33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"20" вересня 2011 р. Справа № 7/41-75
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 08.02.2010 р. у справі № 7/41-75
за позовом кооперативу "Кварц" по виробництву товарів народного споживання
до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Надія"
про визнання права власності
за участю представників сторін:
позивача - Доленко О.М., Хохлов В.О.,
відповідача - не з'явився,
апелянта - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
Рішенням господарського суду Волинської області від 08.02.2010 р. задоволено позов кооперативу "Кварц" по виробництву товарів народного споживання до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Надія»про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 159,1 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьку, вул. Героїв УПА, 86.
Своє рішення суд першої інстанції нормативно обґрунтував положеннями ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 128, ст. 224 Цивільного кодексу Української РСР та вказав, що 14.10.2009 року. Кооператив "Кварц" звернувся до СГВК "Надія", як до правонаступника колгоспу ім. Кірова, з проханням укласти договір, яким підтвердити факт купівлі-продажу приміщення школи №12 кооперативом "Луч-2" в колгоспі ім. Кірова та подальший перехід права власності на зазначене нежиле приміщення школи до кооперативу "Кварц". Судом прийнято до уваги те, що СВК "Надія" не заперечувало факту купівлі-продажу нежилого приміщення школи № 12 кооперативом "Луч-2", однак не могло підтвердити перехід права власності на вказане приміщення до кооперативу "Кварц". За вказаної обставини, застосувавши також положення ст. 147 ГК України, ст.316 ЦК України, суд першої інстанції позов задоволив повністю.
Апеляційна скарга на рішення подана ОСОБА_1, яка не брала участь у справі, однак вказує, що господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки. Вважає, що саме їй належить право власності на приміщення в м. Луцьку по вул. Героїв УПА,86 (колишня адреса АДРЕСА_1). На підтвердження цього посилається на акт приймання-передачі від 27.11.1991 р., відповідно до якого, при виході з кооперативу «Кварц»їй було передано 1/4 частину основних засобів та матеріалів, в тому числі й спірне приміщення по вул.Червоноармійській,86. Надала рішення та ухвали судів загальної юрисдикції у справах № 2-3958/08, № 2-22/09, № 2-1113/09, № 2-38/10, № 22ц-287/09 з яких вбачається, що на час прийняття оспорюваного рішення господарським судом Волинської області вирішувались різні спори про право власності на зазначене приміщення за позовами ОСОБА_1 до відповідачів Луцької міської ради, кооперативу "Кварц" та ОСОБА_4, а також за позовом ОСОБА_4 до Жидичинської сільської ради про визнання права власності на приміщення по АДРЕСА_1 (попередня адреса АДРЕСА_1).
Кооператив "Кварц" подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області - без змін. Заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки вважає право власності ОСОБА_1 на спірне приміщення недоведеним.
Представники позивача та апелянта підтримали свої доводи та заперечення, що викладені в позовній заяві та відзиві на неї.
Будучи належним чином повідомленим про місце, дату, час судового засідання, відповідач участь повноважного представника під час розгляду справи в апеляційному суді не забезпечив, про поважність причин неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а тому з урахуванням положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення господарського суду Волинської області від 08.02.2010 року підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі. При цьому суд виходив із наступного.
Як слідує із змісту ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог дотримано не було.
Визнаючи право власності за кооперативом «Кварц»на нежитлове приміщення "А1", що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 159,1 кв.м., суд першої інстанції встановив те, що між колгоспом ім. Кірова с. Жидичин Ківерцівського району та кооперативом "Луч-2" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення школи № 12 по АДРЕСА_1. 5 червня 1989 року протоколом зборів учасників кооперативу "Луч-2" прийнято рішення про ліквідацію кооперативу, в результаті чого та розподілу майна вказане нежиле приміщення школи перейшло у власність ОСОБА_4, який передав його, як пайовий внесок кооперативу «Кварц»для подальшого використання у виробничій діяльності. Рішенням зборів кооперативу «Кварц»від 17.10.2009 року пайовий внесок ОСОБА_4 в якості нежилого приміщення прийнятий у власність кооперативу й вказане приміщення поставлене на баланс.
Проте, згідно ч.1 ст.317 ЦК України зміст права власності складають право володіння, користування та розпорядження майном, а за змістом ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним й ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.
Як зазначено в ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Отже, позивачу слід було довести суду, що відповідач, як особа, яка здійснила відчуження нежитлового приміщення вчинила будь-які дії щодо порушення, невизнання чи оспорювання його права власності, у зв'язку з чим таке право й підлягало б захисту судом.
Таким чином, задовольняючи даний позов, за відсутності будь-яких доказів у підтвердження наявності матеріально-правового спору щодо права власності на вказане нежитлове приміщення між сторонами, відсутності доказів у підтвердження сумніву, невизнання такого права з боку відповідача, за відсутності будь-яких доказів у підтвердження переходу права власності на приміщення безпосередньо від СГВК "Надія", як правонаступника КСП ім. Кірова до кооперативу «Кварц», тобто фактично за відсутності доказів існування між такими сторонами спірних правовідносин, суд першої інстанції безпідставно визнав порушеним, невизнаним чи оспорюваним право власності позивача на нежитлове приміщення.
Окрім того, судом першої інстанції не було прийнято до уваги й те, що згідно з актом прийому-передачі від 27.11.1991 року, ОСОБА_1 у зв'язку з її виходом із членів кооперативу "Кварц" в якості компенсації її частки у статутному фонді, було передано спірне приміщення й будь-яким судовим рішенням, яке б набрало законної сили не було визнано недійсним такий правочин.
Вказана обставина послужила підставою для звернення ОСОБА_1 до Ківерцівського районного суду Волинської області з позовом до кооперативу "Кварц" про визнання права власності на спірне нежиле приміщення. Рішення за результатом розгляду даного спору на даний час не існує (справа № 2-274/11).
Посилання позивача на порушення кримінальної справи по факту підробки вказаного акту прийому-передачі не впливає на дійсність такого документу, оскільки доказів існування вироку суду про визнання винною та засудження будь-якої особи за таку підробку сторонами та апелянтом надано не було.
Отже, в даних правовідносинах право власності на приміщення фактично оспорюється ОСОБА_1, як фізичною особою, до якої при поданні позову про визнання права власності також слід було звертатись із такими вимогами матеріально-правового характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Отже, на підставі ч. 1 ст. 24 ГПК України, ОСОБА_1 підлягає залученню до участі у даній справі як інший відповідач.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
За вказаних обставин дана справа за суб'єктним складом учасників спірних правовідносин не підлягає вирішенню в господарських судах України.
На вказані обставини господарський суд першої інстанції уваги не звернув, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з припиненням провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Як вбачається, місцевим господарським судом не було проведено повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, не надано належну оцінку доказам, наданим позивачем в підтвердження позовних вимог; і як наслідок, висновки, викладені в рішенні господарського суду, не відповідають обставинам справи, що, в свою чергу, у відповідності до п.3 ч.1 ст.104 ГПК України є підставою для скасування такого рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.101, п.1 ст.103, ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
Залучити до участі у справі № 7/41-75 в якості іншого відповідача ОСОБА_1.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення господарського суду Волинської області від 08.02.2010 року у справі № 7/41-75 скасувати.
Провадження у справі № 7/41-75 припинити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.
01-12/12855/11