"19" жовтня 2011 р. Справа № 5021/538/2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЄвсікова О.О.,
суддівБарицької Т.Л.,
Кролевець О.А.,
розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.07.2011
та на рішеннягосподарського суду Сумської області від 05.05.2011
у справі№5021/538/2011 господарського суду Сумської області
за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Богам-ЛТД"
простягнення 750,66 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
Встановив:
Рішенням господарського суду Сумської області від 05.05.2011 у справі №5021/538/2011 (суддя: Лугова Н.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 (судді: Бондаренко В.П., Ільїн О.В., Камишева Л.М.), відмовлено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Сумській області (надалі позивач/скаржник) у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богам-ЛТД" (надалі відповідач) про стягнення пені у розмірі 750,66 грн.
Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові акти.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги; проте, сторони не скористалися своїм правом направити у судове засідання своїх представників.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 750,66 грн. за порушення виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за договором оренди від 29.09.2006 №979.
Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішенням господарського суду Сумської області від 09.08.2007 у справі №5/352-07 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богам-ЛТД" стягнуто з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 4 295,62 грн. та пеню у сумі 150,07 грн., рішенням господарського суду Сумської області від 15.11.2007 у справі №3/562-07 між тими ж сторонами, з відповідача також стягнуто заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 5 416,88 грн. та пеню у сумі 177,58 грн.; сторони у вказаних справах є ідентичними сторонам у даній справі, підстави позовів як вказаних справах, так і у даній справі є тотожними. При цьому, суди керувалися, ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 61 Конституції України, приписи якої передбачають, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Вищий господарський суд України не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 627 ЦК України унормовано, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій послалися на судові рішення у господарських справах №3/562-07 та №5/352-07, якими, на користь позивача вже стягнуто з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати та пеню за порушення виконання грошового зобов'язання, а саме, за несплату орендної плати, що, як зазначили суди, свідчить про те, що позивачем вже реалізоване його право на стягнення пені за невиконання договору
Водночас, перш ніж робити такі висновки, судам попередніх інстанцій слід було дослідити, по-перше, узгоджений сторонами п. 3.5. договору оренди від 29.09.2006 №979, відповідно до якого орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день перерахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати; тобто, визначена сторонами редакція вказаного пункту не містить застережень щодо неможливості нарахування пені за більш ніж шестимісячний термін, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України, а навпаки, встановлює можливість її нарахування за кожен день прострочення, пов'язуючи момент припинення її нарахування з днем погашення заборгованості зі сплати орендної плати (правова позиція щодо незастосування до нарахування штрафних санкцій шестимісячного терміну, передбаченого у ч. 6 ст. 232 ГК України, у разі встановлення у договорі іншого періоду їх нарахування, висловлена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 у справі №3/063-09).
По-друге, перш ніж робити висновки з посиланням на судові рішення у справах №3/562-07 та №5/352-07 щодо неможливості застосування до особи юридичної відповідальності, у вигляді стягнення пені, за одне й те саме правопорушення - несплату орендної плати, судам попередніх інстанцій, слід було дослідити, чи виконані відповідачем судові рішення у господарських справах №3/562-07 та №5/352-07, якими, на користь позивача стягнуто з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати та пеню за порушення виконання грошового зобов'язання -за несплату орендної плати, та чи співпадають періоди нарахування пені у вказаних справах, з періодом, за який позивачем нарахована пеня у даній справі, та чи можна це кваліфікувати, як юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, маючи узгоджену сторонами умову договору оренди, яка надає право на нарахування пені за кожен день прострочення несплати орендної плати включаючи день оплати цієї орендної плати.
Виходячи із наведеного, враховуючи невірне застосування судами попередніх інстанцій ч. 6 ст. 232 ГК України та порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасування, з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, при здійсненні якого, слід врахувати наведене у даній постанові, та прийняти рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2011 та рішення господарського суду Сумської області від 05.05.2011 у справі №5021/538/2011 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді: Т.Л. Барицька
О.А. Кролевець