Справа № 22-ц-1689/11 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.
Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.
29 березня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
головуючого -Павлишина О.Ф.,
суддів -Мусіної Т.Г., Штефаніци Ю.Г.,
при секретарі Тлумак Л.В.,
з участю представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3, представника Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” Корчинського Б.П., прокурора Майорчака В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 листопада 2010 року та керівника Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” на окремі ухвали цього ж суду від 25 листопада 2010 року, адресовані директору департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_5 та начальнику ГУ Військових прокуратур Генеральної прокуратури України державному раднику юстиції 2 -го класу ОСОБА_6 в справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління”, третя особа- Міністерство оборони України, про стягнення боргу, -
В лютому 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” про стягнення боргу. Посилався на те, що він та відповідач в період з 5.12.2006 року до 21.11.2009 року уклали договори про безвідсоткову фінансову допомогу на суму 455504 грн. і така була надана. Відповідач станом на 21.11.2009 року зобов”язань по поверненню суми позики не виконав. Просив ухвалити рішення про стягнення боргу. В ході розгляду справи позивач уточнив та доповнив позовні вимоги і просив ухвалити рішення про стягненя основного боргу в сумі 448 414 грн. з врахуванням індексу інфляції в сумі 14854 грн. 93 коп., три проценти річних в сумі 7997 грн. 96 коп. та судові витрати, що загалом складає 473086 грн. 66 коп.
Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні вказаного позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Крім того, судом з посиланням на укладення посадовими особами Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” договорів безвідсоткової фінансової допомоги з порушенням закону і визнання їх нікчемними, постановлено окремі ухвали, якими повідомлено про вказане директора департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_5 та начальника ГУ Військових прокуратур Генеральної прокуратури України державного радника юстиції 2 -го класу ОСОБА_6 для вжиття заходів.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2 В апеляційній скарзі стверджує про порушення судом вимог матеріального і процесуального закону, неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому покликається, що укладені договори не є договорами про надання фінансових послуг. Вважає, що суд невірно застосував положення ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки не розмежував види недійсності правочинів. Зазначає, що суд вийшов за межі позовних вимог і визнав договори недійсними за відсутності такої позовної вимоги. На думку апелянта, суд невірно визначив характер правовідносин сторін. Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Окремі ухвали оскаржив керівник Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління”. В апеляційних скаргах посилається на безпідставність висновку суду щодо нікчемності договорів. Вважає укладені договори такими, що не суперчать положенням закону, та просить скасувати окремі ухвали.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3, представника Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” Корчинського Б.П. на підтримання апеляційних скарг, які аналогічні їх доводам, пояснення прокурора Майорчака В.М. щодо заперечення доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що договори безвідсоткової поворотної фінансової допомоги є нікчемними, що позивач по справі не вправі був укладати договори безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, оскільки не мав належного обсягу цивільної дієздатності, а відтак позивачем порушено ч.2 ст.203 ЦК України, і це є підставою недійсності правочину в силу ч.1 ст.215 ЦК України. При цьому суд послався на те, що законодавством України передбачено надання безвідсоткової фінансової допомоги (послуги, позики) лише фінансовими установами, а у вичерпних випадках -організаціями, юридичними особами та фізичними особами -суб”єктами підприємницької діяльності, в зв”язку з чим позикодавцем не може бути фізична особа.
Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки його суд дійшов неправильно застосувавши норми матеріального права.
Матеріалами справи встановлено та сторонами не оспорено такі обставини.
Сторонами по справі в період з 5.12.2006 року до 21.11.2009 року укладено договори безвідсоткової фінансової допомоги на загальну суму 455504 грн. На виконання вказаних договорів ОСОБА_2 за прихідними касовими ордерами передав Державному підприємству Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” 455504 грн. (а.с.3-28)
Договорами визначено, що останній термін повернення позики настає 30.12.2009 року.
На вимогу ОСОБА_2 повернути отримані кошти Державне підприємство Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” повідомило про неможливість виконання зобов”язань та просило відстрочити погашення заборгованості. (а.с.30-31)
Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює
значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Даних про обмеження обсягу цивільної дієздатності ОСОБА_2 в порядку, встановленому ст.36 ЦК України, або визнання його недієздатним згідно зі ст.39 ЦК України, суд при при ухваленні рішення не мав. Таких даних не здобуто і при апеляційному розгляді.
В зв”язку з цим колегія суддів вважає, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 не мав належного обсягу цивільної дієздатності
Положеннями ст.215 ЦК України встановлено види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані -якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, Законом України „ Про оподаткування прибутку підприємств”, на які послався суд в рішенні, не встановлено нікчемності правочинів про надання безвідсоткової фінансової допомоги стороною в яких є фізична особа. Таких положень щодо нікчемності цих правочинів не містить і Цивільних кодекс України.
Зазначених вимог закону суд не врахував і за відсутності прямо встановленої законом недійсності правочину, всупереч положенням ст.215 ЦК України, прийшов до помилкового висновку про нікчемність правочинів -договорів про надання безвідсоткової фінансової допомоги, укладених сторонами по справі.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскільки відповідачем порушено умови договору безвідсоткової фінансової допомоги (позики) та прострочено виконання зобов”язання рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Сторонами не оспорюється сума основного боргу -448414 грн..
Сума боргу з врахуванням індексу інфляції становить 14854 грн. 93 коп. ( 448414 х 1,018 + 448414 х 1,019 + 448414 х 1,009 + 448414 х 0,997 + 448414 х 0,994 + 448414 х 0,996 + 14854,93)
Три проценти річних від простроченої суми становить 7997 грн. 74 коп. ( 448414 х 3 х 217 = 291917514 ; 100 х 365 = 36500; 291917514 : 36500 = 7997,74)
Оскільки позов підлягає задоволенню, з відповідача також підлягають стягненню в користь позивача судові витрати -1700 грн. сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
А всього з відповідача слід стягнути в користь позивача 473086 грн. 66 коп.
Крім того, оскільки апеляційним судом встановлено помилковість визнання судом першої інстанції договорів нікчемними, і постановляючи окремі ухвали, суд виходив з факту нікчемності вказаних договорів, колегія суддів вважає, що суд не мав підстав для висновку про наявність порушення закону і реагування на такі окремими ухвалами.
В зв”язку з цим окремі ухвали, адресовані директору департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_5 та начальнику ГУ Військових прокуратур Генеральної прокуратури України державному раднику юстиції 2 -го класу ОСОБА_6, підлягають скасуванню.
Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.2 ч.2 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 листопада 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” основний борг в сумі 44841 (чотириста сорок вісім тисяч чотириста чотирнадцять) грн. з врахуванням індексу інфляції в сумі 14854 (чотирнадцять тисяч вісімсот п”ятдесят чотири) грн. 93 (дев”яносто три) коп., три проценти річних в сумі 7997 (сім тисяч дев”ятсот дев”яносто сім) грн. 96 (дев”яносто шість) коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) грн., судовий збір в сумі 1700 (тисяча сімсот) грн., а всього 473086 ( чотириста сімдесят три тисячі вісімдесят шість) грн. 66 (шістдесят шість) коп. на користь ОСОБА_2 ідентифікаційний код ДРФО НОМЕР_1, рахунок №НОМЕР_2 в ЛОФ АКБ „Укрсоцбанку” МФО 325019, код ЄДРПОУ 09325011.
Апеляційні скарги керівника Державного підприємства Міністерства оборони України „Львівське будівельне управління” задовольнити. Окремі ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 25 листопада 2010 року, адресовані директору департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_5 та начальнику ГУ Військових прокуратур Генеральної прокуратури України державному раднику юстиції 2 -го класу ОСОБА_6 скасувати.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий : Павлишин О.Ф.
Судді : Мусіна Т.Г.
Штефаніца Ю.Г.