Україна
22ц-6238/11 Головуючий у 1 й інстанції - Шевцова Т.В.
Категорія 56 Доповідач - Черненкова Л.А.
29 вересня 2011 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Косенко І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємця ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_6, Акціонерне страхове товариство «Вексель»про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємця ОСОБА_2, треті особи: Акціонерне страхове товариство «Вексель», ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
20 лютого 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаною позовною заявою, яку неодноразово уточнювала, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить автомобіль "Хонда Аккорд" реєстраційний номер НОМЕР_1 та 29.01.2009 року о 11 годині 50 хвилин на 29 км + 100м автодороги Ялта-Севастополь водій ОСОБА_6 керував цим автомобілем на час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини водія ОСОБА_5, який керуючи транспортним засобом «МАН», д/н НОМЕР_2 з напівпричепом бортовим «КРОНЕ»д/н НОМЕР_3 не витримав безпечну дистанцію, відволікся від керування та скоїв зіткнення з її автомобілем, який рухався попереду в попутному напрямку, в результаті чого її автомобіль було пошкоджено, тим самим їй завдана матеріальна шкода протиправними діями відповідача ОСОБА_5 щодо порушення ним п.13.1 Правил дорожнього руху. Згідно висновку автотоварознавчого дослідження № 040203 складеного спеціалістом-автотоварознавцем Експертно-консалтингової фірми «Арт-Синтез»від 16 лютого 2009 року матеріальний збиток в результаті пошкодження її автомобіля складає 67589,29 грн. На підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів за № 202-0012/09 ДНФ від 19 січня 2009 року, укладеного між нею та АСК «Вексель»її автомобіль застрахований з 20.01.2009 року по 19.01.2010 року включно. В зв'язку з тим, що матеріальні збитки щодо відновлення автомобіля їй були частково відшкодовані страховою компанією, а саме: акціонерним страховим товариством «Вексель»06 лютого 2009 року у сумі 65 288,36 грн. (66038,36 грн. -750 грн. франшиза = 65 288,36 грн.) то недостатню суму відшкодування та інші витрати понесені нею в результаті ДТП і моральну шкоду повинні їй відшкодувати відповідачі. Просила суд стягнути солідарно з відповідачів на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 713,55 грн. і 750 грн., в рахунок відшкодування втрати товарної вартості автомобіля -5732,11 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 70 000 грн., в рахунок відшкодування витрат по складанню калькуляції -345 грн., вартості розширеної довідки ДАІ за Ф-2 -88 грн., вартості автотоварознавчого дослідження та касового обслуговування по сплаті -203 грн., вартості послуг евакуатора -4270 грн., в рахунок відшкодування упущеної вигоди -32 499,98 грн., в рахунок відшкодування витрат по відправці поштових листів -161,15 грн., витрати на правову допомогу, яка надавалась адвокатом -8000 грн., витрати на ІТЗ розгляду справи -30 грн.
Третя особа по справі ОСОБА_6 звернувся до суду з самостійними позовними вимогами та просив суд стягнути солідарно з відповідачів в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1500 грн., судові витрати у розмірі 16 грн., посилаючись на те, що внаслідок ДТП йому спричинена моральна шкода, яка полягає в негативних моральних, психічних переживаннях та емоціях, що вплинуло на стан його здоров'я та він був змушений тратити свій час на врегулювання спору із страховою компанією, на відвідування СТО. Наслідки ДТП у значній мірі порушили звичний для нього життєвий спокій, призвели до моральних страждань, істотного погіршення нормальних життєвих зв'язків, втрати душевного покою.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2010 року ухвалено: в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -відмовити; позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5, приватного підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково; стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 12 262,81 грн., сплачені судові витрати в розмірі 8 030 грн., а всього 20 292,81 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 1500 грн., сплачені судові витрати в розмірі 7,50 грн., а всього 1507,50 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 -відмовити; стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 122,63 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 8,50 грн.; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_4 та приватного підприємця ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди -відмовити; позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_5 задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 1000 грн., сплачені судові витрати в розмірі 16 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн., а всього 2516 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 -відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати в частині задоволеного позову щодо стягнення з нього сум, та постановити нове рішення, яким стягнути вказані до стягнення з нього суми з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та на користь держави, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на незаконність рішення суду щодо нього у зв'язку з тим, що з винним водієм в ДТП ОСОБА_5 він в трудових відносинах не знаходився і в матеріалах справи докази цього відсутні.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.01.2009 року о 11 годині 50 хвилин, рухаючись на 29 км автодороги Ялта-Севастополь водій ОСОБА_5 керуючи автомобілем «МАН»д/н НОМЕР_2 з бортовим напівпричепом «КРОНЕ»д/н НОМЕР_3, не витримав безпечну дистанцію, відволікся від керування та скоїв зіткнення з автомобілем «Хонда Аккорд»д/н НОМЕР_1, який рухався попереду в попутному напрямку під керуванням водія ОСОБА_6, який належить ОСОБА_3 Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 23.02.2009 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 350 грн. На момент скоєння ДТП водій ОСОБА_5 знаходився в трудових відносинах з ПП ОСОБА_2, який є власником автомобіля МАН»д/н НОМЕР_2 з бортовим напівпричепом «КРОНЕ»д/н НОМЕР_3. Вказаний факт сторони в судовому засіданні визнали, тому відшкодування шкоди, нанесеної вказаним автомобілем повинно покладатися на власника автомобіля, а саме: на ПП ОСОБА_2.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що представник відповідачів ОСОБА_5 та приватного підприємця ОСОБА_2 позовні вимоги визнала частково, не заперечувала проти задоволення вимог про відшкодування матеріальних збитків, окрім вимоги про відшкодування упущеної вигоди, вказані вимоги не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 713,55 грн., 750 грн., втрати товарної вартості автомобіля в розмірі 5732,11 грн., витрат по складанню калькуляції в розмірі 345 грн., відшкодування вартості розширеної довідки ДАІ за Ф-2 в розмірі 88 грн., відшкодування вартості автотоварознавчого дослідження та касового обслуговування по сплаті в розмірі 203 грн., відшкодування вартості послуг евакуатора -4270 грн., відшкодування витрат по відправці поштових листів в розмірі 161,15 грн. -підлягають задоволенню.
Але з висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення у справі, які суд вважає встановленими, неправильне застосування судом норм матеріального права, суд не застосував матеріальний закон, який підлягає застосуванню, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1- 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції в межах його оскарження з ухваленням нового рішення в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно до вимог статті 1187 ЦК України "Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" ч.1 - джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб; ч.2 - шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку; ч.3 - особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; ч.4 - якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення; ч.5 - особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тільки тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкту, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Суб'єктом відповідальності за вказаною статтею є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених в законі.
Згідно до вимог статті 1188 ЦК України "Відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки" ч.1 - шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно до вимог статті 1172 ЦК України "Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою" ч.1 - юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків; ч.2 - замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника; ч.3 - підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
З огляду на зміст зазначеної норми закону, для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття. До таких спеціальних умов відносяться: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди"); завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу. Якщо шкода завдана працівником в робочий час, але діями, які не пов'язані з виконанням трудових (службових) обов'язків, роботодавець відповідальності нести не буде.
Частина 2 вказаної статті Закону, встановлює відповідальність замовника за шкоду, завдану третій особі підрядником, якщо останній діяв за завданням замовника. Підстави притягнення замовника до відповідальності є такими самими, як і підстави відповідальності роботодавця: загальні - наявність в діях підрядника складу цивільного правопорушення та спеціальні - наявність підрядних відносин між замовником та підрядником, що підтверджується договором підряду; та дія підрядника за завданням замовника.
Частина 3 вказаної статті Закону, покладає на підприємницькі товариства, кооперативи обов'язок відшкодувати шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу. Зазначена норма пов'язана із правом учасника (члена) товариства брати участь в управлінні товариством, в тому числі вести від імені товариства підприємницьку або іншу діяльність (ст. 116 ЦК); а також з положенням, відповідно до якої виробнича або інша господарська діяльність кооперативу базується на особистій трудовій участі його членів.
Судова колегія вважає і це підтверджується матеріалами справи, що ДТП, в результаті якої була завдана шкода позивачці за її позовом, сталась з вини відповідача ОСОБА_5, який своїми діями порушив вимоги пунктів 13.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з ДТП, що встановлено постановою Тернопільського міськрайонного суду від 23.02.2009 року (а.с. 88), та яка не оскаржена зазначеним відповідачем.
Судова колегія встановила і це підтверджено матеріалами справи, що позивачкою ОСОБА_3 не надано доказів перебування винного водія ОСОБА_5 у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_2 Позивачем також не доведено, що відповідач ОСОБА_2 є приватним підприємцем. Напроти, в матеріалах справи є довідка державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про те, що ОСОБА_2 на обліку в ДПІ не перебуває (а.с.177).
Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України, - кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Ті обставини, що ОСОБА_5 керував автомобілем належним ОСОБА_2, не свідчать про перебування цих осіб у трудових відносинах.
В матеріалах справи не має жодного доказу, який би підтверджував, що зазначені особи перебували у трудових відносинах.
Не можуть бути прийняті як належні докази щодо факту перебування у трудових відносинах вказаних осіб: визнання позову представником відповідачів у судовому засіданні.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що адвокат ОСОБА_7 ЮК № 11 м. Дніпропетровська приймала участь у справі на підставі ордеру 12/09 від 03.06.2009 року за її підписом в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (а.с.79). Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у всіх зазначених відповідачів неоднакова правова позиція щодо пред'явленого до них позову та наслідків його розгляду, тому представлення їх інтересів одним адвокатом є недопустимим. Суд першої інстанції також не звернув увагу на те, що окрім ордеру адвоката ОСОБА_7 в матеріалах справи не має доказів підтвердження наділення повноваженням представника зазначених відповідачів вказаного адвоката (а.с.80).
Процесуальний представник діє у цивільному процесі від імені і в інтересах іншої особи в межах наданих нею повноважень.
Отже, набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його процесуальних функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визначеними цивільно-процесуальним законом та належно оформленими документами (статті 42, 44 ЦПК).
Закон України "Про адвокатуру" передбачає дві форми діяльності: індивідуально і у складі об'єднань. Ордер посвідчує повноваження адвоката як представника, лише тоді, коли він виданий адвокатським об'єднанням. В свою чергу ордер, виданий адвокатом, який працює індивідуально, не є документом, який посвідчує його повноваження.
Договір з адвокатом є документом, що підтверджує його повноваження. Це може бути договір доручення, договір про надання інформаційно-консультаційних послуг або інший договір, який передбачає виконання представницьких функцій.
Адвокат може прийняти доручення на надання правової допомоги тільки безпосередньо від клієнта або його представника, уповноваженого на укладання угоди з адвокатом, або законного представника неповнолітнього чи недієздатного клієнта. Тому договір повинен бути підписаний відповідною особою.
Відповідно до вимог статті 42 ЦПК України ч.4 - повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору; ч.5 - оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.
З огляду на зазначені вимоги закону, адвокат ОСОБА_7 не мала права приймати участь у судовому засіданні в якості представника трьох відповідачів: приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємця ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю необхідних договорів між ними та без їх особистої участі у судових засіданнях (а.с193).
Згідно до статті 174 ЦПК України, ч.1 - позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи; ч.2 - до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення; ч.4 - у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд; ч.5 - суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України, від 12.06.2009, № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" п.11 - особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в частині другій статті 56 ЦПК.
Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 213 ЦПК належної оцінки наведеному не дав та ухвалив рішення про стягнення шкоди з відповідача ОСОБА_2 на підставі визнання позову представником відповідачів, саме: адвокатом ОСОБА_7.
Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Покладаючи відповідальність за завдану позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду на ОСОБА_2, суд першої інстанції неправильно виходив з того, що ОСОБА_5 у трудових відносинах із ПП ОСОБА_2 перебував, і згідно з вимогами ст. 1187 ЦК України саме ОСОБА_2, як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен відшкодовувати завдану шкоду.
Встановивши, що ДТП сталося в результаті зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки, суд першої інстанції помилково не застосував норму Закону, яка регулює вказані правовідносини, а саме: відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, тому що суд не застосував закон, який підлягає застосуванню.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що згідно висновку автотоварознавчого дослідження № 040203 від 16 лютого 2009 року (а.с.16-25) матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Honda Accord, держномер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження складає 67589,29 грн. Згідно висновку автотоварознавчого дослідження спеціаліста № 040205 від 18 лютого 2009 року (а.с.26-27) втрата товарної вартості зазначеного автомобіля складає 5732,11 грн. Зазначені розміри шкоди не оспорюється сторонами у справі. За послуги спеціаліста позивачка сплатила 200 грн. (а.с.31,36).
Згідно договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 202-0012/09 від 19 січня 2009 року автомобіль позивачки застрахований АСТ «Вексель»та виплату страхового відшкодуванню в розмірі 65 288,36 грн. (66038,36 грн. -750 грн. франшиза = 65 288,36 грн.) позивачці було здійснено 05 березня 2009 року, що підтверджується платіжним дорученням № 279 від 05 березня 2009 року (а.с.100). Крім того, страховою компанією АСТ «Вексель» здійснено виплату позивачці суми у розмірі 6 067,03 грн. на заміну панелі задньої полки пошкодженого автомобіля Honda Accord, держномер НОМЕР_1 в порядку доплати страхового відшкодування згідно платіжного доручення № 12 від 18 травня 2009 року (а.с.101).
Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2902-IV від 22 вересня 2005 року при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України,ч.1 - особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, застосовуючи аналогію закону, судова колегія дійшла висновку, що різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєні дорожньо-транспортної пригоди.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування внаслідок ДТП позивачці у розмірі 71 355,39 грн. (65 288,36 грн. (66038,36 грн. -750 грн. франшиза = 65 288,36 грн.) +6 067,03 грн. = 71 355,39 грн.) та розміром шкоди у сумі 74 071,40 грн., відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження № 040203 від 16 лютого 2009 року у розмірі 67589,29 грн. та висновку автотоварознавчого дослідження спеціаліста № 040205 від 18 лютого 2009 року по втраті товарної вартості автомобіля позивачки у розмірі 5732,11 грн. та франшизи у сумі 750 грн. (67589,29 грн. + 5732,11 грн. + 750 = 74 071,40 грн.), то різниця між матеріальною шкодою і страховим відшкодуванням становить 2716,01 грн. (74 071,40 грн. - 71 355,39 грн. = 2716,01 грн.), яка підлягає стягненню з винного водія ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_3
Згідно висновку суду першої інстанції підлягають задоволенню матеріальна шкода в розмірі 713,55 грн. без обґрунтування в чому ця шкода полягає. З позовної заяви (уточненої) вбачається, що ця сума є комісійними витратами у розмірі 1% банківської операції з рахунку позивачки при отриманні страхового відшкодування. Однак погодитись з тим, що ці витрати є матеріальною шкодою спричиненою позивачці внаслідок ДТП, - не можна, тому що отримання страхового відшкодування шляхом перерахування на її особистий рахунок у банку за вказаним способом самою позивачкою, який вона самостійно вибрала, отже оплата зазначеного вибраного способу отримання грошових коштів за договором страхування не є спричиненою матеріальною шкодою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В цій частині позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
Відшкодування вартості послуг евакуатора -4270 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: квитанцією № 457251 від 30 січня 2009 року оплаченою позивачкою (а.с.33).
Стаття 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності вини заподіювача шкоди і причинного зв'язку між самою шкодою та неправомірними діями особи, що заподіяла шкоду. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що позивачці ОСОБА_3 спричинені реальні збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме: це її витрати пов'язані з транспортуванням пошкодженого автомобіля, скориставшись послугами евакуатора, за що нею сплачено 4270 грн. (а.с.33); витрати на складання калькуляції по ремонту автомобіля за вимогою страхової компанії у сумі 345 грн. (а.с.15), а всього позивачці спричинено збитків на суму 4615 грн. (4270 + 345 = 4615), яка підлягає стягненню з винного водія ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_3
У зв'язку з тим, що в оскарженому рішенні суду не має розрахунку, то з огляду на стягнуті суми можна дійти висновку, що судом першої інстанції стягнено ці суми у порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП з приватного підприємця ОСОБА_2, хоча зазначені витрати позивачки є збитками в розумінні статті 22 ЦК України.
Таким чином, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, тому що суд не застосував закон, який підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року N 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Позивачка ОСОБА_3 уклала з адвокатом ОСОБА_8 договір № 02/2009 від 16 лютого 2009 року на представлення її інтересів у судах усіх інстанцій за цією справою з усіма правами представника та особи, яка надає правову допомогу, згідно до умов якого оплата за надані послуги проводиться за домовленістю сторін (а.с.132,131).
В судове засідання апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 -ОСОБА_8 надала розрахунок витрат на правову допомогу на суму 8 235 грн.
На аркуші справи 162 наявна квитанція (без номеру) від 03.11.2009 року про прийняття від ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_8 8 000 грн. за надання правової допомоги по справі про відшкодування шкоди внаслідок ДТП.
Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.99 р., єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.
При визначенні обґрунтованого розміру гонорару, беруться до уваги наступні фактори: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з цих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.
Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.
Судова колегія, з урахуванням того, що адвокат ОСОБА_8 приймала участь у судових засіданнях чотири рази, а саме: 1) 03.06.2009 року з 9.29.09 години по 9.38.21 години = 9.21 хвилин (а.с.90); 2) 31.08.2009 року з 10.40.26 години по 10.45.32 години = 5.06 хвилин (а.с.109); 3) 16.11.2009 року з 9.41.42 години по 9.45.32 години = 3,40 хвилини (а.с.169); 4) 12.04.2010 року з 12.12.48 години по 14.24.18 години = 2.11.70 години (а.с.193) та беручи до уваги розмір мінімальної заробітної плати на час проведення судових засідань відповідно 1) - 625 грн.; 2) 630 грн.; 3) 744 грн.; 4) 884 грн., то 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи складає 825,06 грн. із наступного розрахунку: 1) 9.21 хвилин х 40% від 625 грн. =38,38 грн.; 2) 5.06 хвилин х 40% від 630 грн. =21,25 грн.; 3) 3,40 хвилини х 40% від 744 грн. = 16,86 грн.; 4) 2.11.70 години х 40% від 884 грн. = 748,57 грн.; 38,38 грн. + 21,25 грн. + 16,86 грн. + 748,57 грн. = 825,06 грн. Судова колегія враховує, що від імені позивачки складена позовна заява і уточнена та доповнена позовні заяви (а.с.2-6, 81-83, 154-159), на протязі судового процесу неодноразово подавалась заява про забезпечення позову, заява про витребування доказів, участь адвоката в судових засіданнях апеляційної інстанції, однак критично оцінює наданий адвокатом розрахунок щодо затраченого відпрацьованого часу на суму 8 235 грн.
Розмір компенсації за правову допомогу з урахуванням обставин справи визначає суд. При визначені розміру компенсації, судова колегія враховує доведеність розміру гонорару, розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги.
Судова колегія вважає доведеним факт документального підтвердження витрат позивачки, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, та визначає розмір компенсації у сумі 1500 грн. і покладає цей обов'язок по його компенсації на відповідача ОСОБА_5
Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на це, з урахуванням розміру задоволеного позову матеріального характеру у розмірі 7331,01 грн. (2 716,01+ 4615 = 7331,01) і відстроченням за ухвалою суду від 20 березня 2009 року сплату позивачем ОСОБА_3 судового збору (а.с.46), то судовий збір підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь держави у розмірі 1% від розміру задоволеного позову, що складає суму 73,31 грн. Судові витрати понесені позивачкою та підтверджені матеріалами справи підлягають стягненню з ОСОБА_5 на її користь в сумі 377,15 грн., яка складається із суми сплачених судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи -30 грн. (а.с.41); витрат за послуги спеціаліста-автотоварознавця -200 грн. (а.с.36); витрат за поштові послуги -147,15 грн.(а.с.163-166), витрат за правову допомогу -1500 грн., а всього 30+200+147,15+1500 = 1877,15 гривень. Інші вимоги ОСОБА_3 щодо сплати судових витрат не підлягають відшкодуванню у зв'язку з недоведеністю їх понесення позивачкою, а саме: поштові послуги на суму 161,15 грн.; 88 грн. за оплату довідки ДАІ, які оплатила інша особа, а не ОСОБА_3.(а.с.14); 3 грн. касового обслуговування (а.с.32), що не передбачено діючим цивільно-процесуальним законодавством в якості судових витрат.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2010 року - скасувати в частині задоволеного позову ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, а саме: стягнення з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів з ухваленням нового рішення.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди суму у розмірі 2 716,01 гривень (дві тисячі сімсот шістнадцять гривень 01 копійки), у рахунок понесених збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 4615 гривень (чотири тисячі шістисот п'ятнадцяти гривень); сплачені судові витрати в розмірі 1877,15 гривень (одна тисяча вісімсот сімдесят сім гривень 15 копійок).
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 щодо відшкодування матеріальної шкоди та збитків - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 73,31 гривень (сімдесят три гривні 31 копійку).
В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2010 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя
Судді колегії