01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.10.2011 № 6/64
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 22.03.2009 р.)
від відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №1209 від 07.06.2011 р.)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 18.04.2011 р.
у справі № 6/64 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертраст Ко, ЛТД»
до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертраст Ко, ЛТД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 6402451,67 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач за рішенням суду набув право власності на нерухоме майно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки позивач є платником податку на додану вартість, а відчуження майна є операцією, що не звільнена від оподаткування, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача податок на додану вартість в розмірі 20 відсотків від вартості відчуженого нерухомого майна, що становить 6402451,67 грн.
До прийняття рішення по справі позивачем було подано доповнення до позовної заяви про уточнення позовних вимог, в якому останній просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5923215,06 грн. (а.с.107-108). Дана сума, як вказує позивач, становить різницю між вартістю предмета іпотеки з урахуванням податку на додану вартість та заборгованістю позивача перед відповідачем, що встановлена рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010 р. № 33/665-59/25-10.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. у справі №6/64 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5869818,65 грн. боргу, 25274,40 грн. державного мита та 233,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 6402451,67 грн. податку на додану вартість.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем через те, що зобов'язання позивача за кредитним договором не було припинено та існувало до моменту реєстрації ним права власності на предмет іпотеки. Тому відповідачем цілком правомірно нараховувались проценти за користування кредитом до моменту фактичного повернення кредитних коштів. А тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
25.02.2008 р. між ТОВ «Інтертраст Ко, ЛТД» (позичальник) та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (кредитодавець), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк», було укладено кредитний договір №1/К-2008, згідно умов якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти - кредит, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору.
З метою забезпечення зобов'язання за кредитним договором, 25.02.2008 р. між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (іпотекодержатель), та ТОВ «Інтертраст Ко, ЛТД» (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, згідно якого іпотекодавець, з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нежитлову будівлю, літ. «Б-2» загальною площею 3093,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, пров. Мар'яненка, буд. 4.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, за своєю правовою природою є купівлею-продажем, оскільки передбачає передання предмету іпотеки іпотекодавцем у власність іпотекодержателя за певною ціною.
Відповідне застереження в іпотечному договорі прирівнюється за своїми правовими наслідками до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Застереження щодо переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», передбачено п. 7.4 Договору іпотеки від 25.02.2008 р.
Відповідно до п. 7.6.1 Договору іпотеки від 25.02.2008 р., у випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателя предмета іпотеки. При цьому ціною придбання у власність предмета іпотеки є сума заборгованості позичальника перед іпотекодавцем за кредитним договором на дату прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про придбання предмета іпотеки у власність. Іпотекодавець має право на свій розсуд вказати у своєму односторонньому рішенні про придбання предмета іпотеки у власність вартість предмета іпотеки, визначену на підставі здійсненої на його замовлення експертної оцінки предмета іпотеки та/або на підставі зафіксованої в цьому Договорі оцінки предмета іпотеки сторонами та/або на підставі балансової вартості предмета іпотеки, що значиться в балансі іпотекодавця.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010 р. по справі № 33/665-59/25-10, що залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2010 р., звернуто стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки від 25.02.2008 р. шляхом набуття права власності Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю, літ. «Б-2», загальною площею 3.093,00 кв.м., яка знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, пров. Мар'яненка, буд. 4.
Як вбачається з рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2010 р. по справі № 33/665-59/25-10, звернення стягнення на предмет іпотеки мало місце внаслідок існування заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертраст Ко, ЛТД» перед Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за кредитним договором №1/К-2008, яка станом на час винесення вищевказаного рішення суду становила 4106144,57 дол. США.
Підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є наявність застереження щодо переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», як це передбачено п. 7.4 Договору іпотеки від 25.02.2008 р.
Отже, набуття права власності відповідача на предмет іпотеки мало місце внаслідок застереження, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та є за своєю правовою природою, правочином, за яким відбувається перехід права власності на предмет іпотеки.
Пунктом 7.6.1 Договору іпотеки від 25.02.2008 р. врегульовано порядок визначення вартості предмета іпотеки, яка може бути здійснена на підставі експертної оцінки предмета іпотеки та/або балансової вартості предмета іпотеки, що значиться в балансі іпотекодавця.
Згідно звіту про незалежну оцінку від 14.12.2009 р., виконаного ТОВ «Сван консалтинг», ринкова вартість предмета іпотеки (нежитлова будівля) становить 32242070 грн. (без врахування ПДВ), що на дату оцінки становить 4038943 дол. США.
У статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (втратив чинність на підставі ПК України від 02.12.2010 р.) наведено вичерпний перелік операції, що звільнені від оподаткування, до якого не включено операцію з набуття (оформлення) права власності позикодавцем (кредитором) на об'єкт застави (іпотеки).
Відповідно до п. 5.19. вищенаведеного Закону звільняються від оподаткування лише операції банків та інших фінансових установ з поставки (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, в заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення.
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість НБ № 247140 від 17.12.2007 р. позивач є платником податку на додану вартість.
Відповідно до п.п.3.2.2 п. 3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» не вважаються об'єктом оподаткування серед інших операції з передачі майна у заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або у забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, а також повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору.
Тобто операція з набуття (оформлення) права власності позикодавцем (кредитором) на об'єкт застави (іпотеки) не підпадає під дію п.п.3.2.2 п. 3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Але відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. Закону України «Про податок на додану вартість» операції платників податку з поставки товарів та послу та, зокрема, передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця є об'єктом оподаткування.
Майже аналогічні приписи щодо оподаткування операцій з набуття (оформлення) права власності позикодавцем (кредитором) на об'єкт застави (іпотеки) наведені в ПК України.
Так згідно п. 196.1. ст. 196 ПК України у правовідносинах між позивачем та відповідачем оподаткуванню не підлягали б лише операції з передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору), а також повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору.
Водночас, відповідно до п. 197.12. ст. 197 ПК України звільняються від оподаткування лише операції банків та інших фінансових установ з постачання (продажу, відчуження іншим способом) майна, що передане фізичними особами, а також суб'єктами підприємницької діяльності - приватними підприємцями та іншими особами, які не є платниками податку, у заставу, у тому числі іпотеку, та на яке було звернено стягнення.
При цьому законодавець не акцентує уваги на підставі (судове рішення, договір або будь-яка інша організаційно-розпорядча дія), внаслідок якої відбулось набуття (оформлення) права власності позикодавцем (кредитором) на об'єкт застави (іпотеки).
Реєстрація права власності відповідача на предмет іпотеки відбулась 30.04.2010 р. (а.с.104) на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 22.02.2010 р.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010 р. встановлено, що ринкова вартість предмета іпотеки становить 4038943 дол. США (а.с.13-18), що на момент переходу права власності, станом на 30.04.2010 р. за курсом НБУ (7,9259) становить 38414709,98 грн.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, вартість придбаного відповідачем предмета іпотеки становить: 32012258,32 грн. + 6402451,66 (ПДВ) = 38414709,98 грн.
Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням Господарського суду Харківської області від 22.02.2010 р. мало місце внаслідок існування заборгованості у розмірі 4106144,57 дол. США.
4106144,57 дол. США станом на 30.04.2010 р. за курсом НБУ (7,9259) дорівнює 32544891,24 грн.
Таким чином, різниця, що підлягає стягненню з відповідача, становить 38414709,98 грн. - 32544891,24 грн. = 5869818,74 грн.
Водночас, твердження відповідача про відсутність у нього боргових зобов'язань перед позивачем внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі листа від 07.05.2010 р. №4072 апеляційним господарським судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.
З листа відповідача (від 07.05.2010 р. №4072) вбачається, що він містить пропозицію про підписання акту зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто є пропозицією щодо укладення двостороннього правочину, та не є одностороннім правочином про припинення зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, вказану пропозицію відповідача не було прийнято позивачем, у зв'язку з чим відсутні підстави для припинення зобов'язань.
Згідно п. 31 листа Вищого господарського суд України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», якщо друга сторона вважає, що заява про зарахування зустрічної однорідної вимоги першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, відповідач не заявляв зустрічних вимог щодо стягнення будь-якої заборгованості з позивача.
Що стосується посилань представника відповідача на ту обставину, що позивач не надав йому податкову накладну на визначену в позові суму, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідальність за порушення постачальником встановленого п. 201.1 ст. 201 ПК України обов'язку видати покупцю (отримувачу) на його вимогу податкову накладну встановлена абз. 11 п. 201.10 цієї ж статті.
Зокрема, передбачено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що в рішенні господарського суду м. Києва при розрахунку суми, що підлягає стягненню з відповідача було допущено арифметичну помилку, а саме замість суми 5869818,74 грн. помилково вказана сума 5869818,65 грн.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2011 р. у справі №6/64 залишити без змін.
Виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 5, код 19017842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертраст Ко, ЛТД» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 30 «В», код 16472103) 5869818,74 грн. (п'ять мільйонів вісімсот шістдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень сімдесят чотири копійки), 25274,40 державного мита та 233,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».
Справу №6/64 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді