"22" серпня 2011 р. № 24194/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
Головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів Олендера І.Я., Старунського Д.М.,
при секретарі судового засідання Рибак О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернівці на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Денисівка» до Державної податкової інспекції в м. Чернівці про визнання частково нечинною податкової вимоги,-
В червні 2009 року позивач відкрите акціонерне товариство «Денисівка» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Чернівці, в якому просив першу податкову вимогу № 1/1319 від 6 листопада 2008 року в частині визначення плати за землю в розмірі 368783,45 грн. визнати нечинною.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року позов задоволено частково. Частково визнано нечинною першу податкову вимогу №1/1319 від 06 листопада 2008 року, надіслану Державною податковою інспекцією в м. Чернівці в частині241616,06 грн. податкового боргу по платі за землю. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Державна податкова інспекція в м. Чернівці подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Порушенням норм процесуального права вважає те, що суд першої інстанції не дав правової оцінки самій податковій вимозі, адже за своєю правовою природою оскаржувана податкова вимога відповідає приписам чинного законодавства. Також зазначає, що порушення господарським судом справи про банкрутство не може зовсім звільнити платника податків від виконання ним конституційного обов'язку щодо сплати податків, а розглядається лише як спосіб фінансового оздоровлення. Наслідком непогашення платником податків у визначені терміни узгодженої суми податкових зобов'язань є виникнення податкового боргу та застосування податковими органами заходів, спрямованих на забезпечення його стягнення. Закон № 2181-ІІІ, як спеціальний закон з питань оподаткування не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюється визначені Законом № 2343-Хіі процедури, а лише відносить до сфери дії законодавчого акту з питань банкрутства. Таким чином, податкові органи набувають усіх прав органу стягнення в процедурах банкрутства після припинення (завершення) провадження у справах про банкрутство такого боржника. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що оскаржувана перша податкова вимога є законною та правомірно.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 січня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Денисівка». Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14 лютого 2002 року введено процедуру санації боржника та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до цієї ухвали, мораторій поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24 травня 2005 року затверджено реєстр вимог кредиторів до відкритого акціонерного товариства «Денисівка». Процедуру санації припинено у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника відкритого акціонерного товариства «Денисівка» ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 27 жовтня 2008 року.
Державною податковою інспекцією у м. Чернівці надіслано позивачу першу податкову вимогу № 1/1319 від 06 листопада 2008 року, згідно якої сума податкового боргу за узгодженими податковими зобов'язаннями становила 437040,78 грн., в тому числі 3785,77 грн. по податку з власників транспортних засобів; 433255,01 грн. по земельному податку (433212,57 грн. основного платежу та 42,44 грн. нарахованої пені).
Зазначена перша податкова вимога оскаржувалася відкритим акціонерним товариством «Денисівка» в адміністративному порядку до Державної податкової інспекції у м. Чернівці, Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області та Державної податкової адміністрації України, проте скарги залишені без задоволення, а перша податкова вимога без змін.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про плату за землю» платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.
Разом з тим, відповідно до п.п.15.2.1. п.15.2. ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.
В силу норми пп. 4.4.1. п. 4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відтак, при наявному неоднозначному трактуванні різними законодавчими нормами граничного строку стягнення податкового боргу по платі за землю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, покликаючись на вищезазначений пп. 4.4.1. п. 4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» про необхідність застосування спеціальної норми закону з питань справляння плати за землю - ст.18 Закону України «Про плату за землю».
Відтак позивачем за два роки, які передували направленню першої податкової вимоги, тобто з 01.11.2006р. по 01.11.2008р. в податкових розрахунках земельного податку було визначено податкове зобов'язання по платі за землю в сумі 268927,51 грн. Таким чином, державною податковою інспекцією у м.Чернівці безпідставно включено до першої податкової вимоги № 1/1319 від 06 листопада 2008 року податковий борг по платі за землю у сумі 164285,06 грн. (433212,57 грн.-268927,51 грн.).
Твердження апелянта, що податкові органи набувають усіх прав органу стягнення у процедурах банкрутства лише після припинення (завершення) провадження у справі про банкрутство такого боржника, у зв'язку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Податковий борг по платі за землю, який був включений до першої податкової вимоги № 1/1319 від 06 листопада 2008 року, виник після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Положення ст. 12 зазначеного Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), стосуються вимог, зобов'язань, які охоплюються поняттям мораторію. Ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у ст. 1 Закону.
Мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.
Відтак, суд першої інстанції дійшоввірнрго висновку, про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.
Разом з тим, суд першої інстанції вірно встановив, що частина платіжних доручень зареєстровані банківською установою після 06 листопада 2008 року, тобто після дати надіслання першої податкової вимоги № 1/1319 від 06 листопада 2008 року, а саме: №970 від 24.11.2008р. на суму 117335 грн., призначення платежу - земельний податок за лютий - вересень 2008р.; 1058 від 26.12.2008р. на суму 5000 грн., призначення платежу - земельний податок за листопад 2008р.; № 13 від 24.12.2008р. на суму 11000 грн., призначення платежу - земельний податок за листопад 2008р.; № 1056 від 24.12.2008р. на суму 9000 грн., призначення платежу - земельний податок за листопад 2008р.; №37 від 13.11.2008р. на суму 24946 грн., призначення платежу - земельний податок за жовтень 2008р, на загальну суму 167281 грн. У зв'язку з цим, податковим органом з об'єктивних обставин не могло бути враховано зазначену суму сплати позивачем на момент надсилання першої податкової вимоги.
Таким чином, позивачем підтверджено сплату суми податкового боргу, із врахуванням зазначення призначення платежу у платіжних дорученнях, на загальну суму 77331 грн.
Відтак, Державною податковою інспекцією у м.Чернівці, також безпідставно включено до першої податкової вимоги № 1/1319 від 06 листопада 2008 року податковий борг по платі за землю у сумі 77331 грн.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що загальна сума безпідставно включеного відповідачем Державною податковою інспекцією у м.Чернівці податкового боргу ВАТ «Денисівка» по платі за землю до першої податкової вимоги № 1/1319 від 06 листопада 2008 року становить 241616,06 грн. (164285,06 грн. + 77331 грн.).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Чернівці залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2010 року у справі № 2а-54/10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя І.Я. Олендер
суддя Д.М. Старунський
Повний текст ухвали виготовлено 26.08.2011 р.