Категорія №10.1
Іменем України
10 серпня 2011 року Справа № 2а-5918/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - головний спеціаліст-юрисконсульт
ОСОБА_1 (довіреність від 18.01.2011 № 472/01-08)
від відповідача - головний спеціаліст юридичного відділу
ОСОБА_2 (довіреність від 14.01.2011 № 3)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області
до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області
про зобов'язання прийняти до заліку та стягнення понесених витрат,
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-5918/11/1270 за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області, в якому позивач просить:
- зобов'язати відповідача прийняти до заліку витрати, пов'язані з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, дружині, якій на момент загибелі потерпілого не виповнилося 55 років, за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2011 року в сумі 29714,84 грн.;
- стягнути з відповідача витрати, пов'язані з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, дружині, якій на момент загибелі потерпілого не виповнилося 55 років, за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2011 року в сумі 29714,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області необґрунтовано відмовляється прийняти зазначені витрати до відшкодування у той час, як відшкодовування вказаних витрат передбачено Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення проти позову від 09 серпня 2011 року № 06/3575 (арк. справи 103-104). В запереченнях проти позову відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач послався на таке.
Статтею 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» конкретно встановлено вид страхових виплат у разі настання страхового випадку. Серед переліку таких виплат є пенсія у зв'язку із втратою годувальника. Такої страхової виплати як «пенсія у зв'язку із втратою годувальника дружині, якій на момент загибелі потерпілого не виповнилось 55 років» чинним законодавством не передбачено. Так, стаття 33 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відносить жінок, які досягли 55 років, до статусу непрацездатних осіб, однак виповнення жінці 55 років не свідчить про те, що вона має статус утриманця.
Відповідач зазначив, що згідно із статтею 33 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат та одноразової допомоги на утриманця мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Відповідно до статті 75 Сімейного кодексу України один з подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. Позивач не перевірив доходи дружин померлих згідно до Закону України «Про Державний бюджет України», тобто не перевірив прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Крім того, згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Таким чином, у позивача не було правових підстав для призначення виплат на утриманця.
Статтею 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України по співпрацюванню з фондами інших видів соціального страхування, спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні конкретних заходів. Позивач не звертався до відповідача стосовно спільного вирішення зазначеного питання. Всупереч пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» позивач самостійно взяв на себе обов'язок по відшкодуванню витрат, зазначених у позові. Позивач самостійно надав статус утриманця дружинам, яким на момент загибелі потерпілих не виповнилося 55 років. Позивач не перевірив доходи як дружин, так і померлих, не перевірив той факт, чи дійсно дружини знаходились на утриманні померлих, без усяких на те доказів проводив виплати по втраті годувальника. Частиною другою статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. Між тим, коли застраховані особи зверталися до позивача, він повинен був скористуватися правом, передбаченим пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (тобто звернутися до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та спільно вирішити зазначене питання). Таким правом позивач не скористався, а навпаки добровільно, за власною ініціативою сплачував вказані виплати.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях від 09 серпня 2011 року № 06/3575.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області передало до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області списки осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період січень-травень 2011 року, з яких відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області не прийнято до заліку, зокрема, пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, виплачені 8 особам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (арк. справи 18- 26).
Згідно таблиць розбіжностей за січень-травень 2011 не прийнято до заліку пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, виплачені 8 особам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, за січень 2011 року в сумі 5903,18 грн., за лютий 2010 року в сумі 5903,18 грн., за березень 2011 року в сумі 5903,18 грн., за квітень 2011 року в сумі 6002,65 грн., за травень 2011 року в сумі 6002,65 грн., всього в сумі 29714,84 грн. (арк. справи 12-16).
Сторонами не заперечуються суми витрат, понесених управлінням Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області, заявлені до відшкодування в даному адміністративному позові. Спір між сторонами виник з приводу наявності обов'язку у відповідача відшкодовувати понесені позивачем витрати на виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, 8 особам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України.
Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Зі змісту частини 4 статті 26 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частини 2 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вбачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.
Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
У статті 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Так, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону.
Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
У відповідності із пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
З матеріалів справи вбачається, що у січні-травні 2011 року пенсія по втраті годувальника сплачена ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_11 (арк. справи 54-58), ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_13 (арк. справи 59-62), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у зв'язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_14 (арк. справи 68-76), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_15, який помер в наслідок професійного захворювання, зв'язок з яким підтверджено висновком профпаталогічної МСЕК (арк. справи 77-82), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, у зв'язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_16 (арк. справи 83-87), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, у зв'язку зі смертю в наслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_17 (арк. справи 88-92), ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, у зв'язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_18 (арк. справи 93-96) та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, у зв'язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві її чоловіка ОСОБА_19 (арк. справи 97-102).
Факт призначення зазначеним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не оспорюється.
Спірним у даній справі є відшкодування відповідачем позивачу витрат по виплаті зазначеним особам пенсії по втраті годувальника, оскільки вказані особи на момент смерті годувальника - чоловіка були працездатними. Саме це і стало підставою для неприйняття відповідачем до заліку сум пенсій, сплачених вказаним особам. Інших підстав для відмови у прийнятті до заліку сум пенсій сплачених вказаним особам відповідачем не наведено у таблицях розбіжностей за спірний період та не надано під час розгляду даної справи судом. Однак, з вказаною позицією суд не може погодитись, так як на час здійснення виплати пенсії у січні-травні 2011 року всі вищезазначені пенсіонери досягли пенсійного віку.
Статтею 36 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а також діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Статтею 33 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є:
1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;
2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;
3) інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;
4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;
5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.
Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.
Враховуючи, що спеціальним законом, який регулює питання призначення та виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника є Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким в частині 2 статті 36 закріплено, що батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування, суд вважає правомірними дії позивача щодо призначення жінкам після досягнення ними 55 річного віку, чоловіки яких померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Оскільки статтею 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, передбачено обов'язок відповідача відшкодувати позивачу сплачені ним пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, факт понесення цих витрат і їх розмір сторонами у справі не оспорюється, а відповідач не наділений правом ревізувати на свій розсуд рішення позивача про призначення вказаного виду пенсії, суд дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2011 року в сумі 29714,84 грн.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти до заліку витрати, пов'язані з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2011 року в сумі 29714,84 грн., суд вважає за необхідне зазначити, що обраний позивачем у цій частині спосіб захисту (відновлення) порушеного права є таким, що не відповідає змісту прав управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області щодо відшкодування понесених ним витрат, оскільки у разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийняти до відшкодування понесені Пенсійним фондом України витрати, пов'язані з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (прийняти до заліку та підписати акт звірки), в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватися вимоги про стягнення витрат, а не вимоги про зобов'язання прийняти їх до заліку та підписати акт звірки (зазначену правову позицію неодноразово висловлювала Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 20 березня 2007 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом управління Пенсійного фонду України у Великобагачанському районі Полтавської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Великобагачанському та Решетилівському районах Полтавської області про зобов'язання прийняти до заліку та відшкодування суми та в постанові від 30 вересня 2008 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Яворівському районі Львівської області про спонукання до вчинення дій).
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, а статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 10 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 15 серпня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області про зобов'язання прийняти до заліку та стягнення понесених витрат задовольнити частково.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні та Краснодонському районі Луганської області (ідентифікаційний код 25926845, місцезнаходження: 94404, Луганська область, м. Краснодон, вул. Красних Шахтарів, буд. 18) на користь управління Пенсійного фонду України в Краснодонському районі Луганської області (ідентифікаційний код 21792502, місцезнаходження: 94407, Луганська область, м. Краснодон, вул. Артема, буд. 15) витрати, пов'язані з виплатою пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 01 січня 2011 року по 01 червня 2011 року в сумі 29714,84 грн. (двадцять дев'ять тисяч сімсот чотирнадцять гривень вісімдесят чотири копійки).
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 15 серпня 2011 року.
СуддяТ.І. Чернявська