Україна
22ц-9653/11 Головуючий у 1 й інстанції - Похваліта С.М.
Категорія 26 Доповідач - Романюк М.М.
21 вересня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючого Романюк М.М.
суддів Тамакулової В.О., Козлова С.П.
при секретарі Солодовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк»про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 06 вересня 2007 року уклав з відповідачем 2 кредитних договори, за умовами яких йому було видано кредитні кошти на придбання квартири, а він зобов'язався у зазначені у договорах строк сплачувати проценти і винагороди та повернути кредити. Не зважаючи на те, що він добросовісно виконував умови договорів, на початку 2010 р. йому стало відомо, що в нього є заборгованість, оскільки банк в односторонньому порядку збільшив розмір процентної ставки. З урахуванням того, що будь яких повідомлень від банку він не отримував просить визнати п.2.3.1 кредитних договорів № DZHCG100770532 та № DZHCG200770532 від 06 вересня 2007 р. недійсним; зобов'язати відповідача припинити нараховувати йому відсотки у збільшеному розмірі; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок нарахувань за кредитними договорами, виходячи з розміру процентних ставок, що встановлені на час укладання договорів і зарахувати зайво сплачені кошти в рахунок наступних платежів.
Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних щодо зобов'язання відповідача припинити нараховувати позивачу відсотки у збільшеному розмірі; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок нарахувань за кредитними договорами, виходячи з розміру процентних ставок, що встановлені на час укладання договорів і зарахувати зайво сплачені кошти в рахунок наступних платежів, суд першої інстанції виходив з відсутності будь яких порушень чинного законодавства з боку відповідача.
З даним висновком суду судова колегія не погоджується виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 06 вересня 2007 року між сторонами укладено 2 кредитних договори, за умовами яких позивачу було видано кредитні кошти на придбання квартири, а він зобов'язався у зазначені у договорах строки сплачувати проценти і винагороди та повернути кредит.
Згідно п.2.3.1 кредитних договорів № DZHCG100770532 та № DZHCG200770532 банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки з певних підстав, при цьому надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На обґрунтування позову позивач посилається на те, що будь яких повідомлень від відповідача про підвищення процентної ставки він не отримував.
Дана обставина підтверджується письмовими доказами. Як вбачається з кредитних договорів, позивач зазначив в них як місце своєї реєстрації, так і місце свого фактичного проживання. Однак, маючи інформацію про місце фактичного проживання позивача, відповідач у своїх повідомленнях зазначив лише адресу місця реєстрації позивача.
Крім того, з наданих квитанцій та витягу з рахунків вбачається, що позивач до 2010 р. сплачував щомісячні платежі майже завжди в одному розмірі, що також підтверджує, що йому не було відомо про підвищення процентної ставки.
Відповідач заперечуючи проти позову посилається на те, що ними виконані вимоги закону та договору щодо письмового повідомлення позивача про підвищення процентної ставки, посилаючись як на доказ на реєстр №219 USD від 29.10.2008 р.
Однак, судова колегія вважає недоведеним факт письмового повідомлення позивача, оскільки з наданого реєстру не вбачається яка саме кореспонденція була надіслана позивачу, крім того, з позивачем було укладено 2 кредитних договори, по яким були підвищені проценті ставки, а реєстр містить лише повідомлення щодо одного листа.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача припинити нараховувати відсотки у збільшеному розмірі; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок нарахувань за кредитними договорами, виходячи з розміру процентних ставок, що встановлені на час укладання договорів і зарахування зайво сплачених коштів в рахунок наступних платежів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо оскарження рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання пунктів договору недійсними, судова колегія вважає, що рішення суду в цій частині законне та обґрунтоване виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання п.2.3.1 кредитних договорів недійсними суд виходив з того, що на момент укладення кредитних договорів порушень законодавства з боку відповідача не було.
Даний висновок суду є законним та обґрунтованим і з ним погоджується судова колегія виходячи з наступного.
Згідно ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання п.2.3.1 кредитних договорів недійсними.
Посилання апелянта на те, що 09.01.2009 р. набрав чинність Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12.12.2008 р., а тому п.2.3.1 кредитних договорів повинні бути визнані недійсними не може бути прийнято до уваги, оскільки згідно ч.1 ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Вимоги, яки визначені в п.2.3.1 кредитних договорів на момент їх укладення відповідали діючому законодавству, а тому відсутні підстави для визнання їх незаконними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 червня 2011 року -в частині відмови в позові щодо зобов'язання відповідача припинити нараховувати йому відсотки у збільшеному розмірі; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок нарахувань за кредитними договорами, виходячи з розміру процентних ставок, що встановлені на час укладання договорів і зарахувати зайво сплачені кошти в рахунок наступних платежів - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»припинити нараховувати ОСОБА_2 відсотки за кредитними договорами № DZHCG100770532 та № DZHCG200770532 від 06 вересня 2007 р. у збільшеному розмірі.
Зобов'язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»здійснити перерахунок нарахувань за кредитними договорами № DZHCG100770532 та № DZHCG200770532 від 06 вересня 2007 р., укладеними між Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 виходячи з розміру процентних ставок, що встановлені на час укладання договорів і зарахувати зайво сплачені кошти в рахунок наступних платежів.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: