03.10.2011 року Справа № 11/5005/9355/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Науменка І.М. (доповідач),
суддів - Голяшкіна О.В., Мороза В.Ф.,
секретар судового засідання -Лазаренко П.М.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №135 від 25.08.11;
від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №276 від 24.04.11;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кривбасасфальт”, с.Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2011р. у справі №11/5005/9355/2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кривбасасфальт”,
с.Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області
до відповідача публічного акціонерного товариства “Сведбанк”, м.Київ, в особі Криворізького
відділення, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
про визнання частково недійсним кредитного договору,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2011р. у справі №11/5005/9355/2011 (суддя Мельниченко І.Ф.) в задоволенні позову ТОВ “Кривбасасфальт” про визнання частково недійсним кредитного договору відмовлено повністю.
При прийнятті рішення господарський суд виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки умови спірного договору погоджені сторонами, відповідно до ст.626 ЦК України, останній підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору за ст.627 ЦК України, з досягненням згоди щодо всіх істотних умов правочину, що підтверджується його виконанням обома сторонами.
Не погодившись з зазначеним вище рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, як неправомірне, та прийняти у справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зокрема, шляхом визнання недійсними пп.6.1., 7.3. кредитного договору.
Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що місцевим господарським судом надано неналежну оцінку наявними у справі доказам, як-то, змісту кредитного договору; вважає висновок місцевого господарського суду стосовно того, що Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, помилковим; наполягає на тому, що йому, як позивачу, не було надано реальної можливості довести та обґрунтувати позовні вимоги безпосередньо у судовому засіданні, чим порушено принципи всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2008р. між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк”, в особі Криворізького відділення ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є відповідач у даній справі, та товариством з обмеженою відповідальністю "Асфальт ЛТД", правонаступником якого є позивач укладено кредитний договір №70-КЛ/08, відповідно до п.1 якого Банк (Відповідач) має право надати Позичальнику (позивачу) грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії (надалі - кредитна лінія), сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Зокрема, у п.6.1 договору, сторонами встановлено, що у випадку ненадходження на рахунок Банку суми заборгованості за кредитною лінією та процентів в строки, визначені у договорі, Позичальник незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за цим договором, сплачує Банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією, зазначеної у п.1.4, що діє на момент прострочення відповідного платежу від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення, при цьому кількість днів року приймається рівною 360 дням. Пеня сплачується у національній валюті України по курсу НБУ на день сплати.
Пунктом 7.3 договору, в свою чергу, сторонами передбачено, що у випадку виявлення Банком нецільового використання кредитної лінії відволікання коштів на проведення операцій, не передбачених цим договором на суму нецільового використання кредитної лінії нараховуються штрафні санкції в розмірі 25% від такої суми.
Зазначений вище договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.
Проте, в липні 2011р. позивач /Позичальник за договором/ звернувся до господарського суду з позовом про визнання п.п.6.1., 7.3. вищезгаданого правочину недійсними. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на невідповідність вказаних пунктів договору вимогам чинного законодавства України, оскільки вони надають відповідачеві /Банку/ право на застосування по відношенню до Позичальника несправедливої, а саме, більшої ніж по відношенню себе відповідальності, що суперечить законним інтересам та правам позивача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій. Наведене, на думку позивача, суперечить положенням статті 207 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також, не відповідає приписам ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам законодавства, інтересам держави та моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Натомість, вивчивши долучені до матеріалів справи документи, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що зміст спірного договору приписам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства не суперечить, особи, які вчинили вищезгаданий правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, договір вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із думкою господарського суду першої інстанції, що передбачені ст.215 Цивільного кодексу України підстави щодо визнання спірного договору недійсним відсутні.
В той же час, безпідставними та такими що не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів вважає твердження апелянта про позбавлення його можливості довести та обґрунтувати позовні вимоги безпосередньо у судовому засіданні, адже з протоколу судового засідання від 09.08.2011р. вбачається присутність на слуханні справи обох сторін. /а.с.62/.
Окрім того, відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Разом з цим, згідно п.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наведене спростовує заперечення скаржника з приводу неправомірності визначення сторонами у п.6.1. договору розміру неустойки у вигляді пені, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, та штрафу у розмірі 25% від суми кредитних коштів, що використані не за цільовим призначенням тощо.
Інші викладені в апеляційній скарзі заперечення судовою колегією відхиляються, як неспроможні, оскільки вони фактично збігаються з доводами позовної заяви, при цьому, не спростовують встановлених обставин справи та висновків місцевого господарського суду, покладених в обґрунтування оскаржуваного рішення, адже, відповідно до ст.ст.627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В свою чергу, зміст спірного договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно, всебічно та об'єктивно розглянуті всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка, у зв'язку з чим оскаржуване рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам закону і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2011р. у справі №11/5005/9355/2011 -залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кривбасасфальт”, с.Мар'янівка Криворізького району Дніпропетровської області, -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Голяшкін
Суддя В.Ф. Мороз