Справа № 22-ц-144/11 Головуючий у 1 інстанції: Гулкевич
Доповідач в 2-й інстанції: Гончарук Л. Я.
19 квітня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області
у складі : головуючого судді -Бермес І.В.
суддів -Шандра М.М., Гончарук Л.Я.
при секретарі -Балюк О.С.
з участю адвокатів -ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 ,ОСОБА_5 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2010р.
у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору довічного утримання, визнання частково недійсним договору дарування, і визнання права власності на 1/6 частину будинковолодіння в порядку спадкування за законом ,-
встановила :
Позивач звернулась з позовом , позовні вимоги неодноразово уточнювала просила визнати частково недійсним договір довічного утримання від 14 грудня 2004р. укладений між батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_4, визнати частково недійсним договір дарування житлового будинку від 13 квітня 2007р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині дарування ОСОБА_4 ОСОБА_5 1\6 частини будинку в АДРЕСА_1. Визнати за позивачем право власності на 1/6 частину будинковолодіння розташованого в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2010р. позов задоволено. Визнано частково недійсним договір довічного утримання укладений 14 грудня 2004р.між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 посвідчений держаним нотаріусом Моршинської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 в частині передачі ОСОБА_7 у власність ОСОБА_4 1/6 частини житлового будинку з належними до нього господарським будівлями в АДРЕСА_1.
Визнано частково недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 13 квітня 2007р між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 в частині дарування 1/6 частини житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями в АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/6 частину будинковолодіння, розташованого АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. Мотивуючи тим, що судом першої інстанції невірно визначено правовідносини сторін , задовольняючи позов з підстав прийняття в 1999р. позивачем спадщини , суд керувався п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.06.1983р., проте не врахував , що дана постанова скасована п.29 ППВС України „Про судову практику у справах про спадкування” від 30.05.2008р. Пунктом 2 постанови вказано „ ...справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на права та обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними” .Не враховано, що позивач не зверталась з такою заявою не і факт прийняття нею спадщини не встановлений. ОСОБА_7 на час смерті дружини був єдиним спадкоємцем який прийняв спадщину, був зареєстрований в будинку, проживав там. За життя спадкодавця ОСОБА_7 ніхто не ставив під сумнів його частку після смерті дружини. Позивач з заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору не зверталась, спадщину вона не прийняла, а речі матері віддав батько , який прийняв спадщину.
Договір довічного утримання був виконаний сторонами, він не може бути визнаний недійсним в будь якій частині( питання про його нікчемність не стоїть). Дія договору закінчилась 13.12.2006р. зі смертю ОСОБА_7 Крім цього, в договорі довічного утримання, як основа права власності на будинковолодіння вказано дублікат свідоцтва про право власності на підставі рішення Моршинської міської ради від 02.1.2004р. які не оспорювались і залишаються дійсними.
Позивач не зверталась в нотаріальну контору про прийняття спадщини і після смерті батька. Ніколи не ставила питання перед батьком про розподіл спадкового майна, батько був єдиним власником всього будинковолодіння.
Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянтів в підтримання апеляційної скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги , колегія суддів вважає , що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок та належні до нього господарські будівлі побудовані подружжям Федусів у 1955р., згідно ст.. 22 КпШС України, дане нерухоме майно було їхньою спільною власністю, їх частки в цьому майні були рівними. Після смерті ОСОБА_10 в 1999р. спадкоємцями першої черги за законом був чоловік ОСОБА_7, позивач ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_4 Кожний з них успадкував по 1/3 частини належного спадкодавцеві майна. Позивач після смерті матері забрала належні їй ювелірні вироби, речі домашнього вжитку, доглядала будинок отже відповідно до ст..549 ЦК України прийняла спадщину. Відповідач ОСОБА_4 після смерті матері жодних дій які б свідчили про прийняття спадщини не вчиняв отже спадщини не прийняв. ОСОБА_7 укладаючи договір довічного утримання мав право передати за цим договором синові не більше 5/6 частин спірного будинковолодіння, останній після смерті батька був власником лише 5\6 частин спірного будинковолодіння яке міг подарувати відповідачці ОСОБА_5 Проте з наведеними висновками суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Як встановлено судом ОСОБА_10 померла в 1999р.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови “Про судову практику у справах про спадкування” від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.
У відповідності до наказу Міністерства Юстиції від 18 червня 1994р. № 18\5 „Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” п. 113- доказом фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном (ст..549 ЦК України) можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, про те , що спадкоємцем було взято майно спадкодавця, довідки державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки та страхові платежі, копія рішення суду про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини, запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця , та інші документи ,які підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, державний акт про право приватної власності на землю та інших документів виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно , користування якого можливе лише після належного оформлення прав на нього.
Як встановлено колегією суддів позивач з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 не зверталась,
Відповідно до рішення виконкому Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області № 105 від 17 серпня 1982р. - визнано право власності на цілий житловий АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, який був побудований ним в 1955р. на земельній ділянці виділеній йому колгоспом. (а.с 113) На ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спірний будинок (а.с 76) і зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно. За життя ОСОБА_10 не оскаржувала рішення виконкому про визнання права власності на будинок в цілому за ОСОБА_7
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті позивач в нотаріальну контору про прийняття спадщини не зверталась, на ставила перед ОСОБА_7 який прийняв спадщину питання про розподіл спадкового майна.
Не зверталась позивач з вимогою про встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті матері відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР.
Згідно договору довічного утримання укладеного в нотаріальному порядку від 14 грудня 2004р. ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 житловий будинок з господарським будівлями АДРЕСА_1 взамін догляду і довічного утримання . Житловий будинок складається з однієї кухні і трьох житлових кімнат, площею 67,21 кв.м. Вказаний житловий будинок на час укладення договору належав відчужувачу . Рішення № 277 від 20.10.2004р. та свідоцтво про право власності на ОСОБА_11 не скасовані , не визнані недійсними. Договір довічного утримання був виконаний , дія договору закінчилась 13.12.2006р. зі смертю ОСОБА_7
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Зазначені договори були укладені з дотриманням вимог закону, а тому, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не надав оцінки вищенаведеним обставинам по справі, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2010р. про задоволення позову підлягає скасуванню , з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303 ,304, п.2 ч.1 ст.307 , ст.309, ч.2 ст .314, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 - задовольнити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 березня 2010р. -скасувати та постановити нове.
В задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору довічного утримання, визнання частково недійсним договору дарування, і визнання права власності на 1/6 частину будинковолодіння в порядку спадкування за законом -відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді :