"22" серпня 2011 р. № 4254/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів: Олендера І.Я., Старунського Д.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,-
В листопаді 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області, в якому просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, зобов'язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену їй, як дитині війни державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп. та 2008 рік.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді щодо невиплати позивачу соціальної допомоги у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправною. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді провести нарахування і виплату з 06.11.2007 року по 31.12.2007 року включно, з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. включно ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням проведених виплат. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, та винести нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч.1 п.2 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних міркувань.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 - є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даного спору судом, мала право на підвищення виплачуваної їй УПФУ пенсії за віком.
Що стосується нарахування підвищення до пенсії за 2006 р., то п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 р., який набрав чинності 02.04.2006 р., п.17 ст.77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету не приймав жодних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року, не був визначений порядок проведення таких виплат, а також те, що зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, отже, підлягала виконанню, то на думку колегії суддів відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії за 2006 р.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», якими було зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними, втрачають чинність лише з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення. Таким чином, враховуючи норми ч. 2 ст. 152 Конституції України, відповідно до якої закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України № б-рп/2007 від 09.07.2007р. зворотної дії в часі не мас, і на період до 09 липня 2007 року не поширюється.
Рішенням Конституційного суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 р. нова редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, визнана неконституційною, а тому з 22.05.2008 р. почала діяти колишня редакція ст.6 вищенаведеного Закону. Таким чином з 22.05.2008 р. позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дітям війни підлягають до задоволення.
У відповідності до ст.ст.99, 100 КАС України в редакції до 07.07.2010 р. для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції вірно враховано, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, оскільки звернувся з позовом лише 06.11.2008 р., а відповідачем заявлено клопотання про застосування річного строку звернення до суду.
Оскільки стосовно ненарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.
Колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України та відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за 2006 рік і за період до 06.11.2007 р.
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання УПФУ провести нарахування та виплату на її користь підвищення до пенсії починаючи з 06.11.2007 р. до 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді, обов'язок щодо нарахування і виплати спірного підвищення правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року у справі № 2а-2978/08/0770 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя І.Я. Олендер
суддя Д.М. Старунський