ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 вересня 2011 року № 2а-5809/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Донця В.А., Головань О.В., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до
третя особаКабінету Міністрів України
Міністерства оборони України
Державної судової адміністрації України,
Міністерство фінансів України
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі -Позивач) з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі -Відповідач-1), Міністерства оборони України (далі -Відповідач-2), в якому просить:
- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, яка пов'язана з невиплатою ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з військової служби, неправомірною,
- зобов'язати Кабінет Міністрів України виділити Міністерству оборони України грошові кошти в сумі 595 872,67 грн. для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошових доходів і для відшкодування моральної шкоди,
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням індексації грошових доходів, а всього в загальній сумі 545 872,67 грн.,
- стягнути з Міністерства оборони України на користь Позивача моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.,
- всього стягнути з Міністерства оборони України на користь Позивача 595 872,67 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2011 р. відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 06.06.2011 р. залучено у якості співвідповідача по справі Державну судову адміністрацію України (далі -Відповідач-3) та у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство фінансів України (далі -третя особа).
Ухвалою суду від 20.06.2011 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів.
У судове засідання 20.09.2011 р. представники відповідачів та третьої особи з'явились, Позивач не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.
Позивач письмовими заявами від 04.05.2011 р., від 06.06.2011 р. просив розглядати справу без його участі.
Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку зі звільненням з військової служби через ліквідацію військових судів відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»Позивач мав отримати за рахунок коштів Державного бюджету України одноразову вихідну допомогу в розмірі 523 669 грн. 10 коп.
В той же час, не зважаючи на вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», належну Позивачу грошову допомогу при звільненні не виплачено, що становить, на думку Позивача, зміст його протиправної бездіяльності та є порушенням його законних прав та законних інтересів.
Відповідачі позов не визнають, з підстав, викладених в письмових запереченнях, зазначають, що нічиїх прав не порушували, а отже, підстави для їх відповідальності за даним позовом відсутні.
У запереченнях Відповідача 1 представник зазначив, що до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено вчинення дій щодо формування бюджетного запиту, а прийняття змін до закону про Державний бюджет на певний рік щодо виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги не є компетенцією Кабінету Міністрів України, оскільки прийняття відповідних змін є виключною компетенцією Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу. З метою забезпечення виконання Указу Президента України «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів»Відповідачем 1 вживались заходи, зокрема, направлено доручення Міністерству фінансів України.
На думку представника Відповідача 2, грошову допомогу при звільненні з військової служби ОСОБА_1 повинен був виплатити військовий апеляційний суд Центрального регіону за рахунок державного бюджету через Державну судову адміністрацію України. Крім того, позивач не звертався до Міністерства оборони України про виплату йому одноразової грошової допомоги, проте тільки обґрунтував несприятливі для себе наслідки.
В матеріалах справи містяться письмові заперечення Державної судової адміністрації України, в яких представник Відповідача 3 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідно до вимог чинного законодавства України виплата суддям військових судів грошової допомоги при звільнення з військової служби повинна проводитися Міністерством оборони України, а не Державною судовою адміністрацією України.
Третя особа у письмових запереченнях просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на порядок обслуговування державного бюджету за видатками, зазначила, що передбачені кошторисами асигнування надаються головним розпорядникам бюджетних коштів, які здійснюють безпосередній розподіл коштів між відповідними установами.
Дослідивши наявні матеріали справи, здійснивши необхідні дії на виконання вказівок, що містяться в ухвалі Вищого адміністративного суду України у справі, суд -
Як підтверджується матеріалами справи, Позивач обраний суддею військового апеляційного суду Центрального регіону відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів»від 03.03.2005 № 2463-ІV.
Згідно з пунктом 4 розділу XIII «Перехідні положення»Закону України від 07.07.2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»(далі -Закон № 2453-VI) військові суди ліквідуються з 15 вересня 2010 року. Після набрання чинності цим Законом військові суди гарнізонів, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил розглядають лише ті справи, провадження в яких було відкрито. Розгляд таких справ здійснюється в терміни, визначені відповідним процесуальним кодексом, але не пізніше 15 вересня 2010 року.
Справи, провадження в яких не було відкрито, передаються до 15 вересня 2010 року головою відповідного військового суду голові відповідного апеляційного суду Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя з урахуванням територіальної підсудності.
Судді військових судів гарнізонів, апеляційних військових судів регіонів, апеляційного суду Військово-Морських Сил переводяться за їх згодою до місцевих або апеляційних судів, крім спеціалізованих, на підставі заяви про переведення за рішенням органу, який їх обрав чи призначив, зі звільненням їх з військової служби. Такі судді за їх згодою також можуть бути звільнені в установленому порядку з посади судді і направлені для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України, інших військових формувань.
Суддям військових судів гарнізонів, апеляційних військових судів регіонів, апеляційного суду Військово-Морських Сил, Військової судової колегії Верховного Суду України:
які звільнені з військової служби, виплачується грошова допомога при звільненні з військової служби в порядку і розмірі, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
які звільнені з посади судді і направлені для дальшого проходження військової служби до Збройних Сил України, інших військових формувань, виплачується вихідна допомога при виході судді у відставку в порядку і розмірі, встановлених цим Законом;
які звільнені з військової служби при одночасному виході у відставку з посади судді, на їх вибір виплачується грошова допомога при звільненні з військової служби в порядку і розмірі, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", чи вихідна допомога при виході судді у відставку в порядку і розмірі, встановлених цим Законом.
Указом Президента України від 14.09.2010 р. № 900/2010 «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів»ліквідовано військовий апеляційний суд Центрального регіону, суддею якого працював Позивач.
На виконання норм Закону № 2453-VI, на підставі поданого Позивачем рапорту та відповідного подання, Наказом Міністра оборони України від 29 жовтня 2010 року № 1166 (по особовому складу), у відповідності до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»полковника юстиції ОСОБА_1, суддю військового апеляційного сулу Центрального регіону, було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г»частини сьомої (у зв'язку з проведенням організаційних заходів).
На підставі Постанови Верховної Ради України №2757-VІ від 02 грудня 2010 р. «Про обрання суддів»Наказом Голови військового апеляційного сулу Центрального регіону від 28.12.2010 р. № 87к звільнено ОСОБА_1 із займаної посади 30 грудня 2010 р. відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з обранням на посаду судді Апеляційного суду міста Києва.
В той же час, як зазначив Позивач в позовній заяві, незважаючи на вимоги положення статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», належну Позивачу грошову допомогу при звільненні до цього часу не виплачено.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, зокрема, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо невиплати судді військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в порядку і розмірі, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також зобов'язання вчинити дії. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному аналізі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року № 2а-16530/10/2670, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, позов судді Військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_1 задоволено частково: визнано неправомірними дії Державної судової адміністрації України та Військового апеляційного суду Центрального регіону щодо виділення коштів, нарахування та виплати судді Військового апеляційного суду Центрального регіону ОСОБА_1, заробітної плати за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно, на підставі пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в 332 грн., а не з встановленого її розміру, відповідно до Законів України про Державний бюджет України на 2008, 2009 та 2010 роки; зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 240 625,29 грн. як недоотриману заробітну плату за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно; зобов'язано Державну судову адміністрацію України виділити, нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 54 148,43 грн. як недоотримане довічне грошове утримання за період з 14 квітня 2008 року по 31 жовтня 2010 року включно; зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити розрахунок позивача судді ОСОБА_1, при звільненні з військової служби, виходячи з посадового окладу, обчисленого з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», зокрема з 01 жовтня 2010 року, з посадового окладу в розмірі 8616,50 грн.
Таким чином, у зв'язку зі звільненням підполковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби, йому відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення»Закону № 2453-VI мало бути виплачено грошову допомогу при звільненні з військової служби в порядку і розмірі, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі -Закон № 2011-XII) встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відтак, правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що Позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.
До того ж, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно пунктом 4 розділу XIII «Перехідні положення»Закону № 2453-VI визначено не лише розмір даної допомоги, а і порядок її виплати.
Так, виплата військовослужбовцям зазначеної в пункті 2 статті 15 Закону № 2011-XII одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (абзац 4 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII).
Відповідно до Закону України від 07.02.2002р. № 3018-III «Про судоустрій України», який передбачав утворення в системі судів загальної юрисдикції військових судів і здійснення ними правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях, судді військових судів перебувають на військовій службі і входять до штатної чисельності Збройних Сил України (стаття 63 даного Закону).
В письмових запереченнях на позов представник Міністерства оборони України не заперечував наявність у Позивача права на вищевказану грошову допомогу, однак посилався на те, що вона повинна бути виплачена Державною судовою адміністрацією України.
В той же час, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на необґрунтованість такого твердження Відповідача 2, з огляду на наступне.
Згідно частини першої ст. 122 Закону України від 07.02.2002 р. № 3018-III «Про судоустрій України»(чинний до 30.07.2010 р.) матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду. Щодо забезпечення військових судів державна судова адміністрація взаємодіє з відповідними установами Міністерства оборони України. Особовий склад військових судів користується всіма видами військового спорядження нарівні з особовим складом військових частин і установ Міністерства оборони України.
Відповідно статті 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Отже, вищезазначеними нормами передбачено як право Позивача на отримання одноразової грошової допомоги, так і визначено орган, який здійснює відповідні виплати, тобто Міністерство оборони України.
Обов'язок Міноборони здійснювати відповідні виплати підтверджується також змістом листа Міністерства фінансів України від 24 січня 2011 року № 31-16010-05-26/1954 на адресу Державної судової адміністрації України, в якому зазначено, що згідно роз'яснень Міністерства юстиції України від 13.12.2010 р. № 21485-0-33-10-22 при звільненні з військової служби судді військового суду виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватись Міністерством оборони за рахунок його кошторису.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Кабінету Міністрів України виділити Міністерству оборони України грошові кошти в сумі 595 872,67 грн. для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошових доходів і для відшкодування моральної шкоди, Суд погоджується з твердженнями Відповідача 1 та вважає її необґрунтованою, виходячи з наступного.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів (стаття 113 Конституції України, стаття 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
Відповідно до статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»у сфері економіки та фінансів Кабінету Міністрів України розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України.
Згідно статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України.
Підпунктом 20 пункту 1 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове використання цих видатків (частина 2 статті 95 Конституції України та частина 2 статті 4 Бюджетного кодексу України).
Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципі збалансованості, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
Державний бюджет України приймається щороку (згідно статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року).
Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Згідно зі статтями 32, 34, 35 цього ж Кодексу, за складання проекту Закону про Державний бюджет України відповідає Міністр фінансів України, а головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України. При цьому головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.
При цьому, головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.
Пунктом 5 статті 51 статті Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
До повноважень Кабінету Міністрів України, передбачених Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», не віднесено вчинення дій щодо формування бюджетного запиту.
Окрім того, прийняття змін до закону про Державний бюджет на певний рік щодо виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги суддям не є компетенцією Кабінету Міністрів України, оскільки прийняття відповідних змін є виключною компетенцією Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу (стаття 75 Конституції України).
Також необхідно зазначити, що розпис асигнувань, які надходять на видатки відповідних головних розпорядників коштів, здійснюються безпосередньо цими розпорядниками, а не Урядом.
Втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України.
Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата (стаття 98 Конституції України).
Таким чином, виділення коштів для виплати одноразової грошової допомоги позивачу не є компетенцією Кабінету Міністрів України, то, відповідно, й вимоги позивача в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Що ж до позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з військової служби слід зазначити таке.
Пунктом 2 Указу Президента України від 14 вересня 2010 року «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів»Кабінет Міністрів України було зобов'язано забезпечити фінансування заходів, пов'язаних із реалізацією цього Указу.
Як вбачається з названого пункту Указу Президента строк для виконання вказаного доручення для Уряду не було встановлено.
З метою забезпечення виконання Указу Президента, Кабінетом Міністрів України листом від 12.03.2011 за № 77170/5/1-10 було направлено доручення Міністерству фінансів України на виконання якого останнім повідомлено, що питання щодо передбачення видатків в 2011 році на виплату вихідної допомоги суддям, звільненим з військової служби буде опрацьовано при внесенні змін до Державного бюджету України на 2011 рік в установленому бюджетним законодавством порядку.
Листами Міністерства оборони України від 25.02.2011 р. № 220/977 на адресу Прем'єр-міністра України, від 25.02.2011 р. № 220/978 на адресу Голови Військового апеляційного суду Центрального регіону, від 16.05.2011 р. № 266/590 на адресу Кабінету Міністрів України, копії яких долучено до матеріалів справи, проінформано про вжиті заходи щодо опрацювання питання про виплату одноразової допомоги при звільненні суддів військових судів.
Слід вказати, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи, або нездійснення суб'єктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи та інтереси фізичної чи юридичної особи.
Таким чином, визнавати бездіяльність відповідачів відносно незабезпечення Позивача одноразовою грошовою виплатою є безпідставним.
Відносно позовної вимоги Позивача про стягнення моральної шкоди внаслідок невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, Судом, виходячи з положень пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи шкоду, та якими доказами це підтверджується.
Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд дійшов висновку про те що позовні вимоги Позивача в частині зобов'язання Міністерства оборони України виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за двадцять років календарної військової служби, з урахуванням грошового забезпечення за жовтень 2010 року, розрахованого на підставі діючого законодавства, відповідно до Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року № 2а-16530/10/2670, яка набрала законної сили.
До матеріалів справи долучено розрахунок належного Позивачеві грошового забезпечення по всіх видах, завіреного Головою військового апеляційного суду Центрального регіону, яке повинно бути виплачено ОСОБА_1, з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року, яка набрала законної сил. Однак, Суд вважає, що визначення конкретного розміру грошової виплати Позивачу є дискреційним повноваженням Міністерства оборони України.
Під дискреційним повноваженням Суд розуміє повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).
Хоча Відповідач 2 і не заперечував проти конкретної суми заявленої Позивачем до стягнення, визначення адміністративним судом конкретного розміру грошової виплати було б формою втручання у дискреційні повноваження Відповідача 2, що суперечить меті і завданню адміністративного судочинства.
Суд також враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, висловлену у рішенні «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року (набрало законної сили 8 лютого 2006 року) та положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А згідно з ч. 6 ст. 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є обґрунтованими частково та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за двадцять років календарної військової служби, з урахуванням індексації грошових коштів та грошового забезпечення за жовтень 2010 року, розрахованого на підставі чинного законодавства, відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року № 2а-16530/10/2670.
3. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Головуючий суддя Л.О. Маруліна
Судді О.В. Головань
В.А. Донець