01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"03" жовтня 2011 р. Справа № 21/115-11
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1, Автономна Республіка Крим, м. Севастополь
до 1. ОСОБА_2, Київська обл., с. Петропавлівська Борщагівка
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест», Київська обл., м. Вишгород
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», м. Київ
про визнання права власності, визнання учасником товариства та стягнення 7 383 592,63 гривень
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_3 (довіреність №1913 від 25.07.2011р.)
від відповідача 1: ОСОБА_4 (довіреність від 05.06.2011р.)
від відповідача 2: ОСОБА_5 (довіреність від 05.05.2011р.)
від третьої особи: ОСОБА_6 (довіреність №554 від 22.03.2011р.)
ОСОБА_1 (далі-ОСОБА_1./позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі-ОСОБА_2./відповідач) про стягнення 11 280 000,00 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу від 31.07.2008р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.08.2011р. порушено провадження у справі №21/115-11 та призначено справу до розгляду на 31.08.2011р.
В судовому засіданні 31.08.2011р., до початку розгляду даної справи по суті, представником позивача подано суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд визнати за ним право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест» у розмірі 60,44%, визнати позивача учасником ТОВ «Артпласт Інвест», який у сукупності володіє 76,74% частки статутного капіталу Товариства та стягнути з відповідача 7 383 592,63 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу від 31.07.2008р. Зазначені уточнення судом прийняті.
Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2011р. розгляд даної справи відкладено на 21.09.2011р., а також залучено до участі у даній справі у якості відповідача 2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест»(далі-ТОВ «Артпласт Інвест»/відповідач 2).
Ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2011р. заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі задоволено частково, накладено арешт на належну ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест»у розмірі 60,44%, а також заборонено державним реєстраторам та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо посвідчення та реєстрації правочинів, пов'язаних з відчуженням належної ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест»у розмірі 60,44%, та внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців про перехід права власності на зазначену частку статутного капіталу Товариства.
Ухвалою господарського суду Київської області від 21.09.2011р. розгляд даної справи відкладено на 28.09.2011р.
В судовому засіданні 28.09.2011р. представником відповідача 1 подано суду клопотання, зокрема, про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2011р. з огляду на зловживання позивачем своїми процесуальними правами при заявлені вимог про вжиття заходів по забезпеченню позову та безпідставність таких вимог.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно із статтею 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
Відповідно до п. 10 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (зі змінами та доповненнями), враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що потреба у забезпеченні позову у даній справі не відпала, як і не змінились обставини, що зумовили їх вжиття, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача 1 про скасування заходів по забезпеченню позову, вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 31.08.2011р., у відповідності до ст. 68 ГПК України є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
Крім того, в судовому засіданні 28.09.2011р. представником відповідача 1 подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Києво-Святошинським районним судом Київської області справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Вказаний перелік підстав для зупинення провадження у справі є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є саме неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2007р. у справі № 115/12-06/03.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у даній справі задоволенню не підлягає, оскільки розгляд Києво-Святошинським районним судом Київської області справи про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_2 не впливає на можливість розгляду господарським судом Київської області справи даної справи, предметом якої є вимога позивача про визнання за ним права власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест», визнання позивача учасником Товариства, а також стягнення з відповідача 1 заборгованості за Договором, у розумінні ст. 79 ГПК України.
Крім того, в судовому засіданні 28.09.2011р. представником відповідача 1 подано клопотання про припинення провадження у даній справі в порядку п. 1 ст. 80 ГПК України.
Пунктом 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Згідно зі статтями 1, 21 ГПК України позивачами в судовому процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Фізичні особи, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не можуть бути сторонами у господарській справі, окрім корпоративних спорів.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 Господарського України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку про те, що клопотання відповідача 1 про припинення провадження у даній справі в частині вимог про визнання за позивачем права власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест» у розмірі 60,44% та визнання позивача учасником ТОВ «Артпласт Інвест», який у сукупності володіє 76,74% частки статутного капіталу Товариства, задоволенню не підлягає, оскільки спір у зазначеній частині за своєю правовою природою є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
В судовому засіданні 28.09.2011р. оголошувалась перерва до 03.10.2011р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.09.2011р. до участі у даній справі у якості третьої, як не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 залучено Публічне акціонерне товариство «Енергобанк»(далі-ПАТ «Енергобанк»/третя особа).
В судовому засіданні 03.10.2011р. представником ОСОБА_2 було заявлено усне клопотання про витребування у відділу слідчого управління прокуратури Київської області документів, що підтверджують факт сплати відповідачем 1 позивачу коштів за Договором, які були вилучені при проведенні обшуку ТОВ «Артпласт Інвест».
У задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість, оскільки зі змісту протоколу обшуку від 31.08.2011р., складеного слідчим прокуратури Вишгородського району Шененко Р.В., слідує, що ані платіжні документи (квитанції, тощо) про здійснення переказів коштів відповідачем 1 на користь позивача, ані розписки останнього про отримання коштів від відповідача 1, при проведенні обшуку у приміщенні відповідача 2 вилучені не були.
Крім того, в судовому засіданні 03.10.2011р. представником ОСОБА_2 подано заяву про відвід судді Яреми В.А. від розгляду справи №21/115-11.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.10.2011р. заяву ОСОБА_2 про відвід судді Яреми В.А. від розгляду справи №21/115-11 залишено без задоволення.
В судовому засіданні 03.10.2011р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
31.07.2008р. між ОСОБА_1 (далі-покупець) та ОСОБА_2 (далі-продавець) укладено Договір купівлі-продажу корпоративних прав товариства з обмеженою відповідальністю (далі-Договір).
Пунктами 1.1, 1.3.6, 2.2, 3.1, 5.1 та 7.1 Договору передбачено, що продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у даному договорі, передати покупцю свої корпоративні права, пропорційно його частці у статутному капіталі ТОВ «Артпласт Інвест»(далі-Товариство), а покупець зобов'язується прийняти зазначені корпоративні права.
Розмір частки Товариства, яка підлягає відчуженню на користь покупця становить 16,3%.
Відчуження корпоративних прав за даним договором являється дійсним, а покупець вважається повноправним учасником Товариства з моменту підписання Договору та подальшої державної реєстрації змін до статуту Товариства, відповідно до яких покупець включений до числа учасників Товариства.
За придбання корпоративних прав покупець сплачує продавцю суму еквіваленту 1 410 000,00 дол. США. Розрахунок здійснений повністю, сторони претензій одна до одної не мають.
Після настання обставин, зазначених у п.2 Договору продавець, зокрема, протягом 54 місяців з дати передачі частини корпоративних прав покупцю зобов'язується щомісячно до 5 числа поточного місяця сплачувати покупцю суму еквівалентну його частці прибутку Товариства за попередній місяць, але не менше суми еквівалентної вартості 27,968 унцій золота по курсу НБУ на момент здійснення платежу.
У випадку затримки щомісячного платежу, продавець окрім основної суми щомісячного платежу, сплачує покупцю пеню у розмірі 0,3% від суми щомісячного платежу за кожний день прострочки.
У випадку, якщо продавець понад два місяці затримує щомісячний платіж покупець має право безоплатно отримати компенсацію у розмірі неоплачених платежів та пені у вигляді додаткового відчуження частки продавця у Товаристві на користь покупця. При настанні зазначених подій, частка, яка підлягає відчуженню на користь покупця може перевищувати частку, зазначену в п. 1.3.6 Договору.
Договір вважається укладеним та набирає чинність з моменту його підписання сторонами і до моменту виходу покупця зі складу учасників Товариства.
16.08.2008р. державним реєстратором Вишгородської районної державної адміністрації, на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства від 30.07.2008р., внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до яких позивач являється учасником Товариства із часткою у статутному капіталі Товариства 2 445 000,00 грн. (16,3%).
Втім, відповідач свої обов'язки за Договором в частині щомісячної виплати позивачу суми прибутку Товариства за попередній місяць еквівалентної частці позивача, але не меншої суми еквівалентної вартості 27,968 унцій золота по курсу НБУ на момент здійснення платежу протягом вересня 2008р.-серпня 2011р. належним чином не виконав.
Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, розмір заборгованості відповідача за Договором становить 16 449 592,63 грн., з яких:
- 14 074 517,76 грн. заборгованості по сплаті щомісячних платежів за період з вересня 2008р. по серпень 2011р. (36 періодів), із розрахунку 13 978,79 грн. за 1 тройську унцію згідно облікового курсу золота, встановленого НБУ станом на 11.08.2011р.
- 2 375 074,87 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості по сплаті щомісячних платежів за вересень 2010р.-червень 2011р.
Посилаючись на те, що відповідачем 1 прострочено строк сплати щомісячних платежів за Договором понад два місяці, позивач просить суд визнати за ним право власності на 60,44% частки статутного капіталу Товариства, що належать відповідачу 1 та становить 9 066 000,00 грн., з підстав п. 5.1 Договору.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив, що заявлена позовна вимога є обґрунтованою виходячи з наступного.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами пунктів 2, 5.1 Договору передбачено, що відчуження корпоративних прав за даним договором являється дійсним, а покупець вважається повноправним учасником Товариства з моменту підписання Договору та подальшої державної реєстрації змін до статуту Товариства, відповідно до яких покупець включений до числа учасників Товариства.
Після настання обставин, зазначених у п.2 Договору, зокрема, продавець протягом 54 місяців з дати передачі частини корпоративних прав покупцю зобов'язується щомісячно до 5 числа поточного місяця сплачувати покупцю суму еквівалентну його частці прибутку Товариства за попередній місяць, але не менше суми еквівалентної вартості 27,968 унцій золота по курсу НБУ на момент здійснення платежу.
У випадку, якщо продавець понад два місяці затримує щомісячний платіж покупець має право безоплатно отримати компенсацію у розмірі неоплачених платежів та пені у вигляді додаткового відчуження частки продавця у Товаристві на користь покупця. При настанні зазначених подій, частка, яка підлягає відчуженню на користь покупця може перевищувати частку, зазначену в п. 1.3.6 Договору.
Так, судом встановлено, що станом на 05.07.2011р. внесок відповідача 1 до статутного капіталу Товариства становить 9 066 000,00 грн. (60,44%), що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, встановлення судом факту несплати відповідачем 1 (продавцем) позивачу (покупцю) щомісячних платежів за Договором, прострочка по сплаті яких становить більше двох місяців, а також враховуючи передбачене п. 5.1 Договору право покупця (позивача) на задоволення своїх вимог за рахунок належної продавцю (відповідачу 1) частки у статутному капіталі Товариства, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання за ним права власності на 60,44% частки статутного капіталу Товариства, що належать відповідачу 1 та становить 9 066 000,00 грн., у якості погашення частини заборгованості відповідача 1 за Договором (16 449 592,63 грн.) підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем у відповідності із ст.ст. 33-34 ГПК України належними і допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем 1.
Посилання ж відповідача 1 на часткову виплату позивачу щомісячних платежів за Договором, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які були вилучені слідчим прокуратури Вишгородського району Шененко Р.В. 31.08.2011р. при проведенні обшуку Товариства, та клопотання про повернення яких було надіслано відповідачем 1 до відділу слідчого управління прокуратури Київської області 26.09.2011р., оцінюється судом критично з огляду на наступне.
Приписами ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Водночас, зі змісту протоколу обшуку від 31.08.2011р., складеного слідчим прокуратури Вишгородського району Шененко Р.В., слідує, що ані платіжні документи (квитанції, тощо) про здійснення переказів коштів відповідачем 1 на користь позивача, ані розписки останнього про отримання коштів від відповідача 1, при проведенні обшуку у приміщенні відповідача 2 вилучені не були.
Інших доказів, що підтверджують факт часткового виконання відповідачем 1 своїх обов'язків за Договором суду не надано.
Посилання ж третьої особи на неможливість задоволення зазначеної позовної вимоги з огляду на те, що спірні корпоративні права є предметом договору застави №712-89/З-2 від 18.12.2007р., судом відхиляються з огляду на наступне.
18.12.2007р. між ПАТ «Енергобанк»та відповідачем 1 укладеного договір застави №712-89/З-2, відповідно до якого заставодавець (відповідач 1) передав у заставу заставодержателю (третій особі) корпоративні права -частку в статутному фонді Товариства у розмірі 80%, належних відповідачу 1.
Водночас, положеннями ст. 27 Закону України «Про заставу»встановлено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
Враховуючи наведені приписи законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку про те, що саме по собі існування договору застави №712-89/З-2 від 18.12.2007р. не є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну частку у статутному капіталі Товариства, оскільки застава зберігає силу і при переході права власності на неї до іншої особи.
До того ж, при винесенні даного рішення судом враховано приписи ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»відповідно до якої, у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами.
Так, судом встановлено, що спірний договір купівлі-продажу було укладено 31.07.2008р., у той час як обтяження за договором застави (корпоративні права відповідача 1) було зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна лише 29.12.2008р., тобто на момент укладання Договору, обтяження, передбачені зазначеним договором застави не мали чинності у відносинах відповідача 1 з третіми особами, в даному випадку позивачем.
Що ж до вимоги позивача про визнання його учасником Товариства, який у сукупності володіє 76,74% частки у статутному капіталі Товариства (16,3%+60,44%), слід зазначити наступне.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" встановлено, що судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.
Так, відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як визнання особи учасником товариства.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, а також враховуючи, що вимога позивача про визнання його учасником Товариства, який у сукупності володіє 76,74% частки у статутному капіталі Товариства не відповідає встановленим діючим законодавством України способам захисту прав, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні зазначеної позовної вимоги.
Клопотання ж відповідача 1 про припинення провадження у даній справі з підстав п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, яке було подано представником останнього у судовому засіданні 28.09.2011р., підлягає задоволенню в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1 - 7 383 592,63 грн. заборгованості за Договором, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Відповідно до рекомендацій Президій Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»(із змінами та доповненнями) підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України).
Так, приписами ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.
6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:
а) участь у спорі суб'єкта господарювання;
б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;
в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Згідно зі статтями 1, 21 ГПК України позивачами в судовому процесі можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Фізичні особи, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не можуть бути сторонами у господарській справі, окрім корпоративних спорів.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при визначенні підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною першою статті 167 ГК України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Натомість, судом встановлено, що позивач, як фізична особа, яка не має статусу суб'єкта господарювання, просить суд стягнути з відповідача 1, як фізичної особи, яка також не має статусу суб'єкта господарювання, 7 383 592,63 грн. заборгованості за Договором, яка полягає у різниці між існуючою заборгованістю (16 449 592,63 грн.) та вартістю 60,44% частки статутного капіталу Товариства, належної відповідачу 1 (9 066 000,00 грн.).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що спір в частині стягнення з відповідача 1 7 383 593,63 грн. заборгованості за Договором за своєю правовою природою, не є корпоративним.
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК України -відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо в процесі розгляду справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2010р. у справі №3119-9/0.
Виходячи з наведених законодавчих положень, аналізу суб'єктного складу та характеру правовідносин, суд дійшов висновку про припинення провадження у даній справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 1 - 7 383 592,63 грн. заборгованості за Договором в порядку п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача 1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 66, 68, 79, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 627, 650 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193 Господарського кодексу України, суд
1. Провадження у справі №21/115-11 в частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 7 383 592,63 грн. заборгованості, припинити.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Артпласт Інвест»(ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 33744372) у розмірі 60,44%.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 12 707 (дванадцять тисяч сімсот сім) грн. 50 коп. державного мита та 78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя В.А. Ярема
Повне рішення складено 06.10.2011р.