ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 травня 2011 року 12:19 № 2а-19157/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., при секретарі Сергієнко-Колодій В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Алекс-Пром»
доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000872304/0 від 1 жовтня 2010 року
за участю представників сторін:
від позивача: Суткевич О.О.,
від відповідача: Пєчковська О.В.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекс-Пром»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Держаної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000872304/0 від 1 жовтня 2010 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесено податкове рішення № 0000872304/0 від 1 жовтня 2010 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116 866 грн. 74 коп. Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджується вищезазначеним актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Алекс-Пром»з питань контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з приватним підприємством «ВКФ «Ліар-Лост»за період березень 2008 року -січень 2009 року.
За результатами проведеної перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000872304/0 від 1 жовтня 2010 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 116 866 грн. 74 коп. (основний платіж -77 911 грн. 16 коп., штрафні (фінансові) санкції -38 955 грн. 58 коп.).
Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДПІ у Оболонському районі м. Києва. Рішенням про результати розгляду первинної скарги № 29150/10/25-008 залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу директора ТОВ «Алекс-Пром»без задоволення.
Як свідчать обставини справи, між ТОВ «Алекс-Пром»та ПП «ВКФ «Ліар-Лост»укладено договір № 03-2/П від 3 січня 2008 року на послуги пакування продукції строком дії до 31 грудня 2009 року.
ПП «ВКФ «Ліар-Лост»виконано умови Договору № 03-2/П: роботи по пакуванню гофропродукції, що підтверджується актами виконаних робіт від 31 березня 2008 року, від 30 квітня 2008 року, від 31 травня 2008 року, 30 червня 2008 року, 31 липня 2008 року, від 30 серпня 2008 року, 30 вересня 2008 року, 31 жовтня 2008 року, 31 листопада 2008 року, 31 грудня 2008 року, 31 січня 2009 року (копії наявні в матеріалах справи).
ПП «ВКФ «Ліар-Лост»видано ТОВ «Алекс-Пром»податкові накладні № 3103/03 від 31 березня 2008 року, № 3004/4 від 30 квітня 2008 року, № 188 від 31 травня 2008 року, № 3006/26 від 30 червня 2008 року, № 3107/8 від 31 липня 2008 року, № 3008/8 від 30 серпня 2008 року, № 3009/7 від 30 вересня 2008 року, № 3010/7 від 31 жовтня 2008 року, № 3011/2 від 30 листопада 2008 року, № 3112/2 від 31 грудня 2008 року, № 3101-8 від 31 січня 2009 року, у зв'язку з чим у позивача виник податковий кредит, який задекларовано в податкових деклараціях з податку на додану вартість (арк. справи № 68-145).
Відповідач посилається не те, що за результатами аналізу документів ПП «ВКФ «Ліар-Лост», які є в обліковій справі підприємства, податкової звітності та інформації зовнішніх джерел не встановлено наявність у підприємства власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, складських, торгівельних виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Тому діяльність ПП «ВКФ «Ліар-Лост»спрямовано на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вимоги переважно контрагентами -покупцями.
Відповідачем зазначено, що згідно листа, отриманого ДПІ у Оболонському районі м. Києва від ДПІ у м. Свердловську від 22 березня 2010 року № 4383/23-20 встановлено відсутність фінансово-господарської діяльності ПП «ВКФ «Ліар-Лост»у зв'язку з відсутністю у підприємства ПП «ВКФ «Ліар-Лост», а також його контрагентів адміністративно-господарських можливостей виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у створенні правових наслідків. Це свідчить, що взаємовідносини такого характеру проводяться для ухилення від оподаткування. Також від ДПІ у м. Свердловську отримано акт документальної перевірки № 333/23/34767929 від 22 березня 2010 року ПП «ВКФ «Ліар-Лост»для врахування в роботі матеріали перевірки, за результатами якої встановлено відсутність придбання та поставки товарів (робіт, послуг) за період з 1 березня 2008 року по 30 червня 2009 року, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені договори відповідно до пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Щодо висновку відповідача про недійсність укладених позивачем з ПП «ВКФ «Ліар-Лост»правочинів: обґрунтовуючи свій висновок, відповідач посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного»та «нікчемного»правочинів.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:
1) невідповідністю його змісту вимогам закону;
2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;
3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Оскільки відповідачем не надано належних доказів визнання укладених позивачем та ПП «ВКФ «Ліар-Лост»правочинів недійсними, посилання на його фіктивність є безпідставним та до уваги судом не береться.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «ВКФ «Ліар-Лост»правочинів.
Крім того, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.
Суд звертає увагу, що суб'єктами господарських правовідносин є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо недійсності та нікчемності укладених позивачем з ПП «ВКФ «Ліар-Лост»правочинів.
Крім того, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.
Судом встановлено, що за вищезазначеними договором позивачем було надано продукцію для пакування ПП «ВКФ «Ліар-Лост», яку згодом було використано у господарській діяльності, зокрема, реалізовано контрагентам в межах здійснення основної господарської діяльності -торгівлі.
Дана продукція не є обмеженою в цивільному обороті, отриманою внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з пакування продукції також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.
Матеріали справи містять докази виконання умов договору щодо пакування продукції, товарність даної угоди відповідачем не заперечувалася.
Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Згідно пп. 7.2.1 ст. 7 даного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп. 7.2.6 даної статті, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками артками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -вразі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Крім того, суд звертає увагу на те, що ПП «ВКФ «Ліар-Лост»видано податкові накладні № 3103/03 від 31 березня 2008 року, № 3004/4 від 30 квітня 2008 року, № 188 від 31 травня 2008 року, № 3006/26 від 30 червня 2008 року, № 3107/8 від 31 липня 2008 року, № 3008/8 від 30 серпня 2008 року, № 3009/7 від 30 вересня 2008 року, № 3010/7 від 31 жовтня 2008 року, № 3011/2 від 30 листопада 2008 року, № 3112/2 від 31 грудня 2008 року, № 3101-8 від 31 січня 2009 року в зв'язку з чим позивачем було нараховано податковий кредит у відповідності та в порядку Закону України «Про податок на додану вартість».
З наданих податкових декларацій ТОВ «Алекс-Пром»(арк. справи № 68-145) можна зробити висновок, що вказане підприємство задекларувало податкові зобов'язання, які дозволяють дійти висновків про декларування сум зобов'язань з податку на додану вартість співставними з обсягом операцій позивача.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 0000872304/0 від 1 жовтня 2010 року.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук