01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.10.2011 № 47/159
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
за участю секретаря Карпюк О.С.
представників:
від позивача - ОСОБА_1 (дов. від 07.06.2011),
ОСОБА_2 - директор,
від відповідача-1 - Ради (дов. від 06.07.2011),
від відповідача-2 - ОСОБА_4,
ОСОБА_5 (дов. від 01.07.2011),
розглянувши
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011р.
у справі № 47/159 (суддя Станік С.Р.)
за позовом Приватного підприємства “РСУ-49”
до 1. Севастопольської міської ради
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 у справі № 47/159 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Севастопольської міської ради від 02.03.2005 № 2817 “Про припинення ПП “РСУ-49” права тимчасового користування частиною земельної ділянки площею 0,0036 га АДРЕСА_1 та переданні в оренду зазначеної земельної ділянки для обслуговування 14/25 частин торгівельного павільйону з навісом очікування підприємцю ОСОБА_4”. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.06.2005, укладений між Севастопольською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0036 га по АДРЕСА_1. Стягнуто з Севастопольської міської ради на користь Приватного підприємства “РСУ-49” судові витрати по сплаті державного мита - 42 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118 грн. 00 коп., судові витрати в сумі 613 грн. 66 коп. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства “РСУ-49” судові витрати по сплаті державного мита в сумі 42 грн. 50 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп., судові витрати в сумі 613 грн. 66 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами (вх. № 02-4.1/8310, № 02-4.1/8697), в яких просив рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2011 та від 22.08.2011 прийнято до провадження апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.
13.09.2011 в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.10.2011 відповідно до ст. 77 ГПК України.
Представник Севастопольської міської ради підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач у відзиві просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2005 Севастопольською міською радою було прийнято рішення № 2817 “Про припинення ПП “РСУ-49” права тимчасового користування частиною земельної ділянки площею 0,0036 га по АДРЕСА_1 та передачу в оренду вказаної земельної ділянки для обслуговування 14/25 частки торгівельного павільйону з навісом очікування підприємцю ОСОБА_4” (далі - спірне рішення).
Зазначеним рішенням затверджено підприємцю ОСОБА_4 проект землеустрою по відводу земельної ділянки площею 0,036 га по АДРЕСА_1 для обслуговування 14/25 частин торгівельного павільйону з навісом очікування (п. 1), припинено ПП “РСУ-49” право тимчасового користування частиною земельної ділянки площею 0,0036 га по АДРЕСА_1, наданого для розміщення торгівельного павільйону та павільйону очікування, у зв'язку з добровільною відмовою (п. 2), передано підприємцю ОСОБА_4 в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0,0036 га по АДРЕСА_1 для обслуговування 14/25 частин торгового павільйону з навісом очікування з віднесенням даних земель до категорії земель житлової та суспільної забудови (п. 3).
Також спірним рішенням зобов'язано підприємця ОСОБА_4 протягом трьох місяців з дня прийняття даного рішення укласти договір оренди земельної ділянки з міською радою та забезпечити його державну реєстрацію в установленому законом порядку.
Спірне рішення прийнято на підставі Проекту землеустрою про відведення земельної ділянки, розробленого на підставі рішення міської Ради № 2313 від 19.10.2004 та погоджений у встановленому порядку, висновку державної землевпорядної експертизи, ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст. 9, 83, 124, 186, п. 12 розділу Х Земельного кодексу України.
На підставі спірного рішення 09.06.2005 відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - спірний договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування 14/25 частки торгового павільйону з навісом очікування з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови, що знаходиться у АДРЕСА_1 (п. 1). В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0036 га (п. 2.1) строком на 25 років (п. 3.1).
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцію України.
Згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України (далі - в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Стаття 9 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень Севастопольської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до положень ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” Севастопольська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до приписів статті 16 Закону України “Про оренду землі” особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (ст. 124 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що позивач вважає себе користувачем земельної ділянки площею 0,0080 га у м. Севастополі по АДРЕСА_1 з 1999 року, оскільки зазначена земельна ділянка була надана йому у користування згідно розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1005-р від 15.06.1999 на підставі договору № 434 на право тимчасового користування земельною ділянкою та на якій було збудовано об'єкт нерухомості - торговий павільйон, 11/25 частин якого належить позивачу на праві власності. Передача в оренду частини земельної ділянки спірним рішенням порушують, на думку позивача, його права як належного землекористувача.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 1005-р від 15.06.1999 позивачу була передана земельна ділянка площею 0,0080 га для розміщення торгового павільйону і павільйону очікування за АДРЕСА_1.
05.08.1999 між позивачем та Севастопольською міською державною адміністрацією був укладений договір № 434 на право тимчасового користування вказаною ділянкою, згідно якого позивачу було передано у тимчасове користування строком до 01.06.2009 земельну ділянку площею 0,0080 га для розміщення торгового павільйону і павільйону очікування за АДРЕСА_1.
Право власності позивача на торговий павільйон, що знаходиться на спірній земельній ділянці, підтверджується Свідоцтвом на право власності від 14.09.2000.
Згідно Свідоцтва про право власності від 14.09.2000 ОСОБА_4 належить на праві приватної власності 14/25 частин торгового павільйону і павільйону очікування за АДРЕСА_1.
Зазначену частину торгового павільйону ОСОБА_4 набув на підставі договору про дольову участь в будівництві та додаткової угоди до договору про дольову участь в будівництві від 10.08.2000 та акту прийому-передачі від 12.09.2000.
Позивач листом № 49/116-7/0602 від 10.06.2002 повідомив Севастопольське міське управління земельних ресурсів про відсутність заперечень на переоформлення 14/25 часток спірної земельної ділянки за умови сплати заборгованості по витратам з плати за землю за вказану долю.
Згідно постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2002 у справі № 20-5/623 позов задоволено та вирішено стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства “РСУ № 49” витрати, пов'язані зі сплатою земельного податку в сумі 493,52 грн.
Відповідач-2 сплатив заборгованість по витратам позивача, що були пов'язані зі сплатою земельного податку в розмірі 493,52 грн., що підтверджується квитанцією від 17.06.2003.
На підставі зазначеного судового рішення у справі № 20-5/623 та листа Приватного підприємства “РСУ № 49” № 49/116-7/0602 від 10.06.2002 до Севастопольської міської ради були направлені клопотання підприємця ОСОБА_4 з доданими матеріалами для прийняття рішення щодо надання згоди на складання проекту відводу земельної ділянки для обслуговування торгового павільйону і павільйону очікування.
Статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Враховуючи встановлені вище обставини щодо надання згоди на переоформлення частини земельної ділянки за відповідачем-2, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача та висновок суду першої інстанції про прийняття відповідачем-1 спірного рішення щодо припинення Приватному підприємству “РСУ-49” права тимчасового користування частиною земельної ділянки площею 0,0036 га. всупереч ст. 141 Земельного кодексу України, тобто без згоди попереднього землекористувача.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття “охоронюваний законом інтерес”, що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Враховуючи, що частина торгового павільйону належить на праві власності відповідачеві-2, колегія суддів не вбачає порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з передачею частини земельної ділянки в користування відповідачу-2, яка відповідає частці у праві власності на об'єкт нерухомості.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що спірне рішення Севастопольської міської ради від 26.06.2007 № 974/1635 прийняте відповідно до норм земельного законодавства, в межах компетенції відповідача-1 і прав позивача не порушує, а тому у відсутні підстави для визнання спірного рішення недійсним.
Будь-яких доказів на підтвердження порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з передачею спірної земельної ділянки відповідачу-2 позивачем суду не надано, на що місцевий господарський суд уваги не звернув, приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог.
Як було зазначено вище, на підставі спірного рішення між відповідачами укладено спірний договір оренди земельної ділянки площею 0,0036 га для обслуговування 14/25 частки торгового павільйону з навісом очікування з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови, що знаходиться у АДРЕСА_1 строком на 25 років. Вказаний договір зареєстрований в Севастопольському міському головному управлінні земельних ресурсів 05.07.2005 за № 309.
Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Колегія суддів зазначає, що наявність рішення уповноваженого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження належним чином погодженого проекту відведення земельної ділянки та надання її в оренду, чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.
Оскільки рішення Севастопольської міської ради, на підставі якого укладався спірний договір, відповідає законодавству, а будь-яких інших доводів в обґрунтування вимог про визнання договору оренди недійсним позивачем не наведено, апеляційна колегія вважає, що позов в частині визнання недійсним укладеного відповідачами договору оренди земельної ділянки від 09.06.2005 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо належних та беззаперечних доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог, погоджуючись з доводами, що викладені в апеляційних скаргах, вважає, що скарги відповідача-2 підлягають задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, а в позові належить відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з позивача підлягає стягненню в на користь відповідача-2 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в апеляційному господарському суді.
Також в судовому засіданні від представників сторін надійшли клопотання про віднесення до складу судових витрат сум вартості проїзду до апеляційного господарського суду та витрати на правову допомогу.
Колегія суддів відмовляє у задоволенні заявлених клопотань сторін, оскільки відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 48 ГПК України встановлено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
При цьому, слід зазначити, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.
Як вбачається з наданих сторонами документів, зокрема з договору доручення № 5 від 01.07.2011, він укладений Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Приватним підприємством “Ігельс”, предметом якого є надання правової допомоги у господарській справі № 47/159.
Грошові кошти в розмірі 2500,00 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 03/11 від 01.07.2011 надійшли до каси Приватного підприємства “Ігельс”.
З квитанцій № 468891, № 468890 від 12.09.2011 вбачається, що оплата за послуги пов'язані з правовою допомогою надійшли до каси СПД ОСОБА_6.
Будь-яких доказів на підтвердження отримання правової допомоги від адвоката та оплати його послуг згідно цивільно-правової угоди господарському суду не надано.
Отже, у суду відсутні підстави для віднесення витрат сторін, пов'язаних з наданням господарюючими суб'єктами правової допомоги, до судових витрат, оскільки такі витрати в розумінні статей 44, 48 ГПК України мають бути надані саме адвокатом, яким згідно ст. 2 Закону України “Про адвокатуру” може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Щодо віднесення витрат, пов'язаних з проїздом до міста Києва представників сторін для участі в судовому засіданні, до складу судових, колегія суддів також не вбачає підстав для їх відшкодування в порядку ст. 49 ГПК України з огляду на наступне.
Відповідно до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196, проїзний документ - документ установленого зразка, що посвідчує право пасажира на проїзд залізничним транспортом та є договором на перевезення, оформляється на відповідному бланку проїзного документа чи може бути сформований в електронному вигляді.
При цьому у проїзному документі за бажанням пасажира може бути вказано його прізвище та ініціали, які можуть бути підтвердженням укладання договору перевезення саме цією особою.
З наданих до клопотань проїзних документів неможливо дійти однозначного та беззаперечного висновку про укладання договору перевезення із залізницею саме представниками сторін, які брали участь у судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 13.09.2011 та 04.10.2011, у зв'язку з чим транспортні витрати не можуть бути віднесені судом до складу судових.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 у справі № 47/159 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення.
4. В позові відмовити повністю.
5. Стягнути з Приватного підприємства “РСУ-49” (код 23665966; місцезнаходження: 99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 49, кв. 23) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (код НОМЕР_1; місцезнаходження: АДРЕСА_2) судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.
6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи № 47/159 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді