ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
20 вересня 2011 року № 2а-11268/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Шкребтій І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ в місті Києві
про визнання рішення недійсним та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, особисто,
від відповідача: Марченка А.В., представника.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ в місті Києві, в якому просить суд:
визнати протиправним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 12.03.2010р. про відмову у надані ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;
зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві визнати його учасником бойових дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем необґрунтовано та безпідставно відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, чим порушено п. 2 ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, згідно з положеннями якого учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, проте, письмові заперечення суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Позивач -ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) під час служби у внутрішніх військах колишнього СРСР, у період часу 1990-1991 роках, виконував службові обов'язки у службових відрядженнях з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами на території Азербайджанської та Вірменської РСР на початку 1988 року та необхідності введення комендантської години за підтримкою військ.
Під час служби у внутрішніх військах колишнього СРСР, у період часу 1990-1991 роках, ОСОБА_1 виконував службові обов'язки у службових відрядженнях з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами на території Азербайджанської РСР відбувались у відповідності до пункту 4 Указу Президента Верховної Ради СРСР від15 січня 1990 року №1060-1 «Про оголошення надзвичайного стану в Нагірно-Карабській автономній області та деяких інших районах».
В зазначений період в республіках Закавказзя відбувся Нагірно-Карабахський збройний конфлікт між азербайджанським та вірменським населенням, для припинення якого були введені війська та підрозділи Міністерства внутрішніх справ МВС СРСР.
Загальновідомими є факти, що в період, що передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 року по 1991 року в СРСР, зокрема, в закавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними конфліктами. На території республік Азербайджан та Вірменії відбувався збройний конфлікт між народами цих республік.
Збройні сили СРСР, які дислокувались в районах збройних конфліктів (бойових дій) на території республіки, виконували миротворчу місію, метою якої було захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін з застосуванням вогнепальної зброї, охорони державних установ, територіальної оборони населених пунктів, дотримання умов ведення комендантського часу, а також підтримання громадського порядку.
В матеріалах справи наявна архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської Федерації від 20.07.2009р. № 4/А/Ш-2188, якою підтверджено службове відрядження для виконання службово-бойових завдань з охорони громадського порядку і підтримання режиму особливого положення в м.Баку Азербайджанської РСР та інших регіонах Нагірно-Карабаської автономної області.
Позивач звернувся до комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного правління внутрішніх військ МВС України щодо визнання його учасником бойових дій у зв'язку з виконанням ним спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території республік Закавказзя колишнього СРСР.
Комісією на засіданні 12.03.2010р. (витяг з протоколу засідання комісії від 12.03.2010 №2) позивачу було відмовлено у визначенні його учасником бойових дій, мотивуючи тим, що постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не віднесено Азербайджанська РСР до регіонів, де велися бойові дії і тому підстав для встановлення статусу учасника бойових дій немає.
У відповідності з п. 2 ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994р. “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в зазначеній постанові, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.
24.08.1991р. внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін “інші країни” слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Слід зазначити, що в примітці №6 до позиції "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з частиною четвертою вищевказаної правової норми забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну “бойові дії”, а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
Позивачем надані статті засобів масової інформації щодо подій на територіях Азербайджанської, Вірменської та Таджицької РСР під час виконання позивачем спецзавдань МВС СРСР на зазначеній території. Відповідно до інформації, яка міститься в зазначених виданнях, на той час на території зазначених республік відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.
Хоча Азербайджанської РСР не включена у перелік держав і періодів бойових дій, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території цих Республік.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 12.03.2010р. про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
3. Зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя С.К. Каракашьян