01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.09.2011 № 61/308
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів: Іваненко Я.Л.
Остапенка О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - дов. № 01-11/1239 від 15.12.2010р.
від відповідача: ОСОБА_2 - дов. б/н від 22.06.2011р.
ОСОБА_3 - дов. б/н від 22.06.2011р.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий
дім «Промфінінвест»
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 12.08.2011 року
у справі № 61/308 (суддя Івченко А.М.)
за позовом Національного комплексу «Експоцентр України» (позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю
«Торговий дім «Промфінінвест» (вiдповiдач)
про стягнення штрафу в розмірі 890 000,00 грн.
В судовому засіданні 22.09.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року позов Національного комплексу «Експоцентр України» задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Промфінінвест» на користь Національного комплексу «Експоцентр України» суму штрафу в розмірі 890 000,00 грн., державне мито в розмірі 8 900,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.
Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, суд неповно з'ясував обставини справи та не надав належну оцінку доказам, не звернув увагу на те, що розмір штрафу, визначений у п. 4.2 Договору не відповідає його правовій природі, визначеній ч. 2 ст. 549 ЦК України, тобто не виражений у відсотковому відношенні, чого в Договорі зроблено не було.
Апелянт зазначає, що відповідач виконав взяті на себе обов'язки, підприємствам-учасникам було виставлено рахунків на 725 900,00 грн., отримано 646 900,00 грн., заборгованість учасників становить 79 000,00 грн., різницю перераховано позивачу.
На думку апелянта, позивач не повинен збагачуватись за рахунок відповідача, оскільки сума виконаних робіт склала 485 918,60 грн., сума винагороди повіреного 15 000,00 грн., а сума штрафу 890 000,00 грн., що у 59,3 рази більше за суму винагороди та більш ніж у 2 рази від суми виконаних робіт.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2011 року було прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 22.09.2011 р.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення, посилаючись на те, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, а тому розмір штрафу в договорі визначений у відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України у твердій грошовій сумі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м. Києва вiд 12.08.2011 у справі № 61/308 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Національного комплексу «Експоцентр України» відмовити в повному обсязі.
Представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Промфінінвест» (надалі також - відповідачем, Повіреним) та Національним комплексом «Експоцентр України» (надалі також - позивачем, Довірителем), укладено договір доручення № 57-2, відповідно до якого (п. 1.1.) Довіритель доручає, а Повірений зобов'язується від імені і за рахунок Довірителя вчинити наступні юридичні дії: організувати та провести Всеукраїнський конкурс «Кращий вітчизняний товар 2010 року» (надалі - Конкурс) на таких умовах: підбір та робота з учасниками Конкурсу по визначених номінаціях, підготовка матеріалів для роботи конкурсної комісії, забезпечення організації роботи конкурсної комісії і в наступному порядку: забезпечення проведення заходів з нагородження переможців Конкурсу 17 серпня 2010 р. на території Довірителя, за адресою: м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова, 1.
Відповідно до п. 1.2. договору, деталізований зміст доручення (перелік юридичних дій), порядок його виконання та інші спеціальні вказівки містяться у додатку № 1 до цього договору.
Додатком № 1 до договору від 16.06.2010 № 57-2 передбачено перелік юридичних дій, які повинен вчинити Повірений для організацій та проведення Конкурсу та планову суму витрат, яку встановлено в розмірі 485 000,00 грн.
Згідно з п. 1.3. договору, організація та проведення конкурсу здійснюється Повіреним за рахунок внесків учасників згідно з Положенням про проведення конкурсу. Сума витрат на проведення Конкурсу має бути не більше 480 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Пунктом 1.4. договору передбачається, що за вчинення дій, визначених у п. 1.1. договору, Довіритель зобов'язується виплатити Повіреному плату (винагороду) в розмірі 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Повіреного в строк до 30.09.2010р.
Відповідно до п. 2.1. договору, Повірений за цим договором бере на себе наступні обов'язки: а) вчинити юридичні дії, визначені у п.п. 1.1., 1.2. договору, у відповідності з вимогами Довірителя, на умовах, найбільш вигідних для Довірителя, та зібрати від організації та проведення Конкурсу не менше 1 000 000 грн.; б) повідомляти Довірителю, за його вимогою, усі відомості про хід виконання Повіреним доручення Довірителя за цим договором шляхом складання звітів в строк до 16.07.2010 p., 30.07.2010 p. та 13.08.2010 p.; г) негайно передати Довірителю все одержане у зв'язку із виконанням доручення Довірителя за цим договором.
Згідно з п. 3.1. договору, Довіритель за цим договором бере на себе, зокрема, наступні обов'язки: б) відшкодовувати Повіреному необхідні витрати, пов'язані з виконанням доручення Довірителя; в) вчасно виплатити Повіреному належну йому відповідно до п. 1.4. договору плату.
Пунктом 6.1. Договору передбачено, що Повірений до 25.08.2010 зобов'язаний подати Довірителю письмовий звіт з доданням відповідних документів, що підтверджують виконання доручення, як фінансового, так і іншого характеру. Подання звіту не залежить від вимоги Довірителя та надання йому інформації про хід виконання доручення.
Пунктом 7.1. договору встановлено, що підлягають відшкодуванню лише витрати Повіреного, здійснені відповідно до додатку № 1 до договору.
Відповідно до п. 9.2. Договору, у випадку невиконання Повіреним зобов'язання щодо отримання від організації та проведення конкурсу 1 000 000,00 грн., Повірений зобов'язаний сплатити Довірителю штраф - різницю між отриманими коштами за організацію та проведення конкурсу, та 1 000 000,00 грн.
В матеріалах справи наявні витяги з банківської виписки від 30.08.2010р., 19.08.2010р. (а.с. 15-17) на підтвердження того, що відповідач на виконання своїх договірних обов'язків (п. 2.1. договору) перерахував позивачеві 110 000,00 грн.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов'язання по договору до передбаченого терміну у повному обсязі, не отримав від організації та проведення конкурсу 1 000 000,00 грн., а тому задовольнив вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 890 000,00 грн. - різниці між отриманими позивачем коштами та 1 000 000,00 грн. у відповідності до п. 9.2 Договору.
Однак колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу Україні зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором доручення.
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Статтею 1002 Цивільного кодексу України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язанний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Відповідно до ст. ст. 1006, 1007 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що відповідачем не виконано основного зобов'язання за договором доручення, зокрема, у повному обсязі не зібрано від організації та проведення конкурсу суми, не меншої за 1 000 000,00 грн. (п. 2.1. договору) та не перераховано зазначену суму позивачу.
Отже, позивач просить суд на підставі п. 9.2. договору стягнути з відповідача штраф - різницю між отриманими коштами за організацію та проведення конкурсу в розмірі 110 000 грн. та 1 000 000,00 грн.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.
Частина 3 ст. 231 ГК України передбачає можливість встановлення уніфікованих штрафних санкцій також за інші порушення господарських зобов'язань (ніж тих, що передбачені частиною 2 зазначеної статті), у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.
Частина 4 ст. 231 ГК України встановлює загальне правило, згідно з яким (якщо розмір штрафних санкцій не визначено законом) санкції за порушення умов договору застосовуються у розмірі, передбаченому господарським договором.
При цьому сторонам надається право застосовувати різні варіанти визначення розміру штрафних санкцій:
- у відсотковому відношенні до всієї суми зобов'язання (незалежно від ступеня його виконання) або тільки до невиконаної частини зобов'язання;
- у певній визначеній грошовій сумі;
- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При цьому, колегія суддів зазначає, що певна визначена грошова сума має бути зазначена в договорі у твердій, фіксованій сумі, а не в якості різниці між отриманими коштами за організацію та проведення конкурсу та 1 000 000,00 грн., як це зазначено в п. 9.2 Договору.
Оскільки встановлений договором вид забезпечення виконання зобов'язання у вигляді штрафу не відповідає змісту цього поняття та його правовій природі як грошової суми, що обчислюється як у відсотковому відношенні до всієї суми зобов'язання або тільки до невиконаної частини зобов'язання, у певній визначеній грошовій сумі, у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), колегія суддів дійшла висновку про невідповідність цієї умови договору вимогам закону та безпідставність її застосування судом першої інстанції.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги підтвердились під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права місцевим господарським судом.
Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до п. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Промфінінвест», з викладених у ній підстав, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2011 року у справi № 61/308, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Промфінінвест» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.08.2011 року у справi № 61/308 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
4. Стягнути з Національного комплексу «Експоцентр України» (03680, м. Київ, пр-т. Академіка Глушкова, 1, код ЄДРПОУ 21710384) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Промфінінвест» (01042, м. Київ, вул. Саперне поле, 26-а, код ЄДРПОУ 31565512) 4 450,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
5. Матеріали справи № 61/308 повернути до Господарського суду м. Києва.
6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 27.09.2011 р.
Головуючий суддя Скрипка І.М.
Судді Іваненко Я.Л.
Остапенко О.М.
30.09.11 (відправлено)