1 ст.94 КАС України судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2, 69, 70, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції від 23 травня 2011 року №85/0000072300 та №84/0000082300.
Повернути з державного бюджету на користь приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері»3 гривні 40 копійок судових витрат.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 1 серпня 2011 року.
Головуючий суддя Осташ А. В.
копія вірна
Суддя Осташ А. В.