Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322
Іменем України
10.10.2011Справа №5002-32/3565-2011
Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом - Відділу освіти Сакської міської ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Інтернаціональна, 37А).
До відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).
За участю третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог на предмет спору - 1). Управління економіки та розвитку виконавчого комітету Сакської міської ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Леніна, 15);
2). Виконавчого комітету Сакської міської ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Леніна, 15).
Про стягнення 1 849, 67 грн.
За участю представників:
Від позивача - ОСОБА_2., представник, дов. №216/01-22 від 25.03.2011р.
Від відповідача - ОСОБА_1.
Від третьої особи №1 - не з'явився.
Від третьої особи №2 - не з'явився.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Обставини справи: Відділ освіти Сакської міської ради звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням пені в розмірі 1849,67 грн.
Ухвалою господарського суду від 19.08.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 06.09.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав зазначених в ухвалах господарського суду 06.09.2011р., від 22.09.2011р., від 04.10.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 - рекомендованою поштою.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору оренди комунального майна від 23.04.2010р. в частин і повної та своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Позивач у судовому засіданні 04.10.2011р. надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу про стягнення заборгованості у сумі 1404,33 грн., пені - 445,34, неустойки - 456,72 грн. Позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням наданої ним заяви.
Відповідач проти задоволення позові заперечував, з мотивів користування приміщенням меншим часом, ніж той, на який воно йому було передано, тобто відповідач вважає, що оренда приміщення була почасовою, що в свою чергу повинно б спричинити перерахунок орендної плати.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
23.04.2010р. між позивачем та відповідачем укладений договір оренди № 10-11/29-10 ( а.с. 12-14).
У відповідності до пункту 1.1. Договору його предметом є оренда нежитлового приміщення комунальної власності та участь Орендаря в витратах балансоутримувача по утриманню та технічному обслуговуванню та прилеглої до нього території.
Розмір орендної плати закріплений в пункті 3.1 Договору та становить 235, 68 грн. на місяць, які повинні бути сплачені щомісячно до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим, що сторони погодили у пункті 3.2 зазначеного договору.
На виконання пункту 2.1 Договору сторони підписали Акт приймання-передачі , копія якого залучена до матеріалів справи ( а.с. 15).
На день звернення прокурора із позовом до суду заборгованість відповідача за користування майном складала 1 404, 33 грн.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, як вказувалося вище, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та стаття 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пунктом 3 статті 18 Закону України «Про оренду комунального майна» встановлена одним з обов'язків орендаря зобов'язання вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
У відповідності до пункту 1 статті 19 вищеназваного Закону України орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Відповідач не надав суду доказів оплати орендної плати у повному обсязі.
За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 404, 33 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 445, 34 грн. та 456, 72 грн. неустойки.
Так, як вбачається з умов зазначеного вище договору оренди, строк його дії встановлений до 23.04.2011р.
Проте, як зазначає позивач в позовній заяві, на момент закінчення строку дії договору орендодавець орендоване приміщення не звільнив, продовжував ним користуватися, що і стало приводом для нарахування позивачем 456, 72 грн. неустойки .
Пунктом 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Пунктом 2.4 Договору сторони визначили, що , що об'єкт є повернутим Балансоутримувачеві з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що вказано в пункті 2 вищезазначеної статті. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не надав суду доказів звільнення займаного приміщення на час закінчення строку дії договору. Отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 456, 72 грн. неустойки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідальність за несвоєчасне виконання обов'язків за договором передбачена пунктом 8.2 Договору.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені за період з 12.03.2011р. по 30.06.2011р. підтверджується матеріалами справи розмірі 445, 34 грн.
Статтею 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги те, що відповідачем сума основного боргу оплачена, та те, що розміри пені, яка підлягає сплаті відповідачем на користь позивача можуть суттєво вплинути на фінансовий стан відповідача, а також враховуючи, що порушення грошових зобов'язань з боку відповідача сталось з об'єктивних причин, відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України, керуючись правами, наданими пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе, як виняток, зменшити нарахований розмір пені, стягнувши з відповідача 44, 53 грн. пені.
При цьому, судом встановлено, що порушення відповідачем зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відділу освіти Сакської міської ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Інтернаціональна, 37А, ідентифікаційний код 04544607) 1 404, 33 грн. - суми боргу з орендної плати, 456, 72 грн. - неустойки, 44, 53 грн. - пені.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відділу освіти Сакської міської ради (96500, АР Крим, м. Саки, вул. Інтернаціональна, 37А, ідентифікаційний код 04544607) 184,50 грн. державного мита , 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 10.10.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 11.10.2011р.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.