Категорія №12.3
Іменем України
12 серпня 2011 року Справа № 2а-6024/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
ОСОБА_2 (довіреність від 21.07.2011 реєстр. № 421)
від І-го відповідача - головний спеціаліст сектору правової роботи
ОСОБА_3 (довіреність від 21.07.2011 № 16-5/1051)
від ІІ-го відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області,
Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини
про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 липня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-6024/11/1270 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області, в якому позивач просить:
- визнати незаконними дії відповідача про звільнення позивача відповідно до наказу від 05 липня 2011 року № 45;
- поновити позивача на посаді виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 177,74 грн. та 7000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він з 06 вересня 2010 року прийнятий виконуючим обов'язки начальника лікарні - державним інспектором ветеринарної медицини Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини. Відповідно до наказу від 05 липня 2011 року № 45 виконуючого обов'язки начальника Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України. Зі своїм звільненням позивач категорично не згодний з таких підстав.
По-перше, пункт 1 статті 41 Кодексу законів про працю України передбачає, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами. Одноразового грубого порушення позивачем не було допущено. За весь час роботи на посаді позивач не отримував доган чи будь-яких інших дисциплінарних стягнень.
По-друге, відповідно до наказу від 05 липня 2011 року № 45 підставою для звільнення позивача є рішення № 1 засідання колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 17 травня 2011 року. Позивач вказав у позові, що йому не відомо, щоб 17 травня 2011 року на засіданні колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області 17 травня 2011 року приймалось декілька рішень. 17 травня 2011 року на засіданні колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області було прийнято рішення № 2, в якому в пункті 10 йде мова про звільнення позивача, однак в рішенні не конкретизовано, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків. Так, відповідно до рішення № 2 колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області начебто було встановлено цілий ряд порушень фінансової дисципліни, які викриті контрольно-ревізійним управлінням області при перевірці структурних підрозділів ветеринарної медицини за 2009 рік та перше півріччя 2010 року, частка яких не усунута до теперішнього часу. Саме це й стало підставою для звільнення позивача, з чим позивач категорично не згодний, оскільки на цій посаді він працює з 06 вересня 2010 року, тобто за цей час перевірки контрольно-ревізійним управлінням області не проводились та відповідно не встановлено ніяких порушень фінансової дисципліни та порушення позивачем трудових обов'язків. Позивач просив звернути увагу на ту обставину, що порушення було допущено не ним, а попереднім керівником, а він в свій час вже ліквідовував наслідки управлінських помилок свого попередника.
З посиланням на Положення про Головне управління ветеринарної медицини в Луганській області позивач зазначив, що рішення, прийняті на засіданні колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області, носять рекомендаційний характер та фактично не можуть бути підставою для звільнення. Також згідно з Положенням термін дії такого рішення не перевищує одного місяця. З незрозумілих підстав звільнення було здійснено 05 липня 2011 року, тобто після спливу одного місяцю та 20 днів.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить поновити його на посаді виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини та у зв'язку з незаконним звільненням стягнути з відповідача компенсацію за час вимушеного прогулу. У зв'язку з тим, що діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилась в порушенні його законних прав з боку відповідача, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та докладанню додаткових зусиль для організації свого життя, позивач просить відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінив у 7000,00 грн.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові, просили задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Головне управління ветеринарної медицини в Луганській області проти адміністративного позову заперечувало. Правом подати суду письмові заперечення проти позову не скористалось. Заперечуючи проти адміністративного позову, представники Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області послались на таке.
Наказом Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 05 липня 2011 року № 45 позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, яке полягало у відмові в.о. начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 24 березня 2011 року в наданні документів для перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності в Луганській міській державній лікарні ветеринарної медицини, що підтверджується актом від 24 березня 2011 року про відмову в.о. начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 надати документи для перевірки та письмовими поясненнями в.о. головного бухгалтера Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_4 від 24 березня 2011 року про ненадання документів для перевірки. Оскільки позивач з 30 березня 2011 року по 04 липня 2011 року знаходився у відпустці та на лікарняному, його звільнення відбулось 05 липня 2011 року після виходу на роботу.
Ухвалою від 22 липня 2011 року до участі у справі другим відповідачем залучено Луганську міську державну лікарню ветеринарної медицини (арк. справи 60-61). Луганська міська державна лікарня ветеринарної медицини правом подати суду письмові заперечення проти позову не скористалась. У судовому засіданні, що відбулось 04 серпня 2011 року, представник Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини адміністративний позов не визнав з тих же самих підстав, що і Головне управління ветеринарної медицини в Луганській області.
У судове засідання, що відбулось 12 серпня 2011 року, представник Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини не прибув, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк. справи 90, 91, 97), причини неприбуття у судове засідання не повідомив.
Згідно із частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи строки розгляду та вирішення адміністративних справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановлені частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у відповідності із частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив провести судовий розгляд справи за відсутністю представника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини. Крім того, при вирішенні питання щодо здійснення судового розгляду справи за відсутністю представника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини судом враховано той факт, що Луганська міська державна лікарня ветеринарної медицини є юридичною особою, представляти інтереси якої може її керівник та/або будь-яка інша фізична особа, якій на представництво інтересів може бути видана довіреність за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчена печаткою цього підприємства.
Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».
Згідно з вимогами статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Законодавець врегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами та можливістю застосування загального кодифікованого нормативного акта - Кодексу законів про працю України.
Приймаючи до уваги звільнення позивача з публічної служби з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, питання щодо правомірності його звільнення необхідно вирішувати з урахуванням норм зазначеного нормативного акта.
Статтею 41 Кодексу законів про працю України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов
Згідно з пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.
Відповідно до пункту 7 Положення про Луганську міську державну лікарню ветеринарної медицини лікарню очолює начальник, який за посадою є державним інспектором ветеринарної медицини. Начальник призначається і звільняється з посади начальником головного управління ветеринарної медицини в Луганській області (арк. справи 16-18).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, ОСОБА_1 має одинадцятий ранг державного службовця, згідно наказу Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 06 вересня 2010 року № 47-к в порядку переведення з посади начальника управління ветеринарної медицини в м. Луганську 06 вересня 2010 року прийнятий виконуючим обов'язки начальника лікарні - державним інспектором ветеринарної медицини Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини (арк. справи 9-12).
Наказом Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 05 липня 2011 року № 45 ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (арк. справи 19).
З наказу Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 05 липня 2011 року № 45 вбачається, що звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України відбулось на виконання рішення засідання колегії Державного комітету ветеринарної медицини України від 14 квітня 2011 року (протокол № 1 пункт 8) у відповідності до рішення № 1 засідання колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 17 травня 2011 року (арк. справи 19).
Відповідно до витягу з протоколу № 1 від 14 квітня 2011 року засідання колегії Державного комітету ветеринарної медицини України порядок денний - про стан фінансово-бюджетної дисципліни в системі Держкомветмедицини за результатами перевірок, проведених Рахунковою палатою України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України та Держкомветмедицини. При цьому, у протоколі висвітлюються питання про стан фінансово-бюджетної дисципліни в системі Держкомветмедицини за результатами перевірок, проведених Рахунковою палатою України, Головним контрольно-ревізійним управлінням України та Держкомветмедицини за 2009 рік, І півріччя 2010 року та 9 місяців 2010 року. За результатами засідання колегія Державного комітету ветеринарної медицини України у пункті № 8 вирішила «Головному управлінню ветеринарної медицини в Луганській області ОСОБА_8 розглянути питання щодо доцільності перебування на займаних посадах, у тому числі виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1, яким не забезпечено організацію та ведення належного бухгалтерського обліку, допущено факти порушення законодавства з фінансових питань» (арк. справи 77-82).
Згідно з рішенням засідання колегії Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 17 травня 2011 року № 1 колегія у пункті № 9 вирішила «вжити необхідні заходи по звільненню з роботи у тому числі начальника Луганської міської лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_6, відповідного укріплення цих ланок роботи, та усунення недоліків у їх роботі» (арк. справи 69-71).
Таким чином, підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади згідно з протоколом № 1 від 14 квітня 2011 року засідання колегії Державного комітету ветеринарної медицини України є незабезпечення ним організації та ведення належного бухгалтерського обліку, допущення фактів порушення законодавства з фінансових питань у 2009 році, І півріччі 2010 року та 9 місяцях 2010 року.
В ході судового розгляду справи представник Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області ОСОБА_7 на питання суду щодо підтвердження обставин незабезпечення ОСОБА_1 організації та ведення належного бухгалтерського обліку, допущення фактів порушення законодавства з фінансових питань відповів, що такі відомості у Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області відсутні.
Таким чином, під час судового розгляду справи відповідач не довів суду жодними належними та допустимими доказами наявність обставин, зазначених в протоколі № 1 від 14 квітня 2011 року засідання колегії Державного комітету ветеринарної медицини України, що стали підставою для звільнення позивача із займаної посади - незабезпечення організації та ведення належного бухгалтерського обліку, допущення фактів порушення законодавства з фінансових питань.
Оскільки ОСОБА_1 прийнятий на посаду начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини з 06 червня 2010 року, цілком логічним є те, що позивач жодним чином не міг припустити таких порушень, як незабезпечення організації та ведення належного бухгалтерського обліку, допущення фактів порушення законодавства з фінансових питань, що мали місце у 2009 році, І півріччі 2010 року та 9 місяцях 2010 року.
Твердження представника Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області ОСОБА_7, що підставою для звільнення позивача із займаної посади була відмова в.о. начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 24 березня 2011 року в наданні документів для перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності в Луганській міській державній лікарні ветеринарної медицини, суд відхиляє за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки в протоколі № 1 від 14 квітня 2011 року засідання колегії Державного комітету ветеринарної медицини України, на виконання якого Головним управлінням ветеринарної медицини в Луганській області видано наказ від 05 липня 2011 року № 45 про звільнення ОСОБА_1, чітко визначено - «розглянути питання щодо доцільності перебування на займаних посадах, у тому числі виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1, яким не забезпечено організацію та ведення належного бухгалтерського обліку, допущено факти порушення законодавства з фінансових питань». Відмова ОСОБА_1 24 березня 2011 року в наданні документів для перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності в Луганській міській державній лікарні ветеринарної медицини не визначена як підстава для розгляду питання щодо доцільності перебування ОСОБА_1 на займаній посаді. Про зазначені обставини згадано в описовій частині протоколу № 1 від 14 квітня 2011 року засідання колегії Державного комітету ветеринарної медицини України як констатація факту і не більше.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулось без законної підстави.
Позовні вимоги про визнання незаконними дій Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області про звільнення позивача відповідно до наказу від 05 липня 2011 року № 45 залишаються судом без задоволення з таких підстав.
Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії - наказ про звільнення. Саме він має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, у відповідності із частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та скасувати наказ Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 05 липня 2011 року № 45 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При вирішенні питання про поновлення на роботі та проведення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує, що час вимушеного прогулу позивача починається з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 06 липня 2011 року, та закінчується днем прийняття судового рішення - 12 серпня 2011 року.
Вирішуючи питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно довідки Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 04 серпня 2011 року за № 58 (арк. справи 68) заробітна плата ОСОБА_1 за два повних послідовних безперервних місяця роботи перед звільненням - листопад-грудень 2010 року складає 8374,45 грн. (3377,78 грн. за листопад та 4996,58 грн. за грудень). Кількість робочих днів за листопад та грудень 2010 року складає 45. Середньоденна заробітна плата складає 186,10 грн. (8374,45 грн. : 45 днів = 186,10 грн.). Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з дня звільнення з 06 липня 2011 року по день поновлення на роботі (прийняття судом рішення) 12 серпня 2011 року включно становить 28 днів.
Таким чином, заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу має складати: 28 робочих днів за час вимушеного прогулу помножені на середньоденну заробітну плату в сумі 186,10 грн. дорівнює 5210,80 грн. Саме ця сума з урахуванням необхідних відрахувань підлягає стягненню з відповідача.
Як передбачено частиною 5 статті 235 Кодексу законів про працю України, пунктами 2 та 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України закріплено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди здійснюється працівнику у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків та потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не надано суду жодних доказів спричинення відповідачем моральної шкоди, а також не надано обґрунтування розміру моральної шкоди саме у сумі 7000,00 грн.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди у сумі 7000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 12 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 17 серпня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69, 70, 71, 72, 87, 94, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області, Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Скасувати наказ Головного управління ветеринарної медицини в Луганській області від 05 липня 2011 року № 45 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини.
Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини з 06 липня 2011 року.
Стягнути з Луганської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2011 року по 12 серпня 2011 року в сумі 5210,80 грн. (п'ять тисяч двісті десять гривень вісімдесят копійок) з урахуванням належних відрахувань.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 17 серпня 2011 року.
СуддяТ.І. Чернявська