Справа № 22-ц-2264/11 Головуючий у 1 інстанції: Шеремета Г.І.
Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.
26 травня 2011 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - Федоришина А.В.,
суддів: Богонюка М.Я., Приколоти Т.І.,
при секретарі -Качмар М.Я.,
за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 січня 2011 року та ухвалу цього ж суду від 7 лютого 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Селянський комерційний банк «Дністер»(далі -Банк) про стягнення грошових коштів-
оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову про стягнення 2839,6 грн. - процентів за користування її грошовими коштами після спливу строку дії депозитного договору, 2641,94 грн. - пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання, 1000 грн. моральної шкоди.
Оскаржуваною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про повернення судового збору.
Рішення та ухвалу оскаржила ОСОБА_2, просить ці судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог та постановити нову ухвалу про повернення судового збору.
Посилається на те, що суд невірно встановив фактичні обставини справи, а саме: після закінчення строку дії договору Банк користувався її коштами, між ними існували фактичні договірні відносини і тому відповідач зобов'язаний за весь цей час виплатити передбачені договором проценти. Крім цього, відповідач повинен сплатити пеню, оскільки не виконав своїх зобов'язань про видачу коштів.
Зазначає апелянт і про те, що суд не перевірив чинність постанов НБУ про введення мораторію на задоволення вимок кредиторів Банку.
Неправильним вважає висновок суду про відсутність у договорі норми про відшкодування моральної шкоди, адже п. 6.1 договору передбачає відповідальність сторін за невиконання зобов'язання згідно чинного законодавства.
Ухвала суду від 7 лютого 2011 року є незаконною, так як суд відмовив їй в поверненні помилково сплаченого судового збору, хоч при поданні позовних заяв з даних правовідносин позивачі звільняються від його сплати.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта на підтримання скарги, представника відповідача ОСОБА_3 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення є законними і тому їх слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -відхилити.
Згідно матеріалів справи 09.04.2009 року ОСОБА_5 уклала із Банком договір банківського вкладу (строкового) в гривнях та виплатою процентів в кінці терміну, відповідно до якого Банк прийняв від ОСОБА_5 на депозитний рахунок 16724 грн. на 3 місяці, з визначеною датою повернення 09.07.2009 року, зі сплатою 25% річних.
23.07.2009 року ОСОБА_5 звернулась до Банку із заявою про видачу депозиту згідно договору.
04.08.2009 року вкладнику було відмовлено у видачі зазначених коштів, так як постановою Національного банку України в Банку призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів банку з 16.04.2009 року до 16.10.2009 року.
07.05.2010 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_5 було виплачено суму вкладу та проценти за ним у розмірі 17754,95 грн.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування процентів після закінчення строку дії договору є вірним і відповідає п. 2.5., 3.1. договору, відповідно до яких, якщо вкладник не вимагає повернення суми вкладу після спливу строку розміщення вкладу, договір не вважається продовженим, а нарахування процентів припиняється.
Ці пункти відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, і оскільки сторони узгодили строк дії договору та нарахування процентів, інших умов про нарахування процентів договір не містив, тому Банк правомірно не нараховував проценти на суму вкладу після закінчення строку договору.
Правильним є рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання Банком зобов'язань, так як цей висновок ґрунтується на вимогах ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Суд дав детальний аналіз цій нормі Закону.
Доводи апеляційної скарги про нечинність постанов Національного банку України щодо введення в Банку тимчасової адміністрації та мораторію на задоволення вимог кредиторів не відповідають чинному законодавству.
Так, за змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність»під державну реєстрацію в міністерстві юстиції підпадають нормативно-правові акти -акти, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Постанови Правління НБУ про призначення тимчасової адміністрації та введення мораторію не є нормативно-правовим актом, а правовим актом індивідуальної дії і не підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі на відшкодування збитків та моральної шкоди.
Так як договором не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення зобов'язань, а також ОСОБА_5 не навела норми закону, що передбачає такий вид відповідальності у даних правовідносинах, то суд вірно відмовив їй у цих позовних вимогах.
Згідно п. 37 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються громадяни - за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків які були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян.
Так як спір у даній справі виник щодо виконання договору банківського вкладу, а зазначена вище норма стосується спорів щодо грошових чи майнових внесків, тому підстави для звільнення ОСОБА_5 від сплати судового збору відсутні.
Керуючись п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 307, ст. ст. 308, 312, 317 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 січня 2011 року та ухвалу цього ж суду від 7 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: