Справа № 22-ц-1652/11 Головуючий у 1 інстанції: Гірник Т.А.
Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
10 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Шандри М.М.
суддів: Бермеса І.В., Гончарук Л.Я.
при секретарі: Балюк О.С.
з участю ОСОБА_2,
представника ОСОБА_3 ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6,
представника відповідачів ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2010 року,
встановила:
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третіх осіб ОСОБА_9, Львівського обласного комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” про встановлення сервітуту без визначення строку щодо користування приміщеннями у АДРЕСА_1, поновлення права на користування майном, вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні майном залишено без задоволення за безпідставністю вимог.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
В апеляційній скарзі зазначають, що рішення суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд не взяв до уваги, що мама позивача ОСОБА_10 -будучи власником будинку визнавала позивачів членами своєї сім”ї і визначила їм конкретні приміщення для проживання, а припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишніх членів його сім”ї права користування займаним приміщенням. Вважають, що висновок суду про відсутність підстав для встановлення сервітуту щодо користування житловими приміщеннями суперечить ст.156 ЖК України. Просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Районним судом установлено, що ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1 з 20.01.1965 р., ОСОБА_3 -з 04.09.1967 р. (а.с. 57,10), та проживали в приміщеннях, які в технічному паспорті на будинок позначені під номерами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4.
Судом також встановлено, що АДРЕСА_1 прийнятий в експлуатацію 20.10.1960 року, власником Ѕ частини зазначеного будинку була ОСОБА_11, яка відповідно до договору дарування від 18.06.1966 року подарувала ОСОБА_10 2/3 частини з належної їй половини жилого будинку з відповідною частиною погосподарських будівель (а.с. 80-81). У 1985 р. ОСОБА_10 померла.
Зазначені приміщення згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою Червоноармійського районного суду м.Львова від 14.05.1990 року, були передані у користування співвласників ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6 (а.с.33-40).
На даний час співвласниками частини будинку є відповідачі ОСОБА_5,ОСОБА_8 - на підставі договору дарування від 23.05.2000 року, що стверджується реєстраційними посвідченнями від 05.06.2000 року (а.с.76,77) та відповідач ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 4 Львівською державною нотаріальною конторою 21.05.1998 року, що стверджується реєстраційним посвідченням від 16.06.1998 року (а.с.78).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд вірно виходив з того, що позивачі проживали і були зареєстровані у АДРЕСА_1 зі згоди колишніх власників будинку -рідної сестри позивача ОСОБА_11 та матері позивача ОСОБА_10 З 1998 р. та 2000 р. власниками будинку стали інші особи, членами сімей яких не були і не є позивачі. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що згода на проживання у будинку власника не дає підстав вважати, що при зміні власника, останній зобов”язаний надати можливість проживання таким особам та у користуванні його власністю, оскільки передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об”єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов”язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім”ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).
Враховуючи наведене, суд прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для встановлення сервітуту та вселення позивачів у спірні приміщення.
Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням не заслуговують на увагу, оскільки частина 4 ст.156 ЖК передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім”ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.
Керуючись ст.307 ч.1 п.1, ст.314 ч.1 п.1, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПУ України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 01 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий :
Судді: