Україна
22ц-10866/11 Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О.А.
Категорія 56 Доповідач - Романюк М.М.
28 вересня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Романюк М.М.
суддів Болтунової Л.М., Козлова С.П.
при секретарі Солодовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що у 2007 р. між ним та відповідачами був укладений договір позики, що підтверджується розпискою, відповідно до умов якого, він передав відповідачам 1 056 300 грн., а вони зобов'язалися повернути його до 01 вересня 2007 р. З урахуванням того, що досі відповідачі гроші не повернули, просив стягнути з них 1 056 300 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2011 року позов задоволено в повному обсязі та вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачами був укладений договір позики, відповідно до умов якого, позивач передав відповідачам 1 056 300 грн., а вони зобов'язалися повернути суму позики до 01 вересня 2007 р. На підтвердження укладання договору позики, відповідач ОСОБА_2 власноруч написав розписку, яку підписав він та відповідач ОСОБА_4
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
З урахуванням зазначеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.
Посилання апелянта на те, що в рішенні суду не зазначено момент укладання договору позики, а отже не встановлено й факт існування договору позики, не може бути прийнято до уваги, оскільки суперечить діючому законодавству та встановленому в судовому засіданні.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.2 ст.640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
З огляду на наведені норми закону договір позики між сторонами є укладеним, оскільки з наданої розписки вбачається що, сторони досягли усіх істотних умов. Крім того, факт укладання договору підтверджений розпискою, написаною власноруч відповідачем (апелянтом) ОСОБА_2, який не заперечує факт отримання грошей від позивача. Відповідач ОСОБА_4 також підтвердив факт отримання від позивача позики в розмірі зазначеної у розписці.
Посилання апелянта на те, що ухвалюючи рішення суд керувався лише копіями документів також не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно ч.2 ст.64 ЦПК України якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Відповідачі не ставили під сумнів дійсність наданих документів та клопотання про надання оригіналу не заявляли. Крім того, судом апеляційної інстанції був досліджений оригінал розписки та долучений до матеріалів справи.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: