ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
29 серпня 2011 року 16:40 № 2а-11003/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Гладій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ кондиціонерів"
про стягнення заборгованості у розмірі 6 518,87 грн.
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі -відділення або позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ кондиціонерів» (надалі -відповідач або Товариство) про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, які обгрунтовані тим, що Товариством не було сплачено в повному обсязі адміністративно -господарські санкції в розмірі 100 % середньомісячної заробітної плати та пені, які були нараховані відповідачу за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив та вказав, що Товариством було сплачено зазначені санкції в розмірі 50 % середньомісячної заробітної плати, оскільки законодавством передбачено саме такий розмір штрафу за згадане правопорушення у випадку, якщо на підприємстві працює від восьми до п'ятнадцяти осіб.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.
Відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»(надалі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Із статті 20 Закону вбачається, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
24 лютого 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ кондиціонерів»подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік.
Згідно звіту, середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 15 осіб. Працюючих інвалідів в зазначений період -0 осіб. Розмір середньої заробітної плати за рік становив -12 666,67 грн.
Із звіту вбачається, що ТОВ «Світ кондиціонерів»визначило собі адміністративно-господарську санкцію в сумі 6 334,00 грн., що становить 50 % від розміру середньої заробітної плати за рік на підприємстві та сплатило зазначену суму, що підтверджується розрахунком позовних вимог, наявного в матеріалах справи.
Проте, позивач вважає, що Товариством було визначено розмір адміністративно-господарської санкції та сплачено її не в повному обсязі, оскільки, якщо середньооблікова чисельність працівників у відповідача становила 15 осіб, то сума штрафу визначається в розмірі середньої річної заробітної плати, тобто 12 666,67 грн.
Суд не може погодитися з такими доводами та повторно звертає увагу, що в частині 1 ст. 20 Закону чітко вказано умову для застосування адміністративно-господарської санкції в розмірі половини середньої річної заробітної плати за рік, яка полягає в кількості працюючих осіб на підприємстві, а саме: від 8 до 15 осіб, тобто не більше 15.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Статтею 2 зазначеного Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги вище зазначене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, відсутність правових підстав для їх задоволення, а відтак про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Вєкуа Н.Г.
постанова складена у повному обсязі 01 вересня 2011р.