22 серпня 2011 р. Справа № 34619/10
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дітям війни,
03 серпня 2010 року зазначені особи звернулися до суду з адміністративними позовами, об'єднаними в одне провадження, у яких просили зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області (далі - УПФ України в Міжгірському районі) нарахувати та виплатити їм недоплачене за період з січня 2007 року по червень 2010 року підвищення до пенсії, як дітям війни, у розмірі 5764,32 грн. кожному з урахуванням 20% надбавки за проживання у гірському населеному пункті.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2010 року вказаний позов задоволено частково та зобов'язано УПФ України в Міжгірському районі провести нарахування і виплату позивачам передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з врахуванням положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та раніше виплачених сум, за період: позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - з 01 січня по 31 грудня 2009 року та 01 січня по 30 червня 2010 року; позивачам ОСОБА_2 - з 22 травня по 31 грудня 2008 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року та з 01 січня по 30 червня 2010 року; решті позивачів - з 03 серпня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01 січня по 30 червня 2010 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Міжгірському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачів в повному обсязі, покликаючись на те, що вищезгадана постанова в частині задоволення позовних вимог не відповідає вимогам чинного законодавства і є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Просить врахувати, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України. Наполягає на застосуванні строку звернення до суду, вважаючи, що він пропущений позивачами без поважних причин.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Частково задовольняючи вимоги позивачів, суд виходив із того, що усі вони належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому мають право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з одночасним її збільшенням на 20 % відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, відмова УПФ України в Міжгірському районі у проведенні нарахування і виплати позивачам підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року є протиправною. При вирішенні справи застосуванню підлягає трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.
Безспірно встановлено, що позивачі є дітьми війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають право на підвищення виплачуваної їм пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком з одночасним його збільшенням на 20 % згідно із ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», як особам, що проживають на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Разом із тим, згідно із ч. 2 ст. 99 КАС України у редакції, що була чинною на час звернення позивачів до суду, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду адміністративного позову (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).
З матеріалів справи вбачається, що позивачі з адміністративними позовами звернулися до суду лише 03 серпня 2010 року, тобто з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду у частині позовних вимог про нарахування та виплату підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 02 лютого 2010 року.
Поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав позивачами не наведено.
При цьому колегія суддів вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин трирічного строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. На думку колегії суддів, ця норма не повинна розповсюджуватися на судові спори між органами пенсійного забезпечення, як суб'єктами владних повноважень, та пенсіонерами, які мають право на певні соціальні пільги, оскільки такі відносини за своєю сутністю є публічно-правовими. Тому в даному випадку слід застосовувати аналогію закону, а саме положення ст. 99 КАС України.
З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивачів за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів приходить до переконання, що їх позовні вимоги у частині зобов'язання УПФ України в Міжгірському районі провести нарахування та виплату спірної надбавки за період з 09 липня 2007 року по 02 лютого 2010 року слід залишити без розгляду.
Відтак вимоги позивачів про перерахунок пенсії підлягають задоволенню лише починаючи за період з 03 лютого по 30 червня 2010 року.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачів здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Міжгірському районі Закарпатської області, обов'язок щодо нарахування та виплати їм доплати до пенсії, як дітям війни, судом першої інстанції правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачів у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та до уваги колегією суддів не приймаються.
Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивачів судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області задовольнити частково.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2010 року у справі № 2-1460/10 у частині задоволення вимог позивачів скасувати і прийняти у цій частині нову постанову, якою такі позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області у нарахуванні та виплаті позивачам передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дітям війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 03 лютого по 30 червня 2010 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області з урахуванням вже проведених виплат здійснити нарахування та виплату позивачам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, як дітям війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, обчисленої виходячи з вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з 03 лютого по 30 червня 2010 року, з одночасним його збільшенням на 20 % згідно із ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Залишити без розгляду вимоги позивачів у частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області провести перерахунок їх пенсії згідно із вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 02 лютого 2010 року.
У іншій частині рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 вересня 2010 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Сапіга
Я.С.Попко