Рішення від 28.03.2011 по справі 22-ц-505/11

Справа № 22-ц-505/11 Головуючий у 1 інстанції: Гулієва М.І.

категорія-20 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого -судді Цяцяка Р.П.,

суддів: Курій Н.М., Мацея М.М.,

за секретаря Панчука І.С.,

з участю: ОСОБА_2 її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 її представника ОСОБА_6,

прокурора Захарка А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третіх осіб: Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, посилаючись на те, що вона одинока, у 2000р. перенесла важку операцію, у зв'язку з чим їй потрібна була стороння допомога та моральна підтримка. У травні 2007р. вона познайомилась з відповідачкою -ОСОБА_5, яка запропонувала свою допомогу по господарству, а також оформлення опікунства над нею. Вона не заперечувала, і відповідачка запропонувала оформити опіку, уклавши відповідний договір у нотаріуса. Відповідачка обіцяла зробити ремонт у її квартирі, вона погодилась, що вартість майбутнього ремонту буде зазначена в договорі опіки як передані їй кошти. Позивачка передала відповідачці паспорт та інші документи. Коли приїхали до нотаріуса, договір був уже готовий, ОСОБА_5 в присутності нотаріуса сказала, що з нею узгоджено, що за 50000 грн. зроблять ремонт у квартирі. У нотаріуса були приблизно 15хв. Після підписання договору відношення відповідачки до неї стало холоднішим, матеріальної допомоги та догляду їй не надавала, за комунальні послуги вона сплачувала сама. Ремонт квартири обмежився заміною вікон та побілкою кімнати. Згодом чоловік відповідачки став їй погрожувати, говорив, що вона має переселитись на якусь дачу. Після цього вона поїхала до нотаріуса та взяла копію договору, з якого зрозуміла, що її обманули. Про продаж квартири вона ніколи з відповідачкою не домовлялась, так як це її єдине житло. Жодних коштів від ОСОБА_5 за квартиру не отримувала. Просила визнати договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 від 11.07.07р., укладений між нею та ОСОБА_5 недійсним, так як відповідачка умисно ввела її в оману щодо обставин, які мають істотне значення для договору.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1, укладений 11.07.2007р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 .та зареєстрований в реєстрі за №2576.

Не погодившись з рішенням, ОСОБА_5 та Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку»оскаржили його, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини, що мають значення для справи, з'ясовано судом не в повному обсязі, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянти просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку»зазначає, що твердження позивача про вчинення правочину внаслідок обману є необґрунтованими, оскільки при укладенні оспорюваного договору купівлі - продажу квартири, нотаріусом роз'яснено зміст і значення правочину, порядок його укладення та істотні умови.

Зокрема у п. 10 договору купівлі - продажу зазначено, що «зміст ст.ст. 334 (момент набуття права власності за договором), 629 (обов'язковість договору), 632 (ціна), 638 (укладення договору), 640 (момент укладення договору), 655 (договір купівлі-продажу), 656 (предмет договору купівлі - продажу), 657 (форма окремих договорів купівлі-продажу), 658 (право продажу товару), нам, що підписали цей договір, нотаріусом роз'яснено».

ОСОБА_5 апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд безпідставно прийшов до висновку, що позивачка ОСОБА_2, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, вважала, що укладає договір довічного утримання. Про те, що позивачка ОСОБА_2 чітко усвідомлювала, що укладає договір купівлі-продажу свідчить факт отримання нею частини грошей до укладення договору, про що в ньому зазначено, а частини після отримання кредиту в банку, що підтверджується виданою нею нотаріально посвідченою розпискою, в якій зазначено, що ОСОБА_2 стверджує факт повного розрахунку за квартиру.

В судовому засіданні ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_2, її представники ОСОБА_3, ОСОБА_4, прокурор Захарко А.І. заперечували проти задоволення апеляційних скарг, просили їх відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи, колегія доходить висновку про те, що апеляційні скарги слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Суд першої інстанції встановив, що 11 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №2576 (а.с. 7).

Задовольняючи позов ОСОБА_2 на підставі ч.3 ст. 203, ст. 230 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири, укладений позивачкою під впливом обману, не відповідав її внутрішній волі та бажанням, оскільки відповідачка своїми діями, а саме - запевненнями про укладення договору довічного утримання, умисно ввела позивачку в оману щодо природи правочину, в протилежному випадку позивачка не підписала б договору купівлі-продажу, так як не мала наміру продавати квартиру.

Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або вона замовчує їх існування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Так, відповідно до ст. ст. 57, 58 ЦПК України, належними доказами є будь-які фактичні дані, які містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ч.1 ЦК України).

Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст.657 ч.1 ЦК України).

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 посилалася на те, що договір купівлі-продажу квартири було укладено внаслідок обману її відповідачкою ОСОБА_5

Висновки суду першої інстанції про умисні дії відповідачки про обман, шляхом замовчування дійсної мети правочину, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Зі змісту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу вбачається, що він відповідає вимогам закону. Своїм власноручним підписом під договором позивач ОСОБА_2 підтвердила, що, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діє добровільно та розуміє значення своїх дій та правові наслідки укладеного правочину (а.с.7).

Висновки суду відносно того, що позивачка вважала, що уклала з відповідачем договір довічного утримання спростовуються матеріалами справи, а саме: змістом договору купівлі-продажу, укладеним особисто позивачкою, дієздатність якої нотаріус перевірила.

Висновки суду першої інстанції про неповну здатність позивачки розуміти значення своїх дій під час складання договору мають характер припущення, виходячи із віку позивачки (58 років на час укладення договору).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи позивачки, що їй не було відомо про укладення договору купівлі-продажу, неспроможні.

Непереконливими є також висновки суду про те, що позивачка неправильно сприймала суть та зміст укладеного з нею договору.

З матеріалів справи вбачається, що сама ОСОБА_2 не заперечувала своїх підписів на усіх нотаріально засвідчених документах, що підтверджували вчинення нею конкретних дій (а.с. 7,8, 105).

В апеляційній інстанції позивачка підтвердила, що читала частково документи, на яких в нотаріальній конторі ставила свої підписи, однак вважає, що відповідачка її обманула, оскільки документи мали стосуватись оформлення над нею опіки.

Доказів, які б підтверджували факт обману, ОСОБА_2 суду не надала, у той час як до справи долучено матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області №344-941 за зверненням із заявою ОСОБА_2 про шахрайське заволодіння ОСОБА_5 її квартирою за адресою АДРЕСА_1, (Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 06.05.2010р.)

Пленум Верховного Суду України в пункті 17 постанови від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»роз'яснив, що відповідно до статті 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Згідно з Постановою оперуповноваженого відділення ДСБЕЗ Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області від 06 травня 2010 року, що затверджена начальником Франківського РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області, про відмову в порушенні кримінальної справи встановлено, що достатніх фактичних даних, які б вказували на обов'язкові ознаки складу злочину передбаченого ст. 190 КК України (шахрайство) в ході проведеної перевірки за заявою ОСОБА_2 не здобуто, тому в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України за ст. 190 КК України відносно ОСОБА_5 відмовлено.

З огляду на наведене, у суду першої інстанції не було підстав посилатись на зазначену постанову як на підтвердження того, що договір купівлі-продажу квартири укладений позивачкою під впливом обману.

Не міг бути підставою для підтвердження протиправної поведінки ОСОБА_5 щодо укладення спірного договору між нею та ОСОБА_2 вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 22.12.2008р. у кримінальній справі про визнання винною ОСОБА_5 у підробленні довідок про заробітну плату, та використання їх для отримання кредиту у Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку»(а.с.157-161).

Суд першої інстанції також не звернув увагу на пояснення нотаріуса ОСОБА_7, яка підтвердила, що всі нотаріальні дії щодо укладення спірного договору нею були вчинені після встановлення дійсних намірів сторін у відповідності до чинного законодавства(а.с.103).

Районний суд в основу рішення про задоволення позову поклав припущення, що підтвердженням обману ОСОБА_5 є те, що нотаріусом спочатку засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 про згоду на передачу квартири по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 в іпотеку, яка зареєстрована в реєстрі за №2575, а потім укладено договір купівлі-продажу квартири, який зареєстрований в реєстрі за №2576.

Всупереч цьому припущенню, нотаріус в письмовому пояснення роз'яснив, а представник позивачки ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтвердив, що необхідність спочатку посвідчити згоду ОСОБА_2 на передачу квартири в іпотеку була викликана тим, що в договорі купівлі-продажу квартири, за погодженням між сторонами, було передбачено пункт 7 про те, що позивачка після відчуження квартири має право у ній проживати пожиттєво та пункт 3 про те, що решту суми (після сплати покупцем продавцю 50500,00 грн. за рахунок власних коштів) 202000,00 грн. покупець зобов'язується сплатити 11.07.2007 року за рахунок кредитних коштів.

Виникнення неприязних відносин між сторонами після укладення договору не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

З аналізу зазначеного вище вбачається, що належні та допустимі докази умисних, винних дій відповідачки по введенню позивачки в оману щодо обставин, які вплинули на укладення нею договору купівлі-продажу, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів, оцінивши матеріали справи та надані сторонами докази, встановила, що спірний договір купівлі-продажу квартири було укладено з дотриманням вимог закону, факту умисного введення відповідачкою ОСОБА_5 в оману щодо обставин, які мали значення для укладення спірного договору, позивачкою ОСОБА_2 не доведено, а тому доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в силу ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати та в задоволенні позову про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 230 ЦК України відмовити.

З іншими вимогами позивачка до суду не зверталась.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_5, Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третіх осіб Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий :

Судді :

Попередній документ
18566233
Наступний документ
18566235
Інформація про рішення:
№ рішення: 18566234
№ справи: 22-ц-505/11
Дата рішення: 28.03.2011
Дата публікації: 17.10.2011
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд Львівської області
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу