ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
27 вересня 2011 року № 2а-5531/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К., суддів -Смолія І.В., Григоровича П.О., при секретарі Шкребтій І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрос»
до Міністерства економіки України
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
Державної податкової адміністрації України
Державного казначейства України
про скасування наказу, заборону вчиняти дії, зобов'язання повернути суму коштів.
за участю представників
позивача: Неваліна Ю.О., представника
відповідача: Запорожця С.О., представника
3-ї особи Лифаря Д.В., представника
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст. 167 КАС України.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд :
скасувати наказ Міністерства Економіки України від 22 травня 2009 року № 482, яким до ТОВ «МАКРОС»застосовано спеціальну санкцію - індивідуаль ний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;
заборонити Міністерству економіки застосовувати до ТОВ «МАКРОС» спеціальні санкції у зв'язку з відносинами з компанією .A.R.L. N.I.S.» (Франція);
зобов'язати Державне Казначейство України повернути ТОВ «МАКРОС»сплачену су му збору за видачу індивідуальних ліцензій, яки не були видані відповідачем, в розмірі 5901,23грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем було подано відповідачу документи, які є підставою для скасування застосованих санкції, натомість відповідачем таку санкцію скасовано не було. Позивач стверджує, що відповідач протиправно застосовує до позивача санкції у зв'язку з відносинами між позивачем та його контрагентом. Також позивач стверджував, що відповідачем не було видано індивідуальних ліцензій, у зв'язку з чим кошти, сплачені за їх видачу мають бути повернуті.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються повністю, з огляду на те, що санкції були застосовані правомірно, доказів про наявність підстав для їх скасування позивачем не надано. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не було надано всього пакету необхідних документів для розгляду питання видачі індивідуальних ліцензій.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Міністерством економіки України(далі -відповідач), відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за поданням Державної податкової адміністрації України від 27.04.2009 № 4873/5/22-6016, за порушення статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" при виконанні зовнішньоекономічних контрактів від 07.11.2006 № 07/11/06 та від 23.05.2008'№ 23/05/08, укладених між ТОВ "Макрос" та S.A.R.L. N.I.S. (Франція) на суму 34 600 доларів та 689 495 доларів відповідно, видано наказ від 22.05.2009 № 482 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України", яким застосовано до ТОВ "Макрос"(далі -позивач) спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування.
Прийняття зазначеного наказу мотивовано тим, що у вищезазначеного контрагента позивача - S.A.R.L. N.I.S. (Франція) наявна заборгованість перед позивачем в сумі 34 600 доларів та 689 495 доларів, відповідно за контрактами від 07.11.2006 № 07/11/06 та від 23.05.2008'№ 23/05/08.
Наявність такої заборгованості позивачем не заперечується, правомірність видання наказу позивачем не спростовується.
Позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що у 2008 році контрагент позивач не здійснив поставку попередньо оплаченого товару, у зв'язку з чим позивач звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово -промисловій палаті України. Рішеннями вищезазначеного суду від 24 квітня 2009 року у справах №АС314ф/2008 та №АС313ф/008 позов було задоволено.
Позивачем було заявлено відповідачу клопотання від 04.06.2009 № 04/06-09-юр, від 15.04.2009 № 15/04-10-юр, від 15.07.2009 № 15/07-10-юр, від 19.10.2010 №. 19/10-10-юр, від 02.02.2011 № 02/02-11-юр, в яких ТОВ "Макрос", посилаючись на вищезазначені рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, просило Мінекономіки скасувати застосовану до нього дію спеціальної санкції індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовано спеціальну санкцію, зокрема, у вигляді індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.
Згідно з Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», в редакції, що діяла на момент порушення позивачем терміну ввезення товару, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики (ст.2).
Отже, відповідачем правомірно було застосовано до позивача санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування, оскільки позивачем було допущено порушення щодо ввезення на територію України товару та зарахування коштів.
Вказана обставина позивачем не заперечується.
Щодо наявності підстав для скасування зазначеної санкції, суд відзначає наступне.
Згідно з частиною дванадцятою статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.
Колегія суддів відзначає, що решта норм статті 37 вищезазначеного Закону не містить підставою для скасування заснованих санкцій доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону.
Судом не приймаються посилання на те, що винесення рішення про стягнення з контрагента та отримання позивачем документів щодо відкриття заходів по стягненню коштів з контрагента є доказами застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України.
При цьому колегія суддів доходить висновків, що порушенням норм Закону, за яке до позивача застосовано санкції, є порушення строків отримання товару або коштів, а рішення суду та заходи з його примусового виконання не є заходами, що гарантують зарахування коштів на рахунок позивача чи отримання ним товару.
Подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб'єкта господарської діяльності боргу, пов'язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), частиною 11 статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»передбачено тільки в якості підстав для тимчасової зупинки застосованих санкцій.
Натомість, доказами неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, передбаченими ч.12 ст. 37 вищезазначеного Закону, на думку суду, є докази неможливості виконання рішення суду.
Такими доказами, зокрема, судом вбачаються докази щодо визнання контрагента банкрутом та його ліквідацію.
Проте, такі докази відповідачем позивачу не надавалися, обґрунтування з посиланням на відповідні норми міжнародного права та національного законодавства країни походження контрагента не наводилося, що унеможливлює розгляд цих вимог відповідачем.
Не легалізовані у встановленому порядку копії таких доказів, датовані 7 липня 2011 року, було подано позивачем в судовому засіданні 27 вересня 2011 року, мова в них йде про вжиття заходів 23 лютого та 10 березня 2011 року.
Крім того, позивач просить скасувати оспорюваний наказ, проте, не наводить підстав для такого скасування, оскільки скасування індивідуального акту передбачає визнання його протиправним (п.1 ч.2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, позивач погоджується з наявністю підстав та правомірністю прийняття оспорюваного акту. Вимог про зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача та скасувати наказ в процесі розгляду справи не надходило.
Щодо вимог позивача заборонити Міністерству економіки застосовувати до ТОВ «МАКРОС»спеціальні санкції у зв'язку з відносинами з компанією .A.R.L. N.I.S.» (Франція) колегія суддів відзначає, що застосування відповідачем санкцій є дискреційним повноваженням відповідача, передбаченим прямою нормою Закону, яке не може бути обмежено.
Відносно вимог зобов'язати Державне Казначейство України повернути ТОВ «МАКРОС»сплачену су му збору за видачу індивідуальних ліцензій, яки не були видані відповідачем, в розмірі 5901,23грн., колегія суддів відзначає наступне.
Листом від 19 квітня 2010 року позивач звернувся до відповідача з заявою, якою просив надати індивідуальні ліцензії на завершення зовнішньоекономічних операцій. До даної заяви було додано платіжні доручення, проте, з даного додатку не вбачається, що позивачем було додано платіжні документи про перерахування заявленої суми 5901,23грн.
Напроти, матеріали справи містять оригінали платіжних доручень №306, 307, 305 від 5 травня 2010 року, якими посвідчується зарахування до Державного бюджету України 2429,76грн., 2457,03грн, 1014,44грн. З огляду на викладене, судом вбачається доведеною та обставина, що відповідачу платіжні доручення про сплату державного мита не надавалися, а сплата мита відбулася 5 травня 2010 року.
Натомість листом від 07. 05. 2010р. позивач повідомив відповідача про відсутність потреби у видачі індивідуальних ліцензій, та просив видати довідку для повернення коштів з бюджету.
Саме на підставі наявності оригіналів платіжних доручень в матеріалах справи, та відсутності будь -яких вимог до відповідача про зобов'язання видати довідку, суд доходить висновків про відсутність підстав для стягнення сум коштів з Державного бюджету України.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять жодних доказів звернення позивача до органів Державного казначейства з приводу повернення зарахованих до бюджету коштів, оскільки до такого звернення мають додаватися оригінали платіжних доручень, які, в свою чергу, додані позивачем до матеріалів справи.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя С.К. Каракашьян
Судді П.О. Григорович І.В. Смолій