ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без розгляду
23 вересня 2011 року № 2а-5850/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: колегії суддів головуючого судді Маруліної Л.О., членів колегії Донця В.А., Костенка Д.А., при секретарі судового засідання Крупічко Ю.Ю., вирішив у письмовому провадженні клопотання про поновлення терміну звернення до суду
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління МВС України в м. Києві,
Державного казначейства України
Треті особи -ОСОБА_2, ОСОБА_3
пропоновлення на службі, стягнення середньомісячного заробітку.
За участю:
представника позивача: ОСОБА_4
відповідача 1: Губарєвої О.М.
відповідача 2: не прибув,
треті особи: не прибули.
У липні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державного казначейства України, треті особи -ОСОБА_2, ОСОБА_3, про поновлення на службі в органах внутрішніх справ, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 05.04.2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04.07.2006 року, в задоволенні позову відмовлено в зв'язку з пропущенням позивачем терміну звернення до суду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.03.2011 року Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 05.04.2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04.07.2006 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державного казначейства України, треті особи -ОСОБА_2, ОСОБА_3, про поновлення на службі в органах внутрішніх справ, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищим адміністративним судом України звернуто увагу, що при розгляді справи судами не встановлено, коли саме позивачу було оголошено та надано наказ про його звільнення, чи були дотриманні відповідачем вимоги про надання цього наказу у встановлений Дисциплінарним статутом термін.
Крім цього, вирішуючи спір, судами не дано належну оцінку посиланням позивача на те, що з оскаржуваним наказом він був ознайомлений лише після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, тобто у лютому 2005 року.
Також судами не перевірено доводи позивача про неодноразові його звернення до керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві зі скаргами щодо незаконного звільнення та відповіді на ці звернення про можливість поновлення його на службі в органах внутрішніх справ.
Ці обставини в сукупності інших досліджених доказів, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України, можуть свідчити про поважність причин пропуску строку оскарження наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 18 червня 2003 року №176 о/с.
Позивач в своїх клопотаннях про поновлення терміну звернення до суду зазначає, що йому стало відомо про порушення його прав тільки після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи №50-3352 (лист Прокуратури міста Києва від 09.02.2005 р.). Крім того, він неодноразово звертався до керівництва МВС України, у відповідях якого належним чином не висвітлено обґрунтованість його звільнення, тому звернення до суду він вважав завчасним та поспішним, оскільки керівництво МВС України має повноваження відмінити рішення про його звільнення.
Тому, просить, керуючись ст. ст. 233, 234 Кодексу законів про працю України, ст. 102 Кодексу адміністративного судочинства України, а також ст. 17 Закону України «Про звернення громадян», вважати вищевикладену причину пропущеного терміну процесуальних строків звернення до суду поважною та обґрунтованою.
Відповідач 1 проти клопотання заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях та поясненнях, наданих суду, та поясненнях в судовому засіданні.
Відповідач 2 проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях від 20.05.2011 року №5-13/1819-7065 та просив справу розглядати без участі представника відповідача 2.
Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання про поновлення терміну звернення до суду, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення клопотання, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позивач з 1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 01 вересня 2001 року займав посаду оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу по боротьбі з відмиванням коштів управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.
Рішенням наради керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 10 червня 2003 року №27 «Про надзвичайну подію в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю, її причини та покарання винних»за грубе порушення вимог вказівки Головного управління від 27.06.2000 року №1467, що виявилося в опитуванні ОСОБА_6 у службовому кабінеті, а не спеціально пристосованому для цього приміщенні, проявлену безпечність на неналежне використання службових повноважень, що призвело до надзвичайної події, вирішено оперуповноваженого відділу по боротьбі з відмиванням коштів УБОЗ ГУМВС України в м. Києві старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнити за ст. 64 п. «є»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
У зв'язку з цим Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві видано відповідний наказ від 10.06.2003 року №265, на підставі якого наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 18.06.2003 року №176 о/с Позивача з 15 червня 2003 року звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за ст. 64 п.«є»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
На осіб рядового і начальницького складу, відповідно до ст. 15 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29.07.1991 року №1368-XII, чинного на час звільнення позивача, (далі -Дисциплінарний статут №1368-XII), можуть накладатися такі стягнення: зауваження; догана; сувора догана;затримка у присвоєнні чергового спеціального звання або поданні до його присвоєння на строк до одного року; попередження про неповну посадову відповідність; пониження в посаді; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до ст. 31 Дисциплінарного статуту №1368-XII, дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, позачергове призначення в наряд, позбавлення звільнення з розташування навчального закладу, підрозділу можуть бути оголошені як наказом, так і усно. Інші стягнення оголошуються в наказі.
Про накладення дисциплінарного стягнення оголошується працівникові особисто, перед строєм чи на нараді (зборах).
Як встановлено в судовому засіданні, підтверджується матеріалами справи та не спростовано представником позивача, ОСОБА_1 особисто був присутній на нараді керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві 09.06.2003 року, на якій було оголошено про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за ст. 64 п. «є»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
Відповідно до частин першої-другої ст. 40 Дисциплінарного статуту №1368-XII, кожна особа рядового або начальницького складу має право оскаржити неправомірні щодо неї дії начальників з питань і в порядку, передбачених чинним законодавством.
При звільненні із служби в органах внутрішніх справ за ініціативою адміністрації у разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник органів внутрішніх справ має право оскаржити звільнення в народний суд.
Частиною четвертою ст. 43 Дисциплінарного статуту №1368-XII передбачено, що скарги на необґрунтоване притягнення до дисциплінарної відповідальності, подані після закінчення трьохмісячного строку з дня, коли притягнутому до відповідальності оголошено про стягнення, розгляду не підлягають.
Таким чином, з урахуванням вимог Дисциплінарного статуту №1368-XII, позивач за наявності наміру оскаржувати дії керівництва щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності та неправомірного звільнення, мав в строк до трьох місяців з дня коли йому стало відомо про порушення його прав, тобто з 09.06.2003 року, звернутися з відповідною скаргою до вищестоящого керівництва, а, в разі відхилення його скарги -до суду.
В матеріалах справи наявне звернення ОСОБА_1 (без числової дати) від червня 2003 р. до Голови Комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю Верховної Ради України Стретовича В.М., в якому йдеться про події, що передували звільненню позивача, зазначається про те, що 09.03.2003 року відбулася колегія, її результати щодо звільнення ОСОБА_1 та висловлюється прохання розібратись в ситуації і допомогти встановити справедливість (а. с. 20, т. 1).
Листом від 10.11.2003 року позивачу надано відповідь Прокуратурою міста Києва щодо розслідування кримінальних справ №№50-3352, 50-33353. Звернуто увагу позивача, що у кримінальній справі №50-3352, яку порушено за фактом перевищення службових повноважень працівниками УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві, що спричинило тяжкі наслідки - смерть громадянина, позивач допитаний як свідок, ні підозрюваним, ні обвинуваченим не визнавався (а. с. 24, т. 1).
Особа рядового або начальницького складу при виявленні порушень чинного законодавства, зловживань або інших недоліків у службовій діяльності повинна, відповідно до ст. 39 Дисциплінарного статуту №1368-XII, доповісти про це по команді чи надіслати пропозицію, заяву або скаргу старшому прямому начальникові аж до Міністра внутрішніх справ Української РСР.
З огляду на вимоги Дисциплінарного статуту №1368-XII, Голова Комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю Верховної Ради України не є старшим прямим начальником позивача, тому суд звернення до нього розцінює не як оскарження звільнення позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача, до Міністра внутрішніх справ України ОСОБА_1 звернувся із заявою від 23.02.2005 р., зверненням 12.04.2005 року (аналогічні за змістом). В своїх заяві та зверненні позивач, виклавши обставини звільнення, просив дозволити продовжити службу в органах внутрішніх справ України та прийняти його на особистому прийомі.
У червні 2005 року (без зазначення числової дати) позивач із заявою звернувся до начальника Департаменту роботи з персоналом МВС України, в якій просив роз'яснити обґрунтованість рішення наради керівництва ГУ МВС України в м. Києві про звільнення позивача та дозволити продовжити службу ( а. с. 55, т. 1).
До заступника Міністра внутрішніх справ України позивач звернувся з заявою від 30.06.2005 р., в якій просив роз'яснити обґрунтованість рішення наради керівництва ГУ МВС України в м. Києві про звільнення позивача та дозволити продовжити службу ( а. с. 61, т. 1).
Статтею 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114 (із змінами і доповненнями), чинного на час виникнення спірних правовідносин, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до ст. 33 Дисциплінарного статуту №1368-XII, у разі подання скарги виконання накладеного дисциплінарного стягнення не припиняється.
Частинами першою-другою ст. 40 Дисциплінарного статуту №1368-XII передбачено, що особа рядового або начальницького складу має право оскаржити неправомірні щодо неї дії начальників з питань і в порядку, передбачених чинним законодавством.
При звільненні із служби в органах внутрішніх справ за ініціативою адміністрації у разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник органів внутрішніх справ має право оскаржити звільнення в народний суд.
Статтею 43 Дисциплінарного статуту №1368-XII встановлено, що заяви і скарги вирішуються в строк до одного місяця, а ті, що не потребують додаткового вивчення і перевірки, - невідкладно, але не пізніше 15 днів з дня надходження до органу, зобов'язаного вирішити питання по суті.
У тих випадках, коли для вирішення заяви або скарги необхідне проведення спеціальної перевірки, витребування додаткових матеріалів або вжиття інших заходів, строки вирішення заяви чи скарги можуть бути, як виняток, продовжені начальником органу внутрішніх справ або його заступником, але не більш як на один місяць, з повідомленням про це особи, яка подала заяву чи скаргу.
Пропозиції розглядаються в строк до одного місяця, за винятком тих пропозицій, які потребують додаткового вивчення.
Скарги на необґрунтоване притягнення до дисциплінарної відповідальності, подані після закінчення трьохмісячного строку з дня, коли притягнутому до відповідальності оголошено про стягнення, розгляду не підлягають.
Отже, Дисциплінарним статутом №1368-XII розмежовано порядок розгляду заяв і скарг, пропозицій та визначено окремий порядок розгляду скарг на необґрунтоване притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Частиною першою ст. 2481 Цивільного процесуального кодексу України (1963 р.) передбачено, що громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси.
Таким чином, діючим законодавством, на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що особа має право оскаржити необґрунтоване притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, шляхом подання скарги в порядку Дисциплінарного статуту №1368-XII протягом трьох місяців з дня, коли притягнутому до відповідальності оголошено про стягнення.
Звернення з питання необґрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом подання заяви чи звернення законодавством не передбачено.
Як встановлено в судовому засіданні та не спростовано представником позивача, ОСОБА_1 зі скаргою щодо неправомірного притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення до вищестоящого керівництва шляхом подачі скарги не звертався, вимоги щодо визнання дій неправомірними відносно його звільнення чи скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказу про його звільнення позивачем не висувалися. На звернення та заяви позивача, було йому запропоновано з'явитись для оформлення документів щодо поновлення на посаді, а в подальшому щодо прийняття на роботу. Проте, позивач жодного разу на запропоновані пропозиції до ГУ МВС України не з'явився.
Оскільки, позивач в порядку Дисциплінарного статуту №1368-XII зі скаргами щодо необґрунтованого притягнення до дисциплінарної відповідальності чи незаконного звільнення до вищестоящого керівництва не звертався, рішення щодо скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказу про його звільнення не приймалось. За результатами розгляду звернень і заяв прийнято рішення керівництва щодо прийняття на роботу в загальному порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Щодо твердження позивача про те, що йому наказ під розписку не було вручено, а про його існування він дізнався тільки 09.02.2005 року, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, на час виникнення спірних правовідносин, регулювався нормами глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року.
Відповідно до статті 2485 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод; у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.
Як вже зазначалося вище, ОСОБА_1 особисто був присутній на нараді керівництва Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві 09.06.2003 року, на якій було оголошено про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за ст. 64 п. «є»(за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
14.06.2003 року заступником начальника відділу УБОЗ Шкарпітою В.С., начальником відділу ОП та РОС УБОЗ Линником В.М. та старшим оперуповноваженим в ОВС УБОЗ Гавриляком М.В. складено акт про те, що наказ ГУ від 10.06.2003 року №265 «Про оголошення рішення наради керівництва ГУ МВС України в м. Києві»не доведено до відома ОСОБА_1 в зв'язку з його відсутністю на роботі та неможливістю зв'язатися телефонним зв'язком, оскільки ОСОБА_1 на телефонні дзвінки не відповідає.
Посилання представника позивача, що вищезазначений акт сфальсифіковано і виготовлено тільки у 2005 році після звернення ОСОБА_1 до суду, спростовуються відповідачем наданою довідкою за підписом завідувачем архівного сектора РСУ ГУ МВС України в м. Києві, т.в.о. Начальника РСУ ГУ ВМС України в м. Києві, що оригінал акту, складеного 14.06.2003 року заступником начальника відділу УБОЗ Шкарпітою В.С., начальником відділу ОП та РОС УБОЗ Линником В.М. та старшим оперуповноваженим в ОВС УБОЗ Гавриляком М.В., зберігається в архівному секторі режимно-секретного управління ГУ МВС України в місті Києві у справі №2дск «Накази ГУМВС України в місті Києві», том 5, інвентарний номер справи 525 дск. У справі на 249 аркушах зберігаються накази за 2003 рік з №248 по №327. Акт від 14.06.2003 р. зберігається на 52 аркуші справи. Термін зберігання справи -100 років.
В судовому засіданні опитаний свідок Гавриляк Михайло Вікторович, який на час виникнення спірних правовідносин займав посаду старшого оперуповноваженого в ОВС УБОЗ, підтвердив, що ОСОБА_1 на роботу не з'являвся, що унеможливило його ознайомити з наказом особисто, хоча це не передбачено діючим законодавством.
Колегія суду бере до уваги, що згідно положень Дисциплінарного статуту №1368-XII не передбачено ознайомлення особи під підпис з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності чи надання витягу з такого наказу.
Отже, твердження представника позивача, що ОСОБА_1 до 20.06.2003 року виходив на службу та очікував доки його ознайомлять з наказом спростовується матеріалами справи.
Листом УБОЗ ГУ МВС України від 07.07.2003 року №3/16-4030 на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про його звільнення та необхідність прибути для повного розрахунку (а. с. 116 т. 1). Надіслання повідомлення підтверджується записом за № 4 в копії списку простої кореспонденції від 07.07.2003 року, скріпленого штемпелем поштового відділення 10.07.2003 р.
Посилання представника позивача, що ОСОБА_1 не отримано такого листа з огляду на те, що поштові скриньки були поламані, судом не приймаються до уваги.
Представником позивача надано звернення мешканців будинку 5 по вул. Полярній та відповіді на них з Головного управління житлового господарства КМДА (23.11.2001 р. №109/1-1910), Головного державного санітарного лікаря Мінського району міста Києва (08.11.2001 р. №3-102), Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації (13.12.2001 р. №№ Ко-391/4, Ко-391/5). Як вбачається із змісту звернень та відповідей на них, уповноваженими службами на вимогу мешканців проведено косметичний ремонт 1-2 поверхів в усіх під'їздах, встановлено новий дитячий майданчик, проведено капітальний ремонт стиків стінових панелей. Також роз'яснено про утримання консьєржа за власний рахунок та асфальтування тротуарів, проїжджої частини та ремонт відмосток заплановано на 2002 рік.
Мешканцями будинку жодної вимоги щодо поламаних поштових скриньок не висувалося.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що листування мешканців будинку 5 по вул. Полярній відбувалося у 2001 році, на їх вимоги відповідними органами проведено ремонтні роботи, а спірні правовідносини виникли у 2003 році.
Представником позивача надано фотографії поштових скриньок за місцем проживання ОСОБА_1, проте ідентифікувати ці фотографії з місцем проживання ОСОБА_1 не можливо, оскільки жодного доказу представником позивача суду не надано.
Так відповідно до п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку, від 12.12.2007, № 1149, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) становлять:
- місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1;
- у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+1;
- між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+2;
- між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 в липні 2003 року було отримано повідомлення про його звільнення.
Щодо посилання представника позивача на те, що повідомлення про звільнення та отримання позивачем трудової книжки мало бути надіслано з повідомленням про вручення поштового відправлення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин п'ятої п. п. 4.1. п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (із змінами і доповненнями) (далі -Інструкція), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Підпунктом 4.2. пункту 4 Інструкції встановлено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Отже, Інструкцією не передбачено надіслання з поштовим повідомленням про вручення повідомлення особі про її звільнення та необхідності отримання трудової книжки.
Крім того, суд зазначає, що проходження служби рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України регулюються не Кодексом законів про працю України, а законодавством про ці органі, в тому числі «Законом України «Про міліцію», Дисциплінарним статутом №1368-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 тощо.
З огляду на викладене, спеціальними нормативними актами також не встановлено надіслання з поштовим повідомленням про вручення повідомлення особі про її звільнення та необхідності отримання трудової книжки.
Щодо посилання позивача, що про оскаржуваний наказ йому стало відомо після ознайомлення з матеріалами кримінальної справи №50-3352, суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з заявою до заступника Генерального прокурора України, прокурора міста Києва, яку зареєстровано в Прокуратурі міста Києва 01.02.2005 року, про що свідчить реєстраційний штамп на заяві, в якій зазначив, що він бувший офіцер міліції, який на підставі наказу №265 віл 10.06.2003 року ГУ МВС України у м. Києві був звільнений з органів внутрішніх справ в зв'язку з порушенням кримінальної справи №50-3352 від 03.06.2003 р., яку було закрито 28.12.2003 року. В зв'язку з тим, як зазначає позивач в заяві, що ним прийнято рішення щодо поновлення його на роботі, він просив надіслати копії документів: постанови про порушення кримінальної справи, постанови про закриття кримінальної справи, висновок службового розслідування, інші матеріали, які характеризують позитивні якості та результати роботі в даному підрозділі.
Як свідчить зміст вищезазначеної заяви позивача до заступника Генерального прокурора, рішення щодо поновлення на роботі ОСОБА_1 прийнято лише 01.02.2005 року, чим спростовується посилання позивача стосовно причин не оскарження свого звільнення в період з 09.06.2003 р. по 01.02.2005 р.
Суд також бере до уваги оригінал довідки Приватного малого підприємства «Р.С.Ф.»від 17.09.2003 року № вих. 153, за підписом, скріпленого печаткою, директора ОСОБА_7, щодо відмови у працевлаштуванні Позивача з огляду на відсутність у нього трудової книжки (а. с. 143 т.1).
Також, суд звертає увагу на аналогічні оригінали довідок, підписані та скріплені печатками:
- Охоронної фірми «Бізнес-Безпека і М»від 12.04.2005 р. №9, якою підтверджується, що ОСОБА_1 звертався у травні 2004 року з питань працевлаштування на посаду юрисконсульта (а. с. 144, т. 1);
- Акціонерного товариства «Євровікнобуд»від 15.09.2005 р. №52, щодо працевлаштування на посаду юриста (а. с. 145, т.1);
- Товариства з обмеженою відповідальністю «Компас-Сервіс»від 28.09.2005 року №126 щодо працевлаштування на посаду адміністратора офісу.
Отже, дані докази підтверджують, що позивач знав про своє звільнення і у 2003 та 2004 роках не мав наміру поновлюватися на службі, а намагався працевлаштуватися.
Прокуратурою міста Києва листом від 09.02.2005 р. №162-22з надано запитувані документи та, крім інших документів, копії наказів від 10.06.2003 р. №265, від 18.06.2003 р. №176/ос (витяг), які особисто отримав представник позивача, про що наявний підпис на листі.
Як зазначає позивач, саме з 09.02.2005 року йому стало відомо про його звільнення. Таким чином, відповідно до вимог Дисциплінарного статуту №1368-XII, термін подання скарги, в порядку досудового врегулювання питання поновлення на роботі, мав би бути до 09.05.2005 року.
Як встановлено судом, позивач зі скаргами в порядку Дисциплінарного статуту №1368-XII до вищестоящого керівництва не звертався. Ним подано заяву від 23.02.2005 р., звернення 12.04.2005 року (аналогічні за змістом) на ім'я Міністра внутрішніх справ України, заяву у червні - до начальника Департаменту роботи з персоналом МВС України, до заступника Міністра внутрішніх справ України - заяву від 30.06.2005 р., які було розглянуто і прийнято відповідні рішення.
Крім того, в матеріалах справи наявний оригінал довідки Приватного підприємця ОСОБА_12 від 09.02.2005 р. №1 (а. с. 146, т. 1), яка підтверджує намір ОСОБА_1 працевлаштуватися на посаду менеджера.
Відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (1963 р.) позивачем також пропущено двомісячний строк для оскарження незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки до суду позивач звернувся тільки 08.07.2005 року.
Крім того, суд звертає увагу, що листом від 10.11.2003 року позивачу надано відповідь Прокуратурою міста Києва, що у кримінальній справі №50-3352, яку порушено за фактом перевищення службових повноважень працівниками УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві, що спричинило тяжкі наслідки - смерть громадянина, позивач допитаний як свідок, ні підозрюваним, ні обвинуваченим не визнавався (а. с. 24, т. 1). Тому твердження позивача, що звільнення пов'язано з кримінальною справою №№50-3352 та здійснено передчасно до прийняття по цій кримінальній справі рішення, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до частини другої ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до вимог Дисциплінарного статуту №1368-XII позивачу стало відомо про порушення його прав з 09.06.2003 року, тому, з урахуванням вимог ст. 2485 Цивільного процесуального кодексу України (1963 р.) термін звернення до суду зі скаргою мав становити до 09.08.2003 року, а позивач до суду звернувся 08.07.2005 року.
Навіть, якщо врахувати, що позивачу про прийняте рішення (наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ про звільнення з органів внутрішніх справ) стало відомо 09.02.2005 року, то термін звернення до суду мав би становити до 09.04.2005 року.
Таким чином, термін звернення до суду позивачем як в першому так і в другому випадку пропущено.
Суд не застосовує вимоги ст. 2485 Цивільного процесуального кодексу України (1963 р.) в частині звернення до суду у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги, оскільки судом встановлено, що позивач зі скаргою згідно з вимогами Дисциплінарного статуту №1368-XII не звертався.
Оскільки, колегією суддів не встановлено поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою про поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, клопотання про поновлення терміну звернення до суду слід залишити без задоволення.
Керуючись положеннями ст. 71, 100, 160, 165, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні клопотання про поновлення терміну звернення до суду відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в місті Києві, Державного казначейства України, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили згідно зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. Маруліна
Судді В. Донець
Д. Костенко