01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.10.2011 № 6/151
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
при секретарі:
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1. - дов. №25/188 від 16.06.2011
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. №01-07/11 від 01.07.2011
від третьої особи-1: ОСОБА_3 - дов. б/н від 05.10.2009
від третьої особи-2: ОСОБА_4. - дов. №01-11 від 07.02.2011
від прокуратури: Лиховид О.С. - посв. №210 від 24.06.2010
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ”
на рішення господарського суду міста Києва
від 21.07.2011
у справі №6/151 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк
„Київ”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Київщина - інвест”
третя особа-1 Національний банк України
третя особа-2 Товариство з обмеженою відповідальністю „Київщина-Капітал”
за участю Прокуратури міста Києва
про визнання недійсним договору міни
14.09.2011 в судовому засіданні відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 03.10.2011, в зв'язку з чим постанова приймається зазначеною датою.
На розгляд господарського суду м. Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ” (надалі - ПАТ „АКБ „Київ”, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Київщина-інвест” (надалі - ТОВ “Київщина-інвест”) про визнання недійсним договору міни від 13.08.2009.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2011 у справі №6/151 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ „АКБ „Київ” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 21.07.2011 у справі №6/151 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір міни від 13.08.2009, укладений між ПАТ „АКБ „Київ” та ТОВ „Київщина-інвест”, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюхою Т.П. та зареєстрований в реєстрі №2303 з моменту укладення.
Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права та при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи. На думку позивача відповідач не міг бути власником відчужуваних земельних ділянок та не мав права на їх відчуження.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.
Представники третіх осіб в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вважали рішення законним та обґрунтованим і просили залишити його без змін.
Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи апелянта та вважав апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
13.08.2009 між Публічним акціонерним товариством „Акціонерний комерційний банк „Київ” (стороною-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Київщина-Інвест” (стороною-2) укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюхою Т.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2303 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору сторона-1 зобов'язалася передати стороні-2 у власність належні їй майнові права на нерухоме майно, а сторона-2 взамін також зобов'язався передати стороні-1 у власність належні їй земельні ділянки.
Як вбачається з п. 1.2 договору у власність сторони-1 переходить наступне нерухоме майно: земельна ділянка №1: площею 4,5141 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0058, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, ТІЗ „ГРІН-ЗУНД” і цільове призначення (використання) якої - для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка №2: площею 1,0887 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0055, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, ТІЗ „ГРІН-ЗУНД” і цільове призначення (використання) якої - для ведення особистого селянського господарства.
Пунктом 1.3 договору міни передбачено, що у власність сторони-2 переходять майнові права на: трикімнатну квартиру під номером 271 на сімнадцятому поверсі секції Б в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві загальною площею 128,20 кв. м.; трикімнатну квартиру під номером 222 на десятому поверсі секції Б в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві загальною площею 128,20 кв. м.; трикімнатну квартиру під номером 264 на шістнадцятому поверсі секції Б в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві загальною площею 128,20 кв. м.; трикімнатну квартиру під номером 284 на вісімнадцятому поверсі секції Б в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві загальною площею 128,20 кв. м.; трикімнатну квартиру під номером 278 на вісімнадцятому поверсі секції Б в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві загальною площею 128,20 кв. м.; трикімнатну квартиру під номером 277 на сімнадцятому поверсі секції Б в будинку під номером 4-Б, що будується на вулиці Драгомирова в місті Києві загальною площею 128,20 кв. м.
Як встановлено судом першої інстанції, 13.08.2009 між сторонами підписано акт приймання-передачі №7-1 до договору міни від 13.08.2009.
Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату укладення Договору) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на умовах оренди. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
Таким чином, вищевказана стаття Земельного кодексу України виключає можливість передання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у власність лише іноземцям та особам без громадянства.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про особисте селянське господарство” дія цього закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Даний закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства, а не коло осіб яким може бути передано у власність чи користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що чинне законодавство не містить норми, якою встановлено, що юридична особа не може набути чи відчужити земельну ділянку з цільовим призначенням для особистого селянського господарства, у зв'язку з чим підстави вважати договір укладеним з порушенням чинного законодавства відсутні.
Крім того, відповідно до п. 1.2.3 договору право власності сторони-2 на нерухоме майно підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №304321, виданим Обухівським районним відділом земельних ресурсів 23.01.2006. Належним чином засвідчена копія вказаного акту міститься в матеріалах справи.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони при укладанні Договору погодили майно що є предметом міни, що відповідає принципу диспозитивності та за взаємною згодою визначили умови його відчуження.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що договір суперечить чинному законодавству.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду м. Києва від 21.07.2011 у справі №6/151 має бути залишене без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від від 21.07.2011 у справі №6/151 залишити без змін.
Матеріали справи №6/151 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Новіков М.М.
Судді Мартюк А.І.
Зубець Л.П.