01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.09.2011 № 27/76
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Федорчука Р.В.
Ткаченка Б.О.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.09.2011 року,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року,
у справі № 27/76 (суддя Дідиченко М.А.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТОІ-ТОІ Системи санітарні»
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про стягнення 26305,72 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року позов ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 26305,72 грн. - задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 21.06.2011 року відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати. Свої доводи скаржник обґрунтував тим, що при винесенні рішення місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судовому засіданні 12.09.2011 року, представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 надав суду свої пояснення по справі в яких просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» у судове засідання 12.09.2011 року не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином про причини неявки суд не повідомив. Проте, позивач на адресу суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 21.06.2011 року. Крім того, у вказаному відзиві позивач просив суд апеляційної інстанції розглядати справу без участі його представника.
Враховуючи викладене, заслухавши думку представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином. Участь представників ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» у судовому засіданні 12.09.2011 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. До того ж, позивача просив суд апеляційної інстанції розглядати справу без участі його представника.
У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника скаржника, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
01.06.2008 року між ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» (надалі - орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (надалі - орендар) було укладено договір оренди № 114/К (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування санітарні кабіни типу ТОІ-ТОІ згідно актів прийому-передачі, які становлять невід'ємну частину договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, кількість кабін, що передаються в оренду за цим договором визначається окремим замовленням орендаря, яке є додатком до цього договору і становить його невід'ємну частину.
Так, на виконання умов договору позивач передав а відповідач прийняв в оренду 110 біокабін на загальну суму 880000 грн., що підтверджується актом здачі-приймання санітарних біокабін типу ТОІ-ТОІ, який підписаний сторонами та скріплений печатками.
Згідно із п. 7.1 договору, останній, набирає юридичної сили з моменту його підписання сторонами та діє безстроково. Договір може бути достроково розірвано за заявою будь-якої із сторін, здійсненою не пізніше, ніж за тиждень до бажаного дня розірвання договору (п. 7.2 договору).
Так, у зв'язку із реорганізацією підприємства 14.06.2010 року позивач направив відповідачеві повідомлення за № 47 про розірвання вказаного договору № 114/К з 01.07.2010 року. Умовами договору передбачено, що орендар зобов'язаний повернути кабіни після закінчення терміну оренди в належному стані (п.1.5).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач передав позивачеві біокабіни загальною кількість 108 штук, що підтверджується актами здачі-приймання матеріальних цінностей від 20.07.2010 року, № 2 від 31.07.2010 року, № 3 від 22.10.2010 року, № 4 від 01.11.2010 року, від 09.11.2010 року, № 6 від 16.11.2010 року, № 7 від 22.11.2010 року, № 8 від 29.11.2010 року, № 9 від 10.12.2010 року, № 10 від 23.12.2010 року, № 11 від 21.01.2011 року, № 12 від 28.01.201 року, № 13 від 08.02.2011 року та № 14 від 21.02.2011 року. Вказані акти здачі-приймання матеріальних цінностей підписаними сторонами та наявні в матеріалах справи.
Підчас приймання передачі кабін у вказаних актах, позивачем зазначено ряд пошкоджень та дефекти які містять повернуті біокабіни. Так, позивачем зазначено, що в одній біокабінці пошкоджені передні двері, в чотирьох - бокові стінки, в одній -дах, в двох пісуар, в одній - низ, в двадцяти чотирьох - замок, в п'яти - кришка збірника та в шістьох - паперотримач. Загальна сума збитків понесених у зв'язку із пошкодженням комплектуючих частин становить 10305,72 грн.
Крім того, позивач під час звернення до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення збитків зазначив що відповідач не повернув 2 біокабінки, чим спричинив збитки у сумі 16000 грн.
Так, як зазначалося раніше, рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року по справі № 27/76 задоволено позов ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» про стягнення 26305,72 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку із реорганізацією підприємства 14.06.2010 року, позивач, направив відповідачу повідомлення за № 47 про розірвання договору № 114/К з 01.07.2010 року.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як встановлено судом першої інстанції, під час повернення орендованого майна та підписання актів здачі-приймання матеріальних цінностей, у повернутих відповідачем біокабінках, позивачем були виявлені недоліки та дефекти.
Відповідно до ст. 779 ЦК України передбачено, що наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.
Як встановлено договором, зокрема п 1.5 договору, орендар зобов'язаний повернути кабіни після закінчення терміну оренди в належному стані.
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, розмір збитків завданих пошкодженням біокабінок становить 10305,72 грн. Судова колегія вважає, що заявлена сума є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Що стосується доводів скаржника про те, що пошкодження даху однієї з кабін відбулося не з вини відповідача, а з вини водія, який доставляв відповідачеві біокабіни, що підтверджується написом «Анатолій» в акті здачі-приймання від 14.07.2010 року, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, вищевказаний напис не є належним та допустимим доказом пошкодження даху з вини водія.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що дві біокабіни, які не були повернуті позивачу, а знаходяться за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, судова колегія також вважає необгрунтованити та безпідставними. Як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач не надав суду підписаного акта здачі-приймання матеріальних цінностей з якого б вбачалося б, що відповідач передав, а позивач прийняв дві біокабіни відповідно до умов договору. Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідачем не надано доказів того, що позивачем було визначено місце повернення двох біокабін за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
Так, відповідно до п. 6.2 договору у випадку часткового пошкодження кабіни орендар зобов'язаний у п'ятиденний термін оплатити вартість ремонтних робіт, згідно дефектної відомості, що подається йому орендодавцем згідно розцінок, які є невід'ємною частиною договору. А згідно із п. 6.4 договору у випадку повного знищення кабіни або крадіжки, орендар у п'ятиденний термін відшкодовує повну вартість кабіни, що складає 8000 грн. Отже, збитки за неповернення двох біокабінок становить 16000грн.
Відповідно до ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Стаття 225 ГК України, визначає що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Згідно із ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 ЦК України. Так, умовами договору оренди було передбачено повернення орендарем кабін в належному стані. При цьому судом встановлено, що частина біокабінок була повернута позивачеві з вищевказаними недоліками, які згідно розцінок на комплектуючі частини до біотуалетів, становлять 10305,72 грн. До того ж, дві біокабіни відповідачем взагалі не були повернуті позивачеві.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем було спричинено позивачеві збитків на суму 26305,72 грн. з яких 10305,72 грн. вартість пошкодженого майна та 16000 грн. вартість неповернутих біокабінок. Вказані збитки є обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач - ТОВ «ТОІ-ТОІ Системи санітарні» просив суд стягнути з відповідача понесені ним витрати на оплату адвокатських послуг у зв'язку з зверненням його за кваліфікованою юридичною допомогою.
На підтвердження заявленої вимоги, позивач додав належним чином завірені копію договору про надання правової допомоги № 22/03/11 від 22.03.2011 року, укладеного між позивачем, як замовником, та адвокатом ОСОБА_4, як виконавцем, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю гр. ОСОБА_4, копію платіжного доручення № 1082 від 26.04.2011 року на суму 4000 грн. за надані послуги адвоката.
Відповідно до 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Тобто, у контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Згідно з ч. 3 статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Відповідно до ч. 1 статті 12 Закону України «Про адвокатуру» оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Відповідно до п.12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 04.03.1998 року, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Таким чином, беручи до уваги встановлені у процесуальному законодавстві обмеження розміру оплати послуг адвоката, а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у сумі 2630,50 грн. - 10% від задоволеної суми позовних вимог.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі № 27/76 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2011 року у справі № 27/76 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 27/76 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Лобань О.І.
Судді Федорчук Р.В.
Ткаченко Б.О.