Іменем України
13 жовтня 2011 року Справа № 5020-1361/2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Маслової З.Д.,
суддів Латиніна О.А.,
Градової О.Г.,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2 -не з'явився,
відповідача: ОСОБА_3 -ОСОБА_4, дов. № 3556 від 27.09.2011 р.
відповідача: приватне підприємство "Верховина" -не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду міста Севастополя (суддя Кравченко В.Є) від 20 вересня 2011 року у справі № 5020-1361/2011
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 99011; АДРЕСА_2, 99011)
представник ОСОБА_5 (АДРЕСА_3, 99011)
до - ОСОБА_3 (АДРЕСА_4)
до - приватного підприємства "Верховина" (пр. Ген. Острякова, 158-А, Севастополь, 99055)
про розірвання договору купівлі-продажу прав власника на ПП "Верховина"
31 серпня 2011 року ОСОБА_2 на підставі ст. 651 ЦК України звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовною заявою до ОСОБА_3 та ПП "Верховина" про розірвання договору купівлі - продажу прав власника на ПП "Верховина", укладеного 31.05.2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 2-3).
Позовні вимоги мотивовані порушенням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за спірним договором щодо своєчасного та повного внесення вартості переданих їй корпоративних прав.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 20 вересня 2011 року (справа № 5020-1361/2011) провадження припинено на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України за непідвідомчістю спору господарському суду (а.с. 28-32).
Ухвала суду мотивована тим, що спір про розірвання договору купівлі-продажу прав власника ПП „Верховина” не є таким, що виникає з корпоративних відносин і виходячи з суб'єктного складу сторін (позивач і відповідач є фізичними особами на час укладення договору) спір підлягає розгляду загальним судом.
ОСОБА_2 оскаржив ухвалу суду від 20.09.2011 р. у апеляційному порядку (а.с. 39-41).
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що господарському суду підвідомчі позови колишніх учасників товариств, які пов'язані з порушенням їх корпоративних прав.
У судовому засіданні 13 жовтня 2011 року представник ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважаючи їх безпідставними. ОСОБА_2 та його представник у судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 04.10.2011 р., також зазначеною ухвалою повідомлені про час та місце слухання справи відомі суду представники ОСОБА_2
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а явку представників обов'язковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності не з'явившихся позивача та представника ПП "Верховина".
Розглянувши справу в порядку статті 106 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає відсутніми підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали господарського суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Встановлено, що 31.05.2008 р. між фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу прав власника на ПП "Верховина", який позивач вважає договором купівлі-продажу корпоративних прав (а.с. 8-9).
З тексту нотаріального договору вбачається, що він укладений фізичними особами.
Пунктом 12 договору сторони погодили умови про продаж прав власника на ПП "Верховина" за договірну ціну, яка складає яку покупець - ОСОБА_3 зобов'язалась сплатити в строк до 01.09.2008 р. Факт повного розрахунку за договором повинен бути підтверджений розпискою продавця про одержання грошей у простій письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною другою статті 1 ГПК України передбачено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Згідно з пунктом 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 27.06.2007 р. № 04-5/120 господарський спір підвідомчий господарському суду за умови відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір -господарським, слід виходити з визначень статті 3 Господарського кодексу України, за якими господарський спір підвідомчий господарському суду за умов:
а) участь у спорі суб'єкта господарювання;
б) наявність між сторонами:
- господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства,
- наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин;
в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Тобто, спори, віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв.
За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.
За суб'єктним критерієм - спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, та у випадках, передбачених законодавчими актами України за участю державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, тобто, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, носять господарський характер.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" встановлено, що при визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають з корпоративних відносин, судам необхідно керуватися статтею 167 Господарського кодексу України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Тобто, суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), а також якщо стороною у справі є фізична особа. Пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України, в силу її імперативного характеру, не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання. Не підлягає розширеному тлумаченню він також відносно справ, пов'язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.
Частиною 4 ст. 1 Закону України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-XII встановлено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства, тобто, приватні підприємства не віднесені до господарських товариств.
Згідно п. 1.11 у визначенні підвідомчості справ зі спорів, пов'язаних з обігом акцій, господарським судам необхідно розрізняти правовідносини щодо акцій як речей та правовідносини з приводу реалізації корпоративних прав, посвідчених акціями. Змістом акцій є посвідчені ними корпоративні права, однак відповідно до статті 177 ЦК України, цінні папери (в тому числі акції) є речами. Корпоративними є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, посвідчених акціями. Відносини, пов'язані з обігом акцій, до корпоративних не належать. З урахуванням наведеного, спори про визнання права власності на акції, укладення, розірвання, зміну, виконання а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій та спори щодо інших правочинів з акціями, крім спорів, пов'язаних з порушенням переважного права на придбання акцій, не є такими, що виникають з корпоративних відносин і залежно від суб'єктного складу сторін підлягають розгляду господарськими або загальними судами.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15 грудня 2006 р. N 483-V до підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Слід зазначити, що корпоративні спори і раніше розглядалися господарськими судами, якщо суб'єктний склад спору відповідав ст. 1 ГПК, хоча ця категорія спорів не виокремлювалася. Із внесенням до ГПК зазначених змін до підвідомчості господарських судів відносяться справи, в яких позивачами й відповідачами можуть бути фізичні особи - учасники корпоративних відносин.
Зміст корпоративних прав та корпоративних відносин визначений у ст. 167 ГК. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
З тексту договору вбачається, що договір купівлі-продажу прав власника на ПП "Верховина" від 31.05.2008 р. укладений між ОСОБА_2, який є фізичною особою (паспорт НОМЕР_6, виданий 11.09.1997 р. Сакським МРВ ГУМВС України в Криму, ідентифікаційний номер в ДРФО України НОМЕР_2), та фізичною особою ОСОБА_3, (паспорт НОМЕР_5, виданий 24.11.2005 р. Гагарінським РВУМВС України в м. Севастополі, ідентифікаційний номер в ДРФО України НОМЕР_4).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, але видами його діяльності зазначено -74.14.0 консультування з питань комерційної діяльності та управління, 70.20.0 здача в оренду власного нерухомого майна, тобто, продаж частки майна в приватному підприємстві не є основним видом діяльності ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця, а тому укладення ним спірного договору купівлі-продажу прав була здійснена ним як фізичною особою.
Відповідно до пункту 1 предметом договору є права власника на ПП "Верховина".
Згідно з пунктом 2 договору під правами власника, зазначеними в п. 1 цього договору, розуміється право на управління, розпорядження та отримання відповідної частки прибутку підприємства, а також активів у разі його ліквідації відповідно до чинного законодавства.
Тобто, спір між сторонами, які у даній справі виступають як фізичні особи, виник з приводу, як вважає позивач, невиконання відповідачем ОСОБА_3 пункту 12 договору купівлі-продажу прав власника (корпоративних прав) на ПП "Верховина", як цивільно-правового договору, правовідносини з приводу якого регулюються Цивільним кодексом України щодо виконання покупцем зобов'язання сплатити повну ціну переданого товару.
Тобто, суть спору полягає у застосуванні до першого відповідача правових наслідків порушення зобов'язання шляхом розірвання договору купівлі-продажу, предметом якого є права власника на ПП "Верховина". Вимог до ПП "Верховина" у позовній заяві не пред'явлено взагалі.
Враховуючи те, що суб'єктивний склад сторін не відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, оскільки позивачем у справі є фізична особа, яка не є учасником (засновником, акціонером) господарського товариства, окрім того, спірні правовідносини носять договірний характер, не пов'язані зі спором між господарськими товариствами та його учасниками з приводу утворення, діяльності, управління та припинення діяльності цього підприємства, судова колегія погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, що даний спір не ґрунтується на порушенні корпоративних прав позивача, тобто не є корпоративним, а тому не підлягає розгляду в господарських судах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо ним буде встановлено, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12.08.2008 р. у справі № 2-11421/07 та ухвалі від 19.01.2011 р.
З урахуванням викладеного, ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам діючого законодавства, прийнята при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 106 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Ухвалу господарського суду міста Севастополя від 20 вересня 2011 року у справі № 5020-1361/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя З.Д. Маслова
Судді О.А.Латинін
О.Г. Градова
Розсилка:
1. ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 99011)
2. ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
3. ОСОБА_5 (АДРЕСА_3, 99011)
4. ОСОБА_3 (АДРЕСА_4)
5. Приватному підприємству "Верховина" (пр. Ген. Острякова, 158-А, Севастополь, 99055)