Категорія №8.2.1
Іменем України
26 серпня 2011 року Справа № 2а-6433/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - фінансовий директор
ОСОБА_1 (довіреність від 10.08.2011 б/н)
ОСОБА_2 (довіреність від 20.07.2011 б/н)
від відповідача - державний податковий інспектор юридичного відділу
ОСОБА_3 (довіреність від 04.01.2011 № 1/10)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш»
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-6433/11/1270 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року № 0000652310 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград», за результатами якої складено акт від 24 червня 2011 року № 419/23/24197906. Перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит у сумі 21833,00 грн., у тому числі за серпень 2010 року в сумі 21833,00 грн., та пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 9996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), згідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, угоди товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» є нікчемними.
15 липня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» отримало податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року № 0000652310, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «податок на додану вартість» в сумі 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями).
На думку позивача, податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року № 0000652310 прийняте безпідставно, незаконно та підлягає скасуванню з таких підстав.
По-перше, факт взаєморозрахунків товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» підтверджується рухом грошових коштів на розрахункових рахунках підприємств. Всі податкові накладні за вказаними господарськими операціями було відображено у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним, відображеним товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» у рядку 10.1 податкових декларацій за перевірений період. Тобто, позивач при здійсненні фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» діяло у чіткому дотриманні Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704.
По-друге, Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську при проведенні перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» ставить факт повноти та сплати позивачем до бюджету певних сум податків в залежність від стану податкового обліку його контрагента - товариства з обмеженою відповідальністю «Востокстройград». Позивач не має ніякого відношення до стану податкового обліку товариства з обмеженою відповідальністю «Востокстройград», а тим більше до фінансово-господарської діяльності та стану податкового обліку товариства з обмеженою відповідальністю «Е-Восток Україна», оскільки законодавством не передбачено як умову сплати цих сум до бюджету його контрагентами. В акті перевірки не зафіксовано порушень чинного законодавства щодо оформлення зазначених фінансово-господарських операцій з боку сторін за договором та невідображено наявності прямих доказів тих обставин, що ставлять під сумнів реальність виконання сторонами цього договору. Отже, сам по собі факт невиконання чи неналежного виконання свого обов'язку контрагентів позивача за ланцюгом постачання не є підставою для висновків про безтоварність проведених операцій, нікчемність правочинів та необґрунтованість включення до податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку за перевірений період.
По-третє, посилаючись на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську визнає правочин між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» та товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» нікчемним, однак діюче законодавство не дає органам податкової служби право робити висновки, які належать виключно до компетенції суду.
По-четверте, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року № 0000652310 містить невірні данні щодо суми податку на додану вартість, яку, на думку відповідача, позивач має сплатити за результатами перевірки. Згідно висновків акта перевірки Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську встановлено завищення товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 21833,00 грн., проте у податковому повідомленні-рішенні вказана інша сума, а саме - 28301,00 грн. Тобто, донарахована сума податку на додану вартість не відповідає сумі, на яку встановлено заниження податкового кредиту з податку на додану вартість під час перевірки. З огляду на це сума штрафних (фінансових) санкцій - 7075,25 грн. також визначена невірно, оскільки такі санкції розраховуються у відповідних відсотках до суми основного платежу.
З огляду на викладене, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення має бути визнаним протиправним та скасоване.
У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську адміністративний позов не визнала, про що подала суду заперечення проти позову від 11 серпня 2011 року № 40732/10 (арк. справи 88-90). В запереченнях проти адміністративного позову відповідач у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав.
Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську на підставі наказу від 09 червня 2011 року № 1090 проведена невиїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград», за результатами якої складено акт від 24 червня 2011 року № 419/23/24197906. Перевіркою встановлено, що за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року основним контрагентом - постачальником товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» було товариство з обмеженою відповідальністю «Востокстройград», розрахунки за придбані послуги здійснено в безготівковій формі: платіжним дорученням від 31 серпня 2010 року № 378 у сумі 131000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» знаходиться на обліку у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську. Аналізом матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших наявних документів встановлено, що у перевіряємому періоді підприємство декларувало доходи, отримані від продажу товарів, у тому числі за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмір 2167445,00 грн., в тому числі за серпень 2010 року у сумі 1922145,65 грн. від контрагента-постачальника товариства з обмеженою відповідальністю «Е-Восток Україна», якому на підставі акта від 05 травня 2010 року № 173/1/15-7 анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. В той же час, за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел встановлено відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність підприємства за юридичною адресою, невиконання обов'язків зі сплати податкових обов'язків, все це товариство з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» могло би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності - придбання та продаж товарів. Таким чином, на думку відповідача, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград».
Враховуючи вищевикладене, Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську вважає правомірним оскаржуване податкове-повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року № 0000652310, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 35376,25 грн.
У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов від 11 серпня 2011 року № 40732/10.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» (ідентифікаційний код 24197906) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 29 жовтня 1996 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 488252 (арк. справи 27).
На податковому обліку товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» перебуває у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків від 18 листопада 2003 року № 677 (арк. справи 57).
У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 241979012364, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17 листопада 2003 року № 17316205 (арк. справи 58).
З 10 червня 2011 року по 17 червня 2011 року Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» (код за ЄДРПОУ 24197906) з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» (код за ЄДРПОУ 35554352) за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року, за результатами якої складено акт від 24 червня 2010 року № 419/23/24197906 (арк. справи 12-26).
Згідно висновків акта від 24 червня 2010 року № 419/23/24197906 перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 21833,00 грн., у тому числі за серпень 2010 року в сумі 21833,00 грн. (арк. справи 25).
Висновок про завищення товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» податкового кредиту за серпень 2010 року в сумі 21833,00 грн. вмотивований укладанням нікчемного правочину з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград».
На підставі акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 24 червня 2010 року № 419/23/24197906 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 13 липня 2011 року № 0000652310 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (арк. справи 10).
За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 13 липня 2011 року № 0000652310 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), є протиправним з огляду на нижчевикладене.
На час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:
- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);
- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);
- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то у відповідності із підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що 27 серпня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» та товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» укладено договір № 32 на постачання металопрокату (арк. справи 73).
На виконання умов договору від 27 серпня 2010 року № 32 в межах спірного періоду товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» поставлено металопрокат на суму 131000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 21833,33 грн., що підтверджується податковою накладною від 31 серпня 2010 року № 310823 та видатковою накладною від 04 жовтня 2010 року № 041016 (арк. справи 74, 77).
Поставлений металопрокат на суму 131000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 21833,33 грн., оплачений товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» 31 серпня 2010 року в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача (арк. справи 75).
Податкова накладна від 31 серпня 2010 року № 310823 включена товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2010 року (арк. справи 108-114).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року до складу податкового кредиту серпня 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» включено податок на додану вартість в сумі 21833,33 грн. по господарським операціям із товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» (арк. справи 59-62, 63-64).
Таким чином, позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у серпні 2010 року по господарським операціям із товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» сформований із дотриманням вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Товарність господарських операцій товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» із товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» за договором від 27 серпня 2010 року № 32 на постачання металопрокату знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.
Зокрема, товарність операцій за договором від 27 серпня 2010 року № 32 на постачання металопрокату підтверджується податковою накладною від 31 серпня 2010 року № 310823, видатковою накладною від 04 жовтня 2010 року № 041016, договором від 12 серпня 2010 року № 12/08-10/29 купівлі-продажу продукції, відповідно до якого позивач перепродав державному відкритому акціонерному товариству Шахта «Білоріченська» дочірнє підприємство державної холдингової компанії «Луганськвугілля» отриманий від товариства з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» за договором від 27 серпня 2010 року № 32 металопрокат та видатковою накладною від 16 грудня 2010 року № РН-0000019 (арк. справи 74, 77, 79-81, 82, 83).
Посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на те, що контрагент позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Востокстройград», та контрагент контрагента позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Е-Восток Україна», не знаходяться за юридичною адресою та не виконують своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, суд відхиляє через те, що порушення Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» контрагентом позивача та контрагентом контрагента позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагента позивача та контрагента контрагента позивача і не може впливати на право позивача на включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Висновок відповідача щодо нікчемності укладеного договору ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.
Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладеного позивачем договору з товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» безпідставними з огляду на таке.
Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Договір між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Востокстройград» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.
02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.
Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».
Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.
Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.
Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.
Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.
Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.
Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.
Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.
В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.
Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.
Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.
Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.
Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.
Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.
Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.
З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання металопрокату з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит у серпні 2010 року, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд вважає за необхідне зазначити, що визнання правового акта індивідуальної дії протиправним та скасування правового акта індивідуальної дії є різними способами захисту порушеного права, які не можуть бути застосовані одночасно, з огляду на таке.
Визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Скасування ж акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час прийняття рішення про скасування незаконного рішення суб'єкта владних повноважень має право визначити, з якого моменту відповідне рішення втрачає чинність.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин порівняно з відвернутою.
З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача - визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта - повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що у даній адміністративній справі податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 13 липня 2011 року № 0000652310 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), підлягає визнанню протиправним, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає фактичним обставинам справи, відновлює порушене право позивача і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 26 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 31 серпня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.
Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 13 липня 2011 року № 0000652310 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» (ідентифікаційний код 24197906) суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 35376,25 грн., у тому числі 28301,00 грн. - за основним платежем, 7075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» (ідентифікаційний код 24197906, місцезнаходження: 91056, м. Луганськ, вул. В. П'ятьоркіна, буд. 8) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 31 серпня 2011 року.
СуддяТ.І. Чернявська