Справа № 22-а-152/11 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
21 квітня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого -Курій Н.М.,
суддів : Цяцяка Р.П., Мацея М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду у Галицькому районі м. Львова на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова про стягнення недоотриманого щомісячного підвищення до пенсії «дитині війни»,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова про недоотриманого щомісячного підвищення до пенсії «дитині війни».
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 31 травня 2010 року позов задоволено.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова нарахувати та виплатити за періоди з 09 липня по 31 грудня 2007 р. та з 22 травня по 31 грудня 2008 р. ОСОБА_2 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині задоволених вимог, Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова звернулось до апеляційного суду Львівської області з апеляційною скаргою в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вважає, що судом порушено ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.9, ст.11, ст.159, 163 КАС України, ч. 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Апелянт зазначив, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах, передбачених Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків. Законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни, оскільки рішення про відновлення дії ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, чинній до внесення змін до неї, Верховною Радою України не приймалося.
Також апелянт зазначив, що законодавцем не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір, а тому просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Перегляд справи за апеляційною скаргою, поданою на рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, проте, перевірка процесуальних дій суду та осіб, які беруть участь у справі, проводиться з урахуванням дотримання ними норм ЦПК України, якими вони керувались при вчиненні цих дій.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно зі ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни, про що має відмітку в пенсійному посвідченні, та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком визначається згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було обмежено.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, тобто судом вірно було встановлено, що з 09.07.2007 року відповідач був зобов'язаний нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішень визнані неконституційними положення вище зазначених Законів України «Про Державний бюджет», втратили чинність, і з цього часу (з 9 липня 2007 р. та 22 травня 2008 р. відповідно) дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»відновлено.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про недопустимість застосування мінімального розміру пенсії за віком відповідно до ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та нарахування такого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, оскільки реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від відсутності встановленого законом іншого мінімального розміру пенсії за віком та пріоритетністю законів над підзаконними актами. Крім цього, відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Щодо посилання апелянта на спосіб захисту порушеного права, то згідно з п.6 ст.2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фону України від 30.04.2002 р. №8-2 (в редакції від 25.02.2008 р. №5-5) управління призначає (здійснює перерахунок) та виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Таким чином Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова, в якому позивач перебуває на обліку, є належним відповідачем по справі та з врахуванням того, що Суд не може перебирати на себе функцію, покладену законодавством на відповідний орган, то районним судом вірно зобов'язано апелянта до вчинення дій, а саме здійснення нарахувань та виплати підвищення до пенсії, з врахуванням виплачених раніше сум.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 травня 2010 року є законним і обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008, Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами» №2748 -VI від 2 грудня 2010 року, ст.ст.160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 травня 2010 року залишити без зміни, виключивши з резолютивної частини рішення слово частково.
Ухвала набирає законною сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.