Справа: № 2а-2342/10 Головуючий у 1-й інстанції: Бабіш А.А.
Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
Іменем України
"20" жовтня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого
суддів Хрімлі О.Г.,
Коротких А.Ю.,
Файдюка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Київської області на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Київської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії, -
У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернулась до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Київської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року адміністративний позов задоволений частково.
Визнано бездіяльність відповідача неправомірною, зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, з 08 травня 2010 року по 08 листопада 2010 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум.
Крім того, постанову допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Управлінням Пенсійного фонду України у Васильківському районі Київської області подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову частково змінити та в частині скасувати з прийняттям судового рішення про залишення адміністративного позову без розгляду, виходячи з наступного.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якого мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Разом з тим, відповідач, всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»протиправними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог законним і обґрунтованим.
Так, судом першої інстанції був зроблений вірний висновок про те, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.
Також судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв'язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії, як дитині війни, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було правомірно зобов'язано відповідача врахувати, що частину підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачу було виплачено раніше.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача і зобов'язання здійснити перерахунок пенсії з урахуванням її підвищення у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та не можуть бути підставами для її скасування.
Разом з тим, судом першої інстанції при прийнятті постанови про визначення періоду перерахунку підвищення до пенсії було помилково застосовано норми процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Згідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегією суддів не встановлено підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду та, враховуючи дату подачі даного адміністративного позову, задоволені позовні вимоги за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, з 08 травня 2010 року по 07 травня 2010 року підлягають залишенню без розгляду. Про порушення свого права на отримання підвищення до пенсії у належному розмірі позивач повинен був дізнатись в момент отримання пенсії.
Разом з тим, при винесенні рішення, судом першої інстанції було передбачене його негайне виконання без зазначення строку такого виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідна норма визначає категорії адміністративних справ, постанови у яких виконуються або можуть виконуватися негайно, тобто до набрання постановою законної сили.
Оскільки судом першої інстанції не був зазначений строк негайного виконання постанови, рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Згідно до ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
У відповідності до ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, проте в частині задоволення позову за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, з 08 травня 2010 року по 07 травня 2010 року та допущення її до негайного виконання прийнято з порушенням норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції частковому скасуванню із залишенням адміністративного позову без розгляду та зміні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 201, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Васильківському районі Київської області - задовольнити частково.
Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року в частині задоволення позовних вимог за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, з 08 травня 2010 року по 07 травня 2010 року -скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про залишення адміністративного позову без розгляду.
Абзац четвертий резолютивної частини постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року -змінити, виклавши його наступним чином:
«Постанова підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць».
В іншій частині постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді А.Ю. Коротких
В.В. Файдюк