16 серпня 2011 р. Справа № 9238/09/
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого Довгополова О.М.,
суддів: Глушка І.В., Гуляка В.В.,
при секретарі судового засідання Рибак О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції та Товариства з обмеженою відповідальністю «Саюр» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саюр» до Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
У листопаді 2008 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати нечинним прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 00211717/0 від 19.11.2008р., яким йому визначено податкове зобов'язання з доходів найманих працівників у сумі 57531,00 грн. (в т.ч. 19177,00 грн. за основним платежем та 38354,00 грн. штрафних санкцій). Вимоги обгрунтовані тим, що він не виступав податковим агентом при нарахуванні оподаткованого доходу на користь підприємця ОСОБА_1 за надані ним експедиційні послуги та на користь адвоката ОСОБА_2 за надані нею правові послуги, оскільки підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку та згідно чинного законодавства України звільнений від сплати податку з доходів фізичних осіб. Крім того, вважає, що штрафні (фінансові) санкції були безпідставно застосовані відповідачем згідно з п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-111 (далі - Закон №2181-111), відповідно до якого штрафні санкції за цією нормою закону накладаються за умови здійснення платником податків грошових виплат без попереднього нарахування та сплати податку, якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою виплати, та мотивує тим, що ніякі грошові виплати по угодах між підприємцем та адвокатом не проводились, нарахування та сплата податку з доходів фізичних осіб не є обов'язковою передумовою виплати доходу.
Згідно з уточненням позовних вимог позивач просив скасувати оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині визначення ТзОВ «Саюр» суми податкового зобов'язання, яким донараховано податок з доходів фізичних осіб за надані підприємцем ОСОБА_1 експедиційні послуги, а також в частині визначення всієї суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року позов задоволено частково: скасовано оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 38354,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанову суду оскаржили сторони.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову в частині зменшення податкових зобов'язань згідно податкового повідомлення рішення № 00211717/0 від 19.11.2008р. за основним платежем, тим самим зменшивши донарахування по податку з доходів фізичних осіб щодо взаємовідносин з підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.04.2008р. по 30.06.2008р. на суму 2700,00 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що він здійснює підприємницьку діяльність, оподатковуючи свої доходи єдиним податком, підтверджене свідоцтвом про сплату єдиного податку, та згідно з абзацом 1 ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не є платником податку на доходи фізичних осіб. Зазначив, що між ним та підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги. У свідоцтві про сплату єдиного податку підприємця ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 14.09.2007р. та серії НОМЕР_2 від 17.03.2008р. як один із видів діяльності є посередницькі послуги і саме даний вид діяльності надає право підприємцю ОСОБА_1 займатись експедиційними послугами.
Відповідач у своїй скарзі просить скасувати постанову, відмовивши у позові. Вважає, що судом неправильно застосовано положення п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-111 (далі - Закон №2181-111), оскільки застосуванню підлягав п.п. 17.1.3 цього пункту.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг колегією суддів враховано наступне.
За результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 30.06.2008р. встановлено порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8 та п.п.«а» п. 19.2 ст. 19 Закону №889-IV у зв'язку з тим, що позивачем, як податковим агентом, при виплаті оподатковуваного доходу на користь платників податку за виконані роботи не був утриманий та перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 19177,00 грн.
На підставі наведеного відповідачем складено акт перевірки №1242/23-20819825 від 07.11.2008 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2008 року №00211717/0, яким визначено податкове зобов'язання у сумі 57531,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 19177,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 38354,00 грн.
Погодившись із правильністю донарахування суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем, суд першої інстанції вважає безпідставним застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-111 замість п.п. 17.1.3 цього пункту.
З таким висновком суду щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Вирішуючи спір щодо правомірності визначення основного зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, судом першої інстанції правильно враховано, що у період надання позивачеві експедиційних послуг у свідоцтвах про сплату ОСОБА_1 єдиного податку був відсутній такий вид діяльності, тому дохід останнього повинен оподатковуватися за загальними правилами оподаткування.
Отже, невиконання позивачем, як податковим агентом, передбаченого п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» обов'язку з утримання за рахунок платника податку сум податку при нарахуванні (виплаті) оподатковуваного доходу, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону, є підставою для визначення податкового зобов'язання.
Відповідно до положень п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-111 у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).
При цьому згідно з п.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду (протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Аналіз наведених положень законів свідчить, що передумовою нарахування (виплати) доходу на користь платника податку є утримання податку від суми такого доходу та перерахування його до бюджету, тому застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181-111 є правомірним.
Наведене виключає можливість притягнення позивача до відповідальності на підставі п.п. 17.1.3 цього пункту.
Неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.
Отже, скарга позивача задоволенню не підлягає, а скарга відповідача - задовольняється.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202 п. 4, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Саюр» залишити без задоволення; апеляційну скаргу Ковельської міжрайонної державної податкової інспекції - задовольнити, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року у справі № 2-а-290/08 - скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: В.В. Гуляк
І.В. Глушко
Повний текст рішення виготовлено 18.08.2011 року.