01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.10.2011 № 4/158
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рудченка С.Г.
суддів:
при секретарі:
за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 03.10.2011,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2011 (підписане 29.07.2011),
у справі № 4/158 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
до 1. Спільного українсько - французького підприємства з іноземними
інвестиціями «Основа - Солсіф»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»
про стягнення 5 640 994, 24 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько - французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа - Солсіф», Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» про стягнення 3 337 962, 17 грн. основного боргу, 304 823, 28 грн. неустойки, 102 861, 01 грн. 3% річних, 282 586, 05 грн. індексу інфляції, а всього 5 640 994, 24 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 786-LD від 26.09.2008.
В порядку ст. 22 ГПК України позивачем була подана заява б/н від 08.07.2011, в якій останній просив солідарно стягнути з відповідачів 4 950 723, 90 грн. основного боргу, 304 823, 28 грн. неустойки, 102 861, 01 грн. 3% річних, 282 586, 05 грн. індексу інфляції, а всього 5 640 994,2 4 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 786- LD від 26.09.2008 (а.с. 43-44).
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2011 позовні вимоги задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» та Спільного українсько - французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа - Солсіф» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» 4 950 723, 90 грн. основного боргу, 304 823, 28 грн. неустойки, 102 861, 01 грн. - 3% річних, 282 586,05 грн. - інфляційні витрати, 25 500, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа» звернулось з апеляційною скаргою № 834 від 04.08.2011, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог в частині стягнення збитків від інфляції, 3% річних, відмовити повністю, розмір суми неустойки зменшити на 50%, розстрочити виконання рішення суду до грудня 2012 рівними частинами.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.
Так, зокрема, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно було застосовано приписи ст. 625 Цивільного кодексу України та безпідставно стягнуто 3% річних та збитки від інфляції.
Також, відповідач зазначає, що позивачем була нарахована пеня з порушенням строку позовної давності, що суперечить ст. 256, 258 Цивільного кодексу України.
Крім того, заявник звертає увагу на те, що судом безпідставно було відхилено клопотання про зупинення провадження у даній справі у зв'язку з розглядом пов'язаної з нею справи № 40/199 про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 786-LD від 26.09.2008, а саме графіка лізингових платежів, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 1.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 03.10.2011 за участю уповноважених представників сторін.
Представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими.
Представник позивача через відділ документального забезпечення подав відзив б/н від 30.09.2011, в якому заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленою копією ухвали суду.
Враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представників відповідача-1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за його відсутності.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та відповідача-2, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.
У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа» (лізингоодержувач/відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (лізингодавець/позивач) було укладено договір фінансового лізингу № 786-LD від 26.09.2008, відповідно до умов якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем (а.с. 16-22).
Предметом лізингу згідно зі специфікацією є новий гідравлічний баштовий кран, що швидко монтується, LINDEN-COMANSA 21LC750-24 у кількості 1 штука, загальною ціною 2 277 892, 80 доларів США.
Додатковою угодою № 1 від 21.05.2009 сторони погодили, що ціна предмета лізингу становить 2 177 288, 04 доларів США, що еквівалентно 16 592 676, 70 грн. (а.с. 25).
Згідно п. 7.7 договору лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 16 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Згідно п. 8.2 договору у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення.
На виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № 786-LD від 26.09.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (лізингодавець/позивач) та Спільним Українсько-Французьким підприємством з іноземними інвестиціями «Основа-Солсіф» (поручитель/відповідач-1) було укладено договір поруки № 786/SUR від 26.09.2008, згідно умов якого поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за договором фінансового лізингу загальною сумою до 2 277 892, 80 доларів США, що на день укладення цього договору становить 11 074 431, 43 гривень та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати лізингоодержувачем відповідно до умов договору фінансового лізингу, в тій же сумі, валюті, та в той же самий час, як це визначено в договорі фінансового лізингу (а.с. 29-30).
Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 договору, якщо їм надіслана лізингодавцем письмова вимога - протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань.
На виконання умов п. 3.3 договору фінансового лізингу Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» передало лізингоодержувачу обладнання, яке становить предмет лізингу, що підтверджується актом приймання-передачі від 21.05.2009 (а.с. 27-28).
У зв'язку з наявністю боргу за договором фінансового лізингу позивачем було направлено поручителю - відповідачу-2 лист № 1711 від 18.10.2010 з вимогою сплатити заборгованість боржника зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу, яка становить 4 366 554, 57 грн. Вказану вимогу отримано 22.10.2010, що підтверджується копією поштового повідомлення (а.с. 31-32).
Однак відповідачем-2 не були виконані зобов'язання за договором поруки та не сплачено заборгованість боржника за договором фінансового лізингу у вказані в вимозі строки.
Оскільки відповідач-1 виступав поручителем за зобов'язаннями відповідача-2 за договором фінансового лізингу, позивачем пред'явлені вимоги про солідарне стягнення зі Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсіф» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» заборгованості за договорами фінансового лізингу та поруки у сумі 4 950 723, 90 грн.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем-2 у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору лізингу, згідно якого, в силу ст. 806 Цивільного кодексу України, лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як було встановлено вище, умовами договору фінансового лізингу передбачено, що за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до цього договору.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно.
Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачами ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження не надані докази сплати позивачу заборгованості за договорами фінансового лізингу та поруки у сумі 4 950 723, 90 грн.
Дослідивши викладене вище в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, враховуючи те, що відповідачі взяті на себе зобов'язання по сплаті лізингових платежів не виконали, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність заявлених позовних вимог про солідарне стягнення зі Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями «Основа-Солсіф» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» заборгованості за договорами фінансового лізингу та поруки у сумі 4 950 723, 90 грн.
Крім того, за неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу позивачем були нараховані 304 823, 28 грн. неустойки, 102 861, 01 грн. 3% річних, 282 586, 05 грн. інфляційних втрат.
Згідно п. 8.2 договору фінансового лізингу у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення.
Отже, суд першої інстанції правомірно встановив, що порушення відповідачем-2 строків оплати за прострочений платіж, передбачений п. 8.2 договору фінансового лізингу № 786-LD, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею З вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
З умов договору фінансового лізингу вбачається, що сума кожного лізингового платежу визначається в гривні по курсу, що встановлений на дату платежу, а не в іноземній валюті, а тому твердження заявника про відсутність підстав для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України апеляційним господарським судом до уваги не приймаються.
Судова колегія, перевіривши розрахунок позивача, вважає його вірним та, з урахуванням наведених вище підстав, фактичного розміру простроченої суми та кількості днів прострочення, таким, що правомірно був задоволений місцевим господарським судом в частині солідарного стягнення з відповідачів 304 823, 28 грн. неустойки, 102 861, 01 грн. 3% річних, 282 586, 05 грн. інфляційних втрат.
Посилання заявника апеляційної скарги на нарахування пені з порушенням строку позовної давності судовою колегією відхиляється, оскільки з розрахунку позивача вбачається, що при нарахуванні пені останнім був застосований строк позовної давності в один рік як це передбачено приписами ст. 258 Цивільного кодексу України.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконну відмову в задоволенні клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 40/199 судова колегія вважає їх безпідставними та такими, що вірно були залишені без задоволення місцевим господарським судом, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 40/199 лізингодавець має право отримати на свою користь суму боргу по сплаті лізингових платежів та штрафні санкції за прострочення сплати таких платежів за весь час користування лізингоодержувачем предметом лізингу.
Між тим, що стосується доводів апеляційної скарги щодо зменшення розміру пені та розстрочки виконання рішення, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать принципам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки за таких умов не буде дотримано балансу інтересів сторін та порушено права позивача, який через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу був вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.
Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2011 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі № 4/158 підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа» на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2011 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2011 у справі № 4/158 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 4/158 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді